“І коли SpaceX заявляє, що звичайні смартфони зможуть напряму підключатися до супутників Starlink — без терміналів, антен чи спеціального обладнання…”, — write on: armyinform.com.ua
І коли SpaceX заявляє, що звичайні смартфони зможуть напряму підключатися до супутників Starlink — без терміналів, антен чи спеціального обладнання — це не просто технологічна новина. Це потенційна революція для фронту, тилу і всіх, хто працює в умовах обмеженої інфраструктури.
У цьому інтерв’ю ми говоримо зі знавцем військової історії, техніки та озброєння, доктором історичних наук, професором Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрієм Харуком, який оцінює, наскільки реалістичні ці обіцянки, які технічні та безпекові виклики стоять перед впровадженням, і що це означає для військових операцій, зв’язку в зоні бойових дій та цифрової автономії на полі бою.
Але перед цим звернімося до офіційного профільного релізу, розміщеному на порталі SpaceX, у якому компанія Ілона Маска оголосила про запуск нового сервісу супутникового зв’язку, що дозволить підтримувати безпосередній конект зі смартфонів. На офіційному сайті з’явився окремий розділ, присвячений даній послузі Starlink для мобільних пристроїв.
Сервіс отримав назву Starlink Direct to Cell, а його гасло звучить як: «Безперебійний доступ до текстових повідомлень, голосового зв’язку та мобільних даних для LTE-телефонів у будь-якій точці світу». У SpaceX зазначають, що технологія працюватиме з усіма стандартними LTE-смартфонами — достатньо лише відкритого неба. Жодних змін у «залізі», прошивці чи встановлення спеціальних додатків не знадобиться, що забезпечить стабільний зв’язок без додаткових пристроїв.
Тож, повернімося до самого інтерв’ю з професором Харуком і його баченням цього питання.
— Ну щодо теми нашої розмови, то тим самим я «залізу» у не зовсім звичну для себе сферу —телекомунікаційних технологій. Але таки спробую розібратись з цим важливим нововведенням.
У SpaceX дійсно заявили, що збираються забезпечити можливість звичайним смартфонам напряму підключатися до супутників Starlink — без жодних терміналів і громіздких антен. Для цього компанія придбала частоти в EchoStar і виклала за них астрономічні 17 мільярдів доларів.
— Ну а яку тут, Андріє Івановичу, вам, за фахом, не згадати історію питання?
— Пам’ятаєте супутникові телефони попередньої ґенерації? Їх у фільмах іноді можна побачити. Iridium або Inmarsat: важкі «цеглини» з ледь не півметровою антеною. Коштували вони шалено дорого, були незручними й у кращому випадку дозволяли лише голосовий зв’язок.
Про інтернет можна було забути — для цього потрібні були величезні термінали з метровими «тарілками» та складне налаштування.
Але час іде, і технології змінюють правила гри. Маск представив у Starlink нову систему — Direct-to-Cell, яка робить неможливе можливим: дзвонити зі звичайного смартфона через супутник.
— І виникає закономірне питання: як?
— Жодного дива тут немає. Раніше супутниковий зв’язок працював через апарати на геостаціонарній орбіті (36 тисяч км) або низькій — близько 2000 км. На таких відстанях сигнал сильно втрачав потужність, тому доводилося використовувати потужні передавачі й здоровенні антени.
Starlink же розгорнутий набагато ближче — на висоті приблизно 550 км. Але й на такій висоті смартфон самостійно не зміг би «дотягнутися» до супутника. Ситуацію врятувала революція в антенній техніці.
— І що саме змінено в апаратному обладнанні?
— Подивімося на самі супутники. Starlink v1.0 важить близько 260 кг, версія v2 Mini — вже 800, а майбутній v2 Full дотягує до 1250 кг. Працюють вони від сонячних панелей потужністю до 10 кВт. У їхньому арсеналі — лазерні міжсупутникові канали (OISL), радіодіапазони Ku та Ka (10–12 і 26–40 ГГц) для терміналів і, нарешті, новинка: частоти LTE/5G у районі 1,9 ГГц, придбані спеціально для Direct-to-Cell.
Головна ж «фішка» — в антенах. Перші апарати Starlink (v1.0) використовували пасивні фазовані решітки — це крута технологія, але недостатня для прийому слабких сигналів від смартфонів. Починаючи з v1.5, SpaceX перейшла на активні решітки (АФАР), де кожен елемент має власний передавач і фазообертач.
