“Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади. До повномасштабного вторгнення Іван жив звичайним життям на Харківщині, працював, займався фермерством. Мав «бронь», наречену, яка за…”, — write on: armyinform.com.ua
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
До повномасштабного вторгнення Іван жив звичайним життям на Харківщині, працював, займався фермерством. Мав «бронь», наречену, яка за нього хвилювалась і «не пускала» до війська. Але 24 лютого змінило все. «Я був злий, що вони сюди полізли. Це ж моя земля, моя родина. Я мав піти і провчити ворога», — пояснює він свою мотивацію.
Врешті він звернувся до військкомату і потрапив до лав ЗСУ, а згодом — до танкової Сіверської бригади. «Вони мають свої болота, хай живуть собі на своїх болотах. Якого фіга вони лізуть до нас?» — риторично питає боєць.
Найскладніше випробування випало «Циклопу» на позиції під Курськом — 41 доба пекла, яке не зламало, а загартувало. Він був старшим на точці — тримав усе на своїх плечах. Бійців по черзі відправляв на ротацію, а сам лишався, спав у кращому разі по дві години. Бо ж не можна було інакше — обстріли не вщухали, напруга тільки зростала.
Кульмінація — ближній бій на відстані лише 15 метрів. «Їх було трохи більше, але… Я просто не маю внутрішнього дозволу здатися», — згадує він. У розпал бою свідомо викинув телефон, витягнув сім-карту, щоб не лишити ворогу жодного байту інформації. А ще пам’ятає, як ворожий РПО «Шмєль», той самий «Покемон», збив йому каску. «Я ніколи не забуду цей момент. Особливо — їхню вимову… Це було по-справжньому близько».
Після поранення та шпиталю життя підкинуло новий виклик: дрони. Йому запропонували перейти в підрозділ БПЛА — бо хто, як не піхотинець, знає, як ховатися від «пташок» і як мислить той, хто в окопі? З двома вищими освітами «Циклоп» швидко освоїв нову справу. Тепер він — очі артилерії, розвідник і оператор скидів. Ризики розуміє чітко: «На пілотів теж полюють. І полюють серйозно».
Попри все, «Циклоп» не просто вірить — він знає, що перемога буде: «Ми на своїй землі. Ми захищаємо своє. І душею, і тілом. Ми не можемо не виграти». Його мрія проста і справжня — сім’я, будинок, золота обручка для коханої. А головне — свобода. «Щоб просто йти по своїй землі і знати — вона твоя. Щоб ніхто не прийшов і не заявив: це вже наше. Нехай сидять у своїх болотах. А наші діти — хай ростуть без страху, у впевненості».
Як повідомляла АрміяInform, він мав «бронь» від мобілізації, обробляв гектари землі та працював у «Харківгазі». Але з першим вибухом повномасштабної війни Іван, фермер із села Мурафа на Харківщині, вирішив, що його місце — на фронті, «провчити ворога». Боєць 113 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ з позивним «Потеряшка» пройшов горнило боїв на Донеччині, у Бахмуті та Кліщіївці, пережив надважке поранення, але повернувся у стрій до своїх побратимів.
