“Денис на позивний «Хитрий» з дитинства страждав на аритмію, тому шлях до армії для нього, каже, був закритий. — По мирному часу мене просто комісували. Але…”, — write on: armyinform.com.ua
Денис на позивний «Хитрий» з дитинства страждав на аритмію, тому шлях до армії для нього, каже, був закритий.
— По мирному часу мене просто комісували. Але почався наступ ворожих сил на нашу землю і, як кажуть, серцю не накажеш — почав шукати, як потрапити до війська. Я сам з-під Придністров’я, маю родину, маленького сина. І дуже боявся, що війна дійде до мого дому, — говорить Денис.
Протягом місяця він їздив до ТЦК — наполягав, щоб його мобілізували. Зрештою це вдалося, і «Хитрий» почав службу водієм у піхотному підрозділі батальйону.
Коли почалася операція на лівому березі Дніпра, «Хитрий» займався спорядженням човнів, організацією ротацій свого підрозділу на лівий берег тощо. А потім і сам поїхав з побратимами в Кринки. Під час першого ж виходу його підрозділ прийняв важкий бій, знищивши велику кількість ворога. І далі успішно тримав оборону позиції, відбиваючи щоденні штурми.
Про те, чому південний напрямок не є легким та безпечним, чому прагне бути для хлопців насамперед другом, а не командиром, до якої справи мріє повернутися після завершення служби й чого більше ніколи не зробить після війни — у розповіді комвзводу «Хитрого» для АрміяInform.
Захід на Кринки: «Нас обстріляли ще на човнах»
На початку масштабної операції на лівому березі Дніпра «Хитрий» займався у підрозділі забезпеченням та логістикою. Хлопці виходили на Козачі Лагері, «Хитрий» забезпечував човни, постачання БК та провізії, контролював ротації груп. А коли почалися Кринки, одразу почав проситися туди. До складу першої групи потрапити не вдалося, зайшов із другою — важко та з втратами.
— Нас обстріляли ще на човнах. Командира підрозділу розвідки поранило, і він повернувся на правий берег, а ми все ж висадилися на лівий — грудень, усі мокрі, холодні. Пересиділи вночі на точці, й на світанку вийшли на бойові позиції разом із провідником. Він довів нас до місця призначення, сказав, що ми — третій фланг, нема про що турбуватися. Дуже швидко стало зрозуміло, що ми — найперша хата від лісу, де вже був ворог. На третю добу під наші позиції під’їхав ворожий танк. Раніше я так близько його бачив лише на постаменті. З танка почала вистрибувати піхота… — розповідає «Хитрий»
Тоді бій не відбувся, бо по противнику відпрацювала наша мінометка. Але стало зрозуміло, що спокійної ротації не вийде. «Хитрий» організував доставку БК, а коли пішов до берега забирати «посилку», двоє його побратимів загинули через атаку FPV.
— Вижив «Мексиканець», він дивом добіг до 43-ї точки, де були побратими з 505-го батальйону морської піхоти. Група розбита, а позицію займати треба. Що робити далі — невідомо… Я тоді був рядовим, але вирішив забрати наших хлопців із суміжних точок і організувати разом якийсь оборонний пункт, — розповідає «Хитрий».
А вже наступного дня на маленьку групу з кількох людей з флангу вийшли 20 росіян…
«День бабака: ранок, обстріл, дими, штурми»
Вранці командири вийшли на рацію та попередили, що на групу рухається ворог. Через сильний туман точну кількість особового складу порахувати було важко, але кількість була немаленька.
— Я займав сектор на 11. У момент, коли нас сповістили, що противник уже біля нас, я подивився у вікно і побачив метрах в п’яти від себе трьох окупантів. Чомусь у пам’яті досі стоїть георгіївська стрічка на їхніх касках… Зробив постріл — одразу один «двісті». Потім почався інтенсивний бій, під час якого ми ліквідували за допомогою «FPVшників» та мінометників 17 окупантів, троє втекли до лісу, але їх і там наздогнали, — переказує «Хитрий» деталі того бою.
До того він не брав участі в подібних боях, пряме зіткнення з ворогом відбулося в нього вперше.
— Чесно кажучи, я думав, що внутрішньо мені буде моторошно. Нічого подібного. Чому я йшов до армії? Вбивати окупантів. На цей час це моя робота. З того дня штурми не припинялися. Кожного ранку на лінію 2 кілометри виходили 2–3 взводи. Знищуєш одних, за ними лізуть наступні. Якщо вони не робили спроби прорватися в нашому секторі, то намагалися зробити це зліва чи справа. Такий собі День бабака: ранок, обстріл, дими, штурми. Але ми встигли швидко закріпитися та вибудувати лінію оборони, працювали чітко й злагоджено. Тому у ворога нічого не виходило. Бувало таке, що вони навіть підійти до нас не могли, бо класно працювали екіпажі БПЛА й 120-й міномет. Іноді на нас виходила російська розвідка, ми їх клали, не підпускали близько. Ще плюс в тому, що на нашій точці було багато ворожого БК, яким ми могли ділитися з сусідами, мінятися тощо. А от мінусом було те, що закінчувалися їжа й вода.
Де-юре «Хитрий» не був командиром, але став ним де-факто. Бо так вирішили побратими, які побачили в ньому лідера. І «Хитрий» взяв на себе цей обов’язок.
— Моїм завданням було, крім іншого, пошук провізії. На той час із логістикою було важко, тому що човни перебували під постійними обстрілами, а доставку дронами ще не налагодили як слід. Я вже встиг увійти у взаємодію із суміжними підрозділами, у когось банку тушонки попросив, хтось поділився хлібом. Тяжко було не тільки фізично, а й морально. Нас мали забрати за два тижні, але жоден човен не міг дійти через шквальний вогонь. Тому нам і поповнення не могли дати, і кинути точку ми, звісно, не могли. Тим паче, що за нашою точкою був евак, куди зносили поранених. І раптом позиція залишилася б пустою, ворог скористався б цим, замкнувши все в кільце, — пояснює «Хитрий».
