“Про свій бойовий шлях командир взводу танкового батальйону 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади і нині офіцер Самарського районного ТЦК та…”, — write on: armyinform.com.ua
Про свій бойовий шлях командир взводу танкового батальйону 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади і нині офіцер Самарського районного ТЦК та СП розповів АрміяInform.
Вчився на танкіста в академії «сухопутки»
До Збройних Сил Олександр прийшов на самому початку широкомасштабного вторгнення — у березні 2022 року. Відповідально з’явився за повісткою до того самого Самарського районного ТЦК та СП у Дніпрі, в якому тепер проходить службу.
— На той момент мені було 23 роки, нині вже 26. Тоді я щойно закінчив інститут, де була військова кафедра. Отримав первинне офіцерське звання «молодший лейтенант».
У ТЦК сказали: «Ти офіцер, танкіст, командир танка — у тобі є потреба, збирайся», — розповідає військовий.
Відтак уже наступного дня Олександр відбув до Львова, де пройшов інтенсивну підготовку при Національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Навчання на командира танка тривало півтора місяця.
Порівнюючи навчання на військові кафедрі, яке тривало впродовж двох років раз на тиждень і короткотерміновий інтенсив в академії, танкіст впевнено віддає перевагу підготовці у НАСВ. Там, наголошує він, вчили дуже добре і цілком конкретних прикладних речей, які потім дуже знадобилися на полі бою.
— В академії «сухопутки» я значно більше отримав, тому що нас конкретно вчили і завжди говорили: «Хлопці, вчіться, тому що все це вам потрібне і точно вам знадобиться. Ви вже за кілька тижнів поїдете на передову, будете «лоб в лоб» зі справжнім ворогом битися», — каже офіцер.
У бригаді очолив бойовий екіпаж «прожжонних мужиків»
Так і виявилось — чого навчали, те і знадобилося. «Ворон» навчався на танках Т-64, Т-72 і Т-64БМ «Булат», воювати ж випало на Т-72. Ці танки, розповідає військовий, дуже схожі між собою, а наявні відмінності не надто складно засвоїти.
І, щойно похваливши підготовку в НАСП, зауважує, що все ж основні навички сформувалися вже під час виконання бойових завдань. Саме тут офіцер застосував на практиці набуті раніше знання і побачив, що з вивченого справді працює на сучасному полі бою, а що вже застаріло.
— Відразу після випуску мене забрали до 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади в танковий батальйон. Командир дав три дні на прийняття посади. Це був дуже напружений час — росіяни постійно штурмували, з усіх щілин лізли. Тоді я прийняв три танки і посаду командира танкового взводу, — пригадує Олександр.
При цьому «Ворон» був також командиром танка і виконував бойові завдання разом зі своїм екіпажем. Воювати тоді випало на Донецькому напрямку в районі Пісків. У підпорядкування він отримав досвідчених танкістів, з якими молодому офіцеру попервах було непросто.
— Усі мужики прожжонні, бойові. Мені, звісно, як молодому офіцеру, було спочатку непросто ними командувати, бо всі вони вже воювали, побували в різних ситуаціях. Вони служили з 2016‒2017 років — і тут я прийшов — молодий хлопець після військової кафедри, — посміхається Олександр.
«…під’їжджаю і вкладаю в укриття один за одним 22 снаряди…»
Повагу бійців «Ворон» здобув уже після перших боїв під Пісками, де танкісти били ворога близько трьох місяців. Восени їх відвели на відновлення до Дніпропетровської області, а потім перекинули на Запоріжжя. Згодом, від січня 2023 року, Олександр із побратимами воював під Вугледаром.
— «орки» тоді дуже сильно штурмували. Там стояли «Чорні Запорожці», наша 72-га бригада, і нас перевели їм на підмогу. Ми там дуже добре спрацювалися з нашою піхотою. Це дуже важливо — налагодити взаємодію, щоб піхота розуміла, як співпрацювати з приданими танками, — розповідає танкіст.
Олександр пояснює, що злагоджена взаємодія вдавалася не завжди, але от саме у Вугледарі із 72-ю бригадою все склалося практично досконало. І піхотинці, і самі танкісти були надзвичайно задоволені результатами налагодженої спільнодії.
— Тоді ми дуже добре з піхотою спрацювалися, просто-таки найкраще. Наприклад, ми знаємо, що в будинку засіли під**ри. Я під’їжджаю і вкладаю в їхнє укриття один за одним 22 снаряди. Потім відкочуюсь — і наша піхота миттю туди забігає і зачищає все, що там лишилося, — пояснює Олександр.
Українська піхота завдяки такій тактиці успішно просувалася, зачищала місцевість від противника і практично не мала втрат убитими. Піхотинці були тоді надзвичайно вдячні танкістам, а ті, зі свого боку, дуже задоволені своєю роботою.
Під Бахмутом головною небезпекою були ПТУРи
Наступним на бойовому шляху «Ворона» став Бахмут. Там у березні 2023 року було надзвичайно важко, адже окрім звичної артилерії окупанти почали надзвичайно масово застосовувати ПТУРи і настирно полювати за українськими танками, які створювали їм багато проблем.
