“Назви цих елітних підрозділів мало що скажуть широкому загалу, і мало хто впізнає серед перехожих грізних бійців ЗСУ. Отже, хто ці люди, і як потрапити…”, — write on: armyinform.com.ua
Назви цих елітних підрозділів мало що скажуть широкому загалу, і мало хто впізнає серед перехожих грізних бійців ЗСУ. Отже, хто ці люди, і як потрапити до лав підрозділу активних дій ГУР, розповів нашому кореспонденту начальник рекрутингового центру тактичної групи «Реванш» із позивним «Сібер».
— З чого починається шлях майбутнього розвідника в бойові підрозділи ГУР МО?
— Це відбувається наступним чином. Перш за все, у нас абсолютно всі — добровольці.
У нас є ряд інформаційних ресурсів, через які люди отримують інформацію про можливість вступу до підрозділів активних дій. Все починається із заповнення анкети дистанційно, пізніше дівчата з кол-центру проводять дистанційну співбесіду в телефонному режимі.
Після чого, якщо вони (кандидати — ред.) нам можуть підійти, цим людям призначається час та місце зустрічі, вони приходять і безпосередньо зустрічаються з представниками рекрутингового центру, які проводять першу співбесіду уже не онлайн, а саме офлайн, у режимі живого спілкування. Якщо ми бачимо достатню мотивацію, і немає явних ризиків, люди дають згоду, підписують ряд документів про нерозголошення і таке інше. Тобто є певний юридичні супровід і досить дієвий механізм. Далі вони потрапляють безпосередньо сюди, до нас, де ми з ними проводимо певний час і де ми їх готуємо. Причому рекрути не знають, куди вони приїжджають, бо це засекречене місце. Вони погоджуються здати телефони, планшети, «хитрі» годинники на певний час. Звідси наші курсанти виїжджають на полігони, на навчання і так далі, але самостійно вони не покидають цю закриту територію.
— Яким чином забезпечують таку секретність?
— Глухий автобус, маски на обличчя, відсутність телефонів і так далі. Тобто, перший час люди знаходяться в певній ізоляції. Вони не отримують одразу якихось фізичних, морально-психологічних або ментальних навантажень. В них проходить період первинної адаптації. Паралельно під час цього періоду вони проходять всі можливі перевірки, співбесіди з різними внутрішніми службами, з психологами, внутрішньою безпекою і так далі. Це робиться для того, щоб ми пересвідчились в тому, що ця людина є безпечною для нашої структури.
Треба розуміти, що на даний момент люди знаходяться в статусі цивільного і при бажанні можуть покинути територію. Вони просто кажуть: «Я не готовий, мені складно або ще щось» — це, зазвичай, перші три дні. В період первинної адаптації людині стає зрозуміло, чи вона витримає або не витримає взагалі.
Якщо ні — кандидат отримує все своє майно і його також в глухому автобусі без телефона вивозять в місто. Якщо людина пройшла цей етап адаптації, то зрозуміло, що з часом вона дізнається, де знаходиться, в неї з’являється доступ до телефону. Зрозуміло, що це відбувається по нашій закритій мережі, тобто це все максимально безпечно.
— З чого складається початкова підготовка?
— Люди тут отримують перші початкові знання. В нас стоїть задача за період близько шести тижнів познайомити їх з усіма можливими викликами і надати якісь базові уміння і навички абсолютно у всіх сферах, які стосуються військових справ. Це знайомство з номенклатурою особистої стрілецької зброї. Потім йде колективне озброєння. Вони з ним не працюють, але вони з ним знайомляться, вони зустрічаються з бойовими командирами безпосередньо, які представляють свої підрозділи. Люди отримують мінімальні вміння, знання і навички роботи з засобами БПЛА — зазвичай це коптери ближньої роботи — FPV, Mavic. Все це — етап підготовки до БЗВП. Тобто ми намагаємось зробити так, щоб людина на етапі БЗВП вже мала розуміння, що від неї чекають і максимально якісно пройшла курс. Справа в тому, що наша БЗВП трішки відрізняється, тому люди вже повинні потрапляти з певними вміннями і навичками. Ці шість тижнів люди в нас працюють на човнах, на водних мотоциклах, з альпіністським спорядженням, вони розуміють, як працюють дрони, вони їздять на автівках, спішуються, роблять десантну посадку на різні види техніки. Також вони обов’язково отримують базові вміння і знання з тактичної медицини. Тобто тут все проходить дуже інтенсивно, люди живуть на місці, просто 24/7 вони працюють. Наприклад, вони тут ходять постійно з турнікетами в кишені і вдень до 200 разів їх на себе накладають.
Це все ми доводимо до певного автоматизму за дуже короткий проміжок часу. Пізніше вони йдуть на БЗВП.