Найстрашнішим, з чим довелося зіткнутися, він вважає КАБи.
— До 80 КАБів на добу падало на ту маленьку ділянку. Плюс ще були ракети С-300. І, звісно, інша зброя, — зауважує «Хитрий».
«На 15-й день мене поранило — уламок залетів у губу, вибив зуби»
Кілька разів хлопців намагалися евакуювати з Кринків. Але кожного разу траплялася якась халепа.
— Якось вчергове прийшли на точку евака, туди впало три КАБи. Я сказав командуванню, що більше туди хлопців не поведу, шукайте нову точку. Наступного ранку її знайшли, ми висунулися знову на евакуацію, але так сталося, що «драйвери» приїхали раніше. Добре, що на березі була інша група, де було багато поранених, то човнярі забрали їх. Я ще сказав, що так навіть краще, бо всі в нас були цілі. Крім мене. На п’ятнадцятий день мене поранило — уламок залетів у губу, вибив зуби. Але це м’яка тканина, нічого страшного. Ми просиділи до наступного ранку, а коли вже чекали на човен, зайшли «сушки», біля нас знову впали КАБи, частину будинку зруйнувало, але підвал, у якому ми були, на щастя, уцілів. Майже одразу на зв’язок вийшов наш оперативний черговий: «Є гарна новина!». Ну яка в цій ситуації може бути гарна новина? «Ті три літаки, які скидали КАБи, тільки що збили нашими «Петріотами!». І це дійсно приємно було почути, — усміхається «Хитрий».
Коли нарешті довгоочікувані човни успішно дісталися точки евакуації, «Хитрий» вивів свою групу, хлопців з дружніх підрозділів та кількох полонених росіян. Щоправда, зворотний шлях теж не обійшовся без неприємностей.
— Рушили, проходимо Конку, я задоволений, знімаю відео, кричу, мовляв, скоро повернуся. Аж тут починається обстріл, і нашого драйвера наздоганяє уламок… Взяв на себе керування човном і нарешті ми дісталися правого берега. Загалом у Кринках ми були майже місяць, — підсумовує «Хитрий».
Завдання на правому березі — не допустити ймовірного форсування Дніпра
На даний час взвод «Хитрого» утримує ділянку фронту на Херсонщині.
— Зона відповідальності у нас не змінилася — це правий берег Дніпра, який ми обороняємо, щоб сюди не зайшов ворог. Росіяни намагаються проводити розвідку, але зазвичай навіть до човнів не встигають дійти, ми їх знищуємо. Тільки бачимо противника, одразу намагаємося його знешкодити. Наше завдання — не дати їм накопичитися для можливого форсування річки. Нам це вдається. Не скажу, що тут легко працювати. Ворог активно використовує безпілотні системи, ударні крила, FPV, дистанційне мінування, міномети, артилерію, але рубіж ми тримаємо міцно, — зазначає командир взводу.
До роботи свого підрозділу «Хитрий» ставиться як до спільної справи, у якій собі відводить рівнозначну з іншими роль. Хіба додається організаційних функцій та відповідальності за людей.
— До повномасштабної війни я займався фермерством і працював з великою кількістю людей, тому знаю, як взаємодіяти з колективом. Але я відчуваю себе більше не командиром, а другом для хлопців. З багатьма я від самого початку пройшов дуже складні бойові ситуації. Вони підтримують та поважають мене, я — їх. Бо якщо тебе не поважають, то й твоє життя не будуть поважати. Я виконую їхні прохання, розв’язую проблеми, вони так само роблять все можливе, щоб виконати мої завдання, і намагаються не псувати мені настрій. Я постійно поряд зі своїми людьми. Звісно, іноді буваю жорстким, все тримаю під контролем, по-іншому ніяк. Але, разом із тим, коли є час та нагода, даю людям відпочити. Я розумію, що за ці роки хлопці втомилися і фізично, і морально, бо стільки часу на фронті без ротацій складно витримати. І я нічим не кращий за них. Тому можу разом з ними й окопи копати, і водієм попрацювати, і політати як пілот за необхідності. Ми всі взаємозамінні та все робимо разом, — говорить «Хитрий».
Найважче для нього відпускати хлопців на бойові виходи.
— Це психологічно тяжко, тому що ти відповідаєш перед їхніми родинами. І якщо, не дай Боже, трапляється якась важка ситуація, я дуже хвилююся, але стараюся цього не показати. Хоча іноді хочеться сказати: «Давайте краще я замість них піду». Але завдання є завдання, його необхідно виконувати, — каже «Хитрий».
Більше ніколи не…
«Хитрий» мріє повернутися до родини та улюбленої справи.
— Хочеться бути із сім’єю не два тижні відпустки, а увесь час. Я пішов на війну, коли син був зовсім маленьким, я живу заради нього, і, разом із тим, не маю можливості бачити, як він зростає. Та й доньку хочеться. Головне, щоб ми забрали свої території та відтиснули ворога. Коли повернуся до цивільного життя, знову займуся фермерством, бо земля — це моя любов.
Планів та мрій, які хочеться реалізувати після перемоги в «Хитрого» багато. Але є, каже він, і те, чого більше ніколи не зробить, коли закінчиться війна.
— Людину не вб’ю. Тут ми знищуємо ворога, це необхідність. А після війни, здається, навіть для полювання не захочеться взяти до рук зброю, — резюмує «Хитрий».
Фото з особистого архіву 39 ОБрБО. За сприяння Аліни Логвиненко