Фазовані решітки давно відомі за військовими радарами. Вони коштували величезних грошей, вимагали багато енергії та обчислювальних потужностей — тому в цивільних проєктах їх використовували дуже й дуже обмежено.
Маск наважився — і отримав результат, який раніше вважався фантастикою.
— Як саме це йому, точніше — його інженерам і технікам, владося досягти?
— АФАР супутників Starlink v2 вміють виділяти сигнал звичайного смартфона з відстані до 600 км і відповідати на нього. Для телефона супутник виглядає як звичайна вишка зв’язку — тільки ширяюча над Землею.
Площа решітки близько п’яти квадратних метрів, вона формує сотні вузьких променів, які відслідковують телефони в реальному часі. Фактично супутник перетворюється на повноцінну базову станцію.
Переваги величезні: електронне сканування миттєве, можна працювати одночасно з сотнями абонентів, потужність і діаграма спрямованості підлаштовуються «на льоту», слабкий сигнал можна підсилити вузьким променем.
Кожен супутник створює до 100–200 окремих зон зв’язку (spot beams) розміром по 50–200 км кожна. І все це при тому, що смартфон випромінює менше одного ватта потужності! У підсумку супутник на висоті 550 км здатний «почути» його без проблем і при цьому підтримувати тисячі підключень одночасно.
— Якою є сателітарна флотилія цього проєкту і хто саме нині може скористатися цією новаторською послугою?
— Сьогодні Direct-to-Cell працює через 657 супутників, решта забезпечують широкосмуговий інтернет. Їхня кількість зростає. Поки можливості обмежені: абоненти T-Mobile у США вже можуть надсилати SMS із «мертвих зон», а незабаром з’явиться підтримка мобільного інтернету та сторонніх додатків.
Це лише початок. Наразі Starlink використовує LTE Band 2 (1,9 ГГц), але попереду повний спектр нової системи 5G NTN (Non-Terrestrial Networks — позаназемні/не-наземні мережі), затвердженої у 2024 році. До неї входять L-діапазон (1525–1559 / 1626,5–1660,5 МГц), S-діапазон (2170–2200 / 1980–2010 МГц), LTE Band 2 (вже в роботі) та перспективний C-діапазон (4–8 ГГц). Виробники на кшталт MediaTek і UNISOC уже роблять чіпи з підтримкою цих стандартів.
Маск обіцяє: повсюдне впровадження займе всього кілька років.
— Ну а що це означає для нас?
— Насправді — колосальні зміни. Direct-to-Cell руйнує всю звичну модель зв’язку, де держави й оператори контролюють вишки, кабелі та частоти. Тепер мережа працює там, де є не вишка, а супутник. Це робить систему значно більш стійкою до блокувань і цензури: уряд може наказати вимкнути мобільний зв’язок або інтернет, але заглушити супутниковий сигнал — зовсім інша історія.
Більше того — уперше в історії глобальний роумінг увімкнений за замовчуванням. Ви можете залишатися на зв’язку навіть там, де не працює жоден оператор. Це радикально змінює саме поняття «онлайн»: замість множини локальних компаній з інфраструктурою виникає єдиний глобальний провайдер з орбітальною мережею.
— І тут ми підходимо до найцікавішого за нашим профілем — військового аспекту. Яким він є?
— Значення Direct-to-Cell можна порівняти з появою радіо, яке колись витіснило провідні телефони. Тепер для зв’язку, розвідки й координації більше не потрібна вразлива наземна інфраструктура. Навіть якщо всі мережі знищено, достатньо мати при собі звичайний смартфон, який можна придбати у будь-якому магазині електроніки.
А якщо говорити про «цифрове поле бою» — інтеграцію розвідки, управління й ударів на всіх рівнях, від дронів до оперативно-тактичних комплексів — то масштаби можливостей такі великі, що про це варто писати окремий матеріал. Ясно одне: перемагає той, хто отримає фору. І наразі ця фора — у США, у яких уже є працююча технологія.
Що насторожує — так це монополія єдиного глобального провайдера… І от тут вже запитання до вітчизняних розробників профільних технологій і обладнання. Сподіваюсь, що із відповіддю вони не надто забаряться.
