“Шість із сорока двох — Ситуація залишається складною і важкою, навіть після того, як ми її стабілізували, силами певних бригад провели зачистку, узяли багато полонених. Починаючи…”, — write on: armyinform.com.ua
Шість із сорока двох
— Ситуація залишається складною і важкою, навіть після того, як ми її стабілізували, силами певних бригад провели зачистку, узяли багато полонених. Починаючи з 9 жовтня противник провів штурмові дії, до яких залучив багато техніки, як-от БМП-3, МТЛБ і танки з мінними тралами. Досягти цілей не могли, але цих штурмів слід було чекати, бо у ворога зайшли на посилення нові бригади морської піхоти, які замінили ті мотострілецькі бригади, що стерлися об нас. Тому нині ситуація важка, але контрольована. На нашому напрямку ворог намагається піхотними групами просуватися посадками та полями. Посадки тут широкі та густі, то противник просувався ними, поки було листя. Тепер став більше залучати техніку. Бо пішки росіяни просто не доходять до наших позицій, ми їх знищуємо і бомберами, і FPV-дронами. Тому в бій пішла техніка. Вона була обшита антидроновим захистом. Я давно вже не бачив танка з протимінним катковим тралом, а тут такий танк ішов першим. Тому дистанційне мінування, яке ми активно використовуємо, не мало звичайного ефекту. Щоб виправити ситуацію, ми застосували бомбери типу «Вампір». Ними ми робили скиди по ворожій техніці, яка була «замангалена» та мала потужний РЕБ. Завдяки цим скидам ми пошкодили той РЕБ, після чого вже фактично знущалися й добивали російську техніку і оптоволоконними, і звичайними FPV-дронами. У підсумку, воно все погоріло: із 42 одиниць техніки, що брала участь у наступі, змогли виїхати лише шість.
Полон — щастя для ворожих штурмовиків
— Під час цих «клешень» у бік Добропілля противник зміг зайти далеко, але яка в нього була логістика? Та нульова! Тому ми брали у полон людей, які по декілька тижнів не їли і води нормальної не бачили. Тобто їм за щастя було потрапити в полон, бо вони знали, що тут їх нагодують і дадуть попити. У цілому ж план ворога полягав у спробі охопити великі міські агломерації, які ми контролюємо. Окупанти добре запам’ятали, скільки вони зазнали втрат, коли штурмували Бахмут. Вони аналізують, роблять певні висновки, тому тепер намагаються атакувати не в лоб, а обходити міста, відрізати їх. Ми ж цьому активно протидіємо.
НРК проти «кілзони»
— Зараз маємо суттєве розширення так званої «кілзони», тобто смуги, де будь-який транспорт буде з великою ймовірністю знищений. Це діє в обидва боки, і це досить важко для нас, бо втрачаємо і квадроцикли, і пікапи. Одне з позитивних рішень, яке вже використовується в багатьох частинах і яке я запровадив у бригаді, — це наземні роботизовані комплекси (НРК — авт.). У нас є вже три розрахунки НРК, які здійснюють успішну доставку продуктів, води, боєприпасів, вивозять поранених. Вони тихіші, менш помітні, аніж ті ж пікапи. Так, доводиться витрачати більше часу, щоб завести їх на позиції, але все це дозволяє підтримувати нашу логістику. Що ж стосується заведення на позиції особового складу, то тут часто доводиться йти пішки. Звісно, на пікапі швидше та легше, але я завжди кажу комбатам, що краще замочити ноги, але дійти до позиції живим. Бо пікап став пріоритетною ціллю для ворожих дронів, які часто сидять на перехрестях та узбіччях доріг і просто чекають, поки буде їхати будь-що. І пікап вони точно не пропустять. Тому краще витратити більше часу і дійти пішки, це збереже життя і здоров’я бійців.
Ворог воює за гроші
— За результатами розмов з полоненими в мене склалося враження, що вони здебільшого мають одну-єдину мотивацію: заробити. Тобто йдуть на війну за грошима. Що стосується їх навченості, то вона могла б бути кращою. Це для нас добре, що ворожа піхота не дуже навчена тактики наступу, штурмових дій. Звісно, є різні бійці і там. Є ув’язнені, які пішли на війну, щоб вийти з-за ґрат, а є підготовлені фахівці, особливо з бригад морської піхоти, які були перекинуті сюди з Курщини. Що стосується віку, то були і 80-х років народження. З одного боку, наразі не видно, що у ворога почалися проблеми з нестачею особового складу. Мені здається, що хоч це офіційно і не оголошено, але там відбувається прихована мобілізація. З другого боку, вони розуміють, що їм треба йти вперед, а для цього необхідно кидати в бій все нове і нове «м’ясо». Тому в них не вистачає часу на підготовку, якою вони нехтують, щоб підтримувати високий атакувальний темп.
«Чого хочу? Виспатися!»
— Розумієте, комбриг це не той військовий, який тільки командує комбатами. Є дуже багато різних напрямків у командира військової частини, які треба контролювати, в які треба влазити. Є і внутрішня робота. Частина буде деградувати, якщо внутрішня робота буде не на належному рівні. А для того, щоб розвивати бригаду, потрібен певний досвід. І цей досвід я маю завдяки перебуванню на посаді начальника штабу батальйону, коли було багато паперової роботи, але ми без неї нікуди. Так само посада заступника командира бригади дала мені більше досвіду бойової роботи. І все це я використовую тепер у своїй діяльності. Роботи дуже багато, десятки напрямів, які треба контролювати, і на все це потрібен час, якого не вистачає. Тому, коли в мене запитують, чого я хочу, я кажу — мрію виспатися. Але поки що це недосяжна мрія.
