“Про це йдеться у публікації на сторінці 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади ДШВ ЗСУ. Від майстерні — до гармати До повномасштабного вторгнення Андрій працював майстром з інтер’єрів….”, — write on: armyinform.com.ua
Про це йдеться у публікації на сторінці 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади ДШВ ЗСУ.
Від майстерні — до гармати
До повномасштабного вторгнення Андрій працював майстром з інтер’єрів. Каже, що найбільше внутрішня суперечність війни для нього просте й болюче:
«Я люблю творити, а на війні доводиться руйнувати. Це не те, що я хочу робити, але мушу. Бо якщо не ми — то хто?»
У 2014–2015 роках він уже воював у складі 80-ї бригади, після демобілізації повернувся до цивільного життя. 24 лютого 2022 року знову взяв зброю до рук.
«Коли дружина з донькою поїхали до сестри, я тихо зібрався і пішов у військкомат. Одразу сказав: відправляйте тільки в 80-ку. Рідні місяць не знали, що я вже на фронті — якби почав пояснювати, зламався б».
Темп не за віком
Андрію 53, але він працює в бойовому ритмі, який не кожному 30-річному під силу.
«Мені інколи кажуть: „Дядьку, ви не втомлюєтесь?“. А я дивлюся — хлопці молодші на 20 років, а здоров’я не краще. Справа не у віці. Справа в характері й готовності стояти до кінця».
Він добре пам’ятає початок війни: мороз, нестачу побутових речей, мінімальні ресурси.
«У 2014-му жили в землянках. Воду берегли для їжі, посуд мили снігом. Морози по 25–30 градусів. Один генератор на кілька десятків людей. Це був інший рівень війни».
Дві машини — двома пострілами
Під час боїв за Кліщіївку на Донеччині розрахунок Андрія знищив одразу дві ворожі ББМ.
«Першою йшла МТ-ЛБ — їхала, не стояла. Перший постріл — влучання. Через хвилину під’їхала ще одна машина, мабуть, на допомогу. Другий снаряд — і вона загорілася. Дві цілі двома пострілами. Радіти не було часу — одразу відкочувалися».
Андрій каже, що на війні теж «творить», але це інше творіння:
«Підготувати снаряди так, щоб гармата працювала швидко й точно, — це моя робота. Моє „творити“ тут означає зовсім інше».
Про страх і мотивацію
Про страх боєць говорить спокійно й без пафосу.
«Я з християнської родини, вірю в Бога. Коли їдемо на бойове — молюся всю дорогу. Знаю, що за мене моляться рідні. Це тримає й додає впевненості».
80-ту бригаду він називає місцем, де цінують людину й досвід.
«Командири слухають, радяться. Тут відчуваєш, що твої руки й знання потрібні. Це мотивує».
Найбільша мрія Андрія — повернутися до мирного життя й знову будувати.
«Руйнування на війні рятує життя. А коли все закінчиться — я повернуся додому і знову буду творити. Мені є що будувати».
