“Після тієї війни США та СРСР активно розвивали виробництво цього озброєння, зосереджуючись на підвищенні точності та дальності польоту. У 1970-х роках з’явилися перші високоточні крилаті…”, — write on: armyinform.com.ua
Після тієї війни США та СРСР активно розвивали виробництво цього озброєння, зосереджуючись на підвищенні точності та дальності польоту. У 1970-х роках з’явилися перші високоточні крилаті ракети, які стали основою для сучасних моделей.
Надлегкі «окрилені» бомби почали розробляти як відповідь на потребу в мобільних, економічних і точних засобах ураження. Вони передбачають легкі матеріали та вдосконалені системи наведення, що дозволяє їм ефективно виконувати завдання в умовах сучасних конфліктів. Детальніше про цю зброю з репортером АрміяInform своїми поглядами поділився експерт з питань озброєння та новітніх технологій Богдан Долінце.
— Що собою нині являє ринок надлегких крилатих ракет та які ключові технологічні прориви дозволили суттєво зменшити вагу цих снарядів без втрати бойових характеристик?
— Якщо ми говоримо про надлегкі крилаті ракети, то фактично мова йде про аналог звичайних великих профільних виробів, які здатні доносити сотні кілограмів вибухової речовини на дальності до тисячі й більше кілометрів.
Це певний гібрид конструкції крилатої ракети із сучасними дроновими технологіями. Іноді їх називають дронами-ракетами. Хоча по факту — це окремий клас боєприпасів. Їхня особливість — використання технологій безпілотної авіації: баражуючих боєприпасів, розвідувальних БПЛА або дронів-камікадзе.
І друга важлива особливість — на відміну від звичайних крилатих ракет, ці боєприпаси використовують основу частину своїх компонентів від класичної авіації. У дронах-ракетах застосовуються ключові елементи й системи від безпілотників.
Але ключова відмінність цих надлегких крилатих ракет, як порівняти із класичними, крім зменшеної ваги, як правило, в десятки разів і самих розмірів, які так само є суттєво меншими, це і менша вартість виробництва даних повітряних систем. Адже вони використовують достатньо поширені, так звані дронові технології. Якщо говорити про двигуни, то на них встановлюються мініатюрні рушії реактивного або іншого типу, які раніше використовувалися в авіамоделізмі.
— Як нові матеріали, наприклад, композити та аерогелі, впливають на дальність і маневровість ракет?
— Якщо говорити про використання композитних матеріалів, то надлегкі крилаті ракети саме і вимагають незначної власної ваги, щоб потужності двигуна, який у них встановлюють, і того запасу палива, вистачало для несення достатньо потужного бойового блоку. Це боєприпаси вагою від десятків до сотні кілограмів у найбільших версіях.
Композити — це такий клас матеріалів, який вже давно використовується в авіації. Вони почали понад десяток років тому замінювати алюміній, який був історичною основою в авіабудуванні. Вони не менш міцні, але легші й, іноді навіть, дешевші за метал. До того ж можуть бути достатньо простими в обробці.
Ще однією важливою складовою надлегких крилатих ракет є те, що вимоги до зниженої ваги з однієї сторони та відносно обмежених розмірів корпусу потребують застосування різних додаткових технологій та систем, пов’язаних, зокрема, й зі зниженням тепловипромінювання.
Тому під час виготовлення таких виробів можуть використовуватися відповідні аерогелі, щоб забезпечити додатковий захист від високих температур. Щоб двигун ракети банально не розплавив електроніку, яка в ракеті міститься, або не призвів до руйнування корпусу.
— Нині багато говорять про боротьбу з тими ж БПЛА завдяки засобам РЕБ. Це посприяло стрімкому розвитку дронів на оптоволокні. А чи розглядається можливість інтеграції штучного інтелекту для покращення систем наведення надлегких крилатих ракет?
— У цьому виді боєприпасів використовують ту саму елементну базу, що й у звичайних відомих нам безпілотниках.
Розвивається так зване машинне навчання засобів озброєння або застосування в них елементів штучного інтелекту, які інтегруються в ті чи інші рішення безпілотних технологій.
Так само все це знаходить відображення і під час створення класу надлегких крилатих ракет для того, щоб підвищувати їх захищеність від зовнішніх систем впливу, таких як засоби РЕБ. Адже використовуючи ту саму систему навігації, що й безпілотники, вони можуть бути достатньо чутливими до протидії від систем радіоелектронної боротьби, на відміну від високоточних і часто захищених класичних засобів навігації для літаків.