— У Бахмуті специфічний рельєф — перепади висот, тому артилерії там важко по танку влучити. Але в росіян було дуже багато ПТУРів. Щойно ми виїжджали — вони били по танку по кілька разів. Рятувала броня і «динаміка» — динамічний захист. Однак гарантованого на 100% захисту вони не давали, — пояснює танкіст.
Саме ПТУР став причиною важкого поранення Олександра під час бою в передмісті Бахмута в селі Григорівка. Тоді танкісти на дозволяли противнику просунутися й охопити місто в кліщі, постійно відпрацьовуючи по ворожих штурмовиках і не дозволяючи їм закріпитися у посадках.
— Тоді ми саме «проріджували» посадку вогнем і поступово відкочувалися назад. З двох боків нас прикривали дерева, доволі щільно, і «оркам» просто пощастило вдарити ПТУРом прямо нам у башту. Динамічний захист, звичайно, відбив, але ми з навідником знепритомніли від вибуху, — пригадує «Ворон».
Коли Олександр прийшов до тями, то спробував вибратися через люк назовні. Саме в цей момент механік-водій, який менше постраждав від удару ПТУРа, різко розвернув машину, і «Ворона» ривком викинуло з башти.
«Обличчя мені буквально по шматочках збирали»
— Він танк розвернув, дав «по газах» — і мене викинуло з башти, я кубарем скотився на землю. Оговтався, бачу — до під**ів метрів 300. Думаю: «Все, гаплик («Ворон» вживає міцніше слівце. — Ред.) мені». Довелося бігти до своїх слідом за танком пішки. Обличчя в мене в юшці, все розбите, пальцями зуби збираю.
Найбільше боявся, що свої ж застрелять. Вони зразу на мене автомати, але потім побачили чорний комбез, українські прапори на рукавах — вони мене і врятували. Кажу: «Я танкіст, командир танка, з башти викинуло!» Тоді вже хлопці все зрозуміли, посадили в машину, евакуювали. Спочатку до машини швидкої допомоги, потім у стабпункт.
У мене все обличчя в крові, кров очі заливає. У роті місиво — зуби, кров. Ніколи я так не радів, як тоді, коли побачив операційний стіл. Хірург мене поклав, і я тут же знепритомнів. Потім трохи отямився, відчуваю — щось роблять з обличчям. Ріжуть, шиють. Обличчя мені потім буквально по шматочках збирали. Дуже добре все зробили вже в Дніпрі, дуже гарний хірург — 16 швів мені тоді на голову наклали. На місце, звідки дістали уламок, наклали 8 швів.
Потім ще треба було ніс оперувати, бо мені також ніс пробило, і кістка наскрізь стирчала. Це вже в Києві робили — і там остаточно мене залатали. Лікарі казали, що я в сорочці народився, бо якби трохи вище уламок потрапив, то шансів врятуватися вже не було б. А так мене прооперували і врятували.
Правда, ще з очима виникли серйозні проблеми — почалося відшарування сітківки через вибух, струс і контузію. Із цим також довелося давати раду. Наслідки всього цього я тепер відчуваю постійно, хоча лікарі зробили все можливе — дуже старалися. Велика їм усім вдячність.
«Потрібно мотивувати людей»
Після лікування та реабілітації Олександр пройшов ВЛК і був визнаний придатним до служби в тилових частинах, підрозділах забезпечення і ТЦК та СП. Відтак у вересні 2023 року офіцера перевели до Самарського районного ТЦК та СП, в якому його самого колись мобілізували.
— З того часу до сьогодні служу тут. Був командиром взводу охорони, потім офіцером відділення військового обліку, відповідав за бронювання солдатів та сержантів запасу. Одним словом, виконую накази згідно з посадовими обов’язками, — розповідає офіцер.
Військовий пильно стежить за фронтом і змінами, що там відбуваються. Особливо цікавить його місце в сучасному бою танків і те, як змінилась їхня роль з поширенням дешевих FPV дронів-камікадзе та бомберів.
— Нині, умовно кажучи, дрон за 300‒500 доларів може спалити танк, який коштує мільйон. Пілоти навчилися надзвичайно точно бити по техніці, цілячи в найвразливіші місця — у моторний відсік, під башту. Допомагають захисні решітки і сітки, але головне — це розуміти, як застосовувати танк у таких умовах, щоб він міг ефективно виконувати бойове завдання, — каже «Ворон».
Ще одна тема, над якою розмірковує Олександр — завдання територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з мобілізації громадян України для відсічі ворожій армії. Виконуючи накази у межах посадових обов’язків, він розуміє, що, зокрема, і від його ефективної служби залежить оборона країни.
— Потрібно мотивувати людей відповідально ставитися до своїх громадянських обов’язків. Слід використовувати різні чинники — це і роз’яснювальна робота, і матеріальне заохочення також важливе. Бо служба — це важка, а на бойових і небезпечна робота. Тому люди мають відчувати, що держава про них дбає і надає всебічну підтримку.
Останнім часом ми бачимо багато корисних нововведень, які суттєво полегшують роботу працівників ТЦК та СП. Наприклад, це переведення паперового документообігу в цифровий формат. Або нещодавні зміни щодо відстрочок від мобілізації для тих, хто все одно не піде служити — оформлення через Резерв+, автоматичне продовження, без необхідності відвідувати ТЦК. Думаю, залучення ЦНАПів до роботи з тими категоріями населення, які мають право на відстрочку, також матиме успіх, — зазначає військовослужбовець.