Ці технології будуть перетікати від одного виду озброєння в інші, щоб підвищити надійність та ефективність роботи. І деякі елементи машинного навчання або штучного інтелекту вже використовуються і в класичних крилатих ракетах.
Ті ж британські Storm Shadow і німецькі Taurus, вони так само використовують компоненти машинного навчання і штучного інтелекту для того, щоб підвищувати точність і ефективність влучання, коли ракети досягають зони ураження цілей.
— Від технічних особливостей до тактики. На вашу думку, які тактичні сценарії найбільш ефективні для застосування надлегких крилатих ракет у сучасних конфліктах?
— Якщо говорити про тактику застосування, то насправді сучасні надлегкі крилаті ракети стали популярними саме під час війни росії з Україною. Але беруть вони свій початок набагато раніше. І певні їхні класи існували й до 2020 року.
Це боєприпаси, які розроблялись для безпілотників. Тут не можемо не згадати такі дрони, як турецький «Байрактар» та американський «Сірий Орел» (MQ-1C Grey Eagle (укр. «Ґрей Іґл»). — Ред.). Бойові системи, які створювались для цих БПЛА, вони й були зразками так званих надлегких крилатих ракет.
І, якщо я не помиляюсь, то торік Туреччина випробувала одну з таких ракет, заявивши, що дальність її успішного пуску становила понад 200 кілометрів.
Бачимо, що цей ринок розвивається, деякі країни більше інформації надають, інші — менше про ці розробки говорять. Можливо, продовжують створювати свої власні зразки у цьому сегменті, але при цьому особливо їх не афішуючи.
Зокрема, боючись наразитися на санкції. Адже поява в цих держав класу надлегких крилатих ракет може сприяти передачі подібних засобів тим країнам, які раніше не мали далекобійної зброї, або за міжнародними договорами обмежували передачу зброї, що має дальність ураження понад 300 кілометрів.
— Ну, і перейдемо безпосередньо до наших реалій. На вашу думку, як змінюється роль таких ракет у бойових операцій, зокрема, в українському контексті?
— Якщо говорити про використання надлегких крилатих ракет в Україні, то наприкінці минулого року була анонсована поява цілої родини таких виробів, які наша держава розвиває і може застосовувати або вже застосовує. Це добре відомі надлегкі крилаті ракети «Пекло», «Паляниця» тощо.
Якщо говорити про ці типи озброєння, то поки що ми не бачимо їх масового використання. Вірогідно, якісь із цих виробів перебувають у процесі розробки або принаймні виготовлено лише якісь їхні одиничні зразки.
Але, знову ж таки, враховуючи відносно набагато нижчу їхню технічну складність, як порівняти зі звичайними крилатими ракетами, ці вироби можуть стати масовими і з’явитися на ринку дуже-дуже швидко. Як правило, такі терміни — від пів року до декількох років. І потім можна розраховувати, що Україна буде здатна виробляти сотні таких ракет на місяць і регулярно їх застосовувати.
Щодо цілей і завдань, які ракети можуть виконувати, то вони є співмірними із цілями для великих крилатих ракет. Але зрозуміло, що клас надлегких крилатих боєприпасів може не мати значних спроможностей з ураження захищених цілей, таких як бункери або добре облаштовані об’єкти військової інфраструктури.
Та при цьому вони можуть стати таким собі своєрідним скальпелем, який ефективно впливатиме точковими ударами на критичні виробничі ланцюжки ворога. А саме — систем, які мають менші укріплення і на які навіть незначний боєприпас вагою до десятків або в сотню кілограмів може здійснити серйозний вплив.
Ефективним є використання таких засобів для ураження достатньо дорогих елементів озброєння безпосередньо на полі бою. Це і системи протиповітряної оборони, зенітні комплекси, відповідні засоби електронної розвідки та радіоелектронної боротьби.
Такі надлегкі крилаті ракети можуть мати потенційну можливість інтеграції в них головок самонаведення по радіосигналах, і тим самим стати серйозною загрозою для радарів систем ППО.
А щодо інтеграції цих систем, то вони є достатньо універсальними з точки зору їх використання. Вони можуть мати повітряний пуск із класичного літака чи гелікоптера, а також з інших безпілотних систем більш важкого класу. Можуть існувати версії їхнього бойового застосування з наземних установок так званого ракетного запуску. Тобто можуть запускатися з будь-якої платформи.