— Чим в такому разі відрізняється курс БЗВП від початкового курсу?
— БЗВП у нас займає п’ять тижнів. Курсанти виїжджають на полігон і вони вже до нього реально готові, вони там спочатку одну ніч проводять, десь ночують в зеленці або в окопах, потім два дні на тиждень, потім три, чотири і так далі. Ми їх поступово вводимо в бойові умови. Це відбувається в будь-яку пору року, ночівля в шанцях і взимку, і влітку, і восени, і під дощем, і в мороз. Звичайно, люди забезпечуються спальними мішками, засобами індивідуального захисту, аптечками, шанцевим інструментом, масогабаритними макетами зброї, щоб вони звикли і по вантажу, і по всьому. Звичайно, працюють з холостими набоями.
Також в нас є страйкбольна зброя — для відпрацювання навичок і розуміння роботи в окопах, на близькій дистанції.
— Я бачив, у вас люди і з АК, і з AR ходять.
— Так, в нас широка номенклатура стрілецького озброєння. Ми використовуємо як АК,так і FN SCAR (англ. Special Operations Forces Combat Assault Rifle — бойова штурмова гвинтівка для сил спеціальних операцій — авт.), і AR системи, тобто ми самі працюємо з калібром 5,56, але зрозуміло, що це війна, і можуть бути різні ситуації, тому боєць повинен підібрати трофей і вміти ним користуватися. Цікаво, що якщо для старшого покоління не розуміння роботи АК-системи це дивно, то для молодих це є нормою, зазвичай ми стикаємось з тим, що люди можуть працювати з 5.56, але не зовсім розуміють, як працює АК.
Тому у нас тиждень одна зброя, потім, на наступний тиждень інша і ми це практикуємо постійно.
— Тобто курсанти зі зброєю не розлучаються?
— Зброя постійно з ними — зі зброєю навіть сплять і чим ближче ми доходимо до кінця курсу, тим більше вони з собою її носять. Починають носити з собою імітацію боєкомплектів — гранати, магазини — це повинно стати для них нормою. Вони звикають до ваги, до того, що вони постійно з чимось ходять в руках, тому що насправді боєць завжди все своє несе на собі.
Загалом, вони за цей період проходять дуже багато різних вправ і набувають різних навичок. По суті, навчальний курс у нас займає одинадцять тижнів: шість — первинний, потім п’ять — БЗВП. За цей час вони визначаються — добровільно, куди, в який сектор, в яку групу вони будуть йти. Але незалежно від того, чи він йде в групу БПЛА, чи в групу вогневої підтримки, чи на роботу з якимось крупнокаліберним озброєнням, чи в артилерією, чи буде медиком — в будь-якому разі людина повинна отримати основну піхотну базову підготовку.
— Що далі роблять ваші курсанти?
— На початковому курсі вони розуміють, в які групи, в які підрозділи вони йдуть. Після проходження курсу БЗВП починається те, що називається фах. Вони інтегруються саме в бойові структури, переходять в підпорядкування безпосередньо свого командира і далі вже проходять поглиблене навчання. Вже йде притирання до колективу, починається робота, виїзди. Тобто можна сказати, що в нас з моменту подачі заявки на вступ до лав ГУР до першого виходу, людина десь три-чотири місяці в середньому проходить навчання. Всі казки, що кидають ненавчених в бій — це абсурд. Нам це перш за все не вигідно. Ми витрачаємо ресурс, а людина — це найбільший ресурс в світі. І втрачати ми їх не хочемо, тому і намагаємося максимально підготувати. Це в наших інтересах в першу чергу.
— Якими якостями повинен володіти розвідник?
— Першочергово для нас основний критерій — це мотивація.
Нагадаю, що всі люди, які йдуть до нас — добровольці. І спираючись на власний досвід, скажу — як би ти не готував людину, скільки б ти в неї не вклав ресурсу, якщо ця людина не мотивована, вона не принесе жодної користі.
Крім того — у розвідника повинно бути гостре відчуття справедливості. Це друге визначення. Я хочу сказати, що в цілому ми це бачимо по людях. У нас тут котики, собачки всюди — наші люди, ніколи нікого не ображають, завжди за всіх заступаються. Це певний психотип людини в цілому.
Ще важливо бажання людини вчитися, отримувати нові знання і навички.
В нас багато людей, які стали легендами. Буває, що люди приходять, умовно кажучи, працювати кухарем, і від нього багато не вимагається, і він там рік працює. Але тут така внутрішня атмосфера, що ти просто сам приходиш до того, що рано чи пізно ти хочеш взяти участь в реальній справі.
В нас дуже багато хлопців, які приходили працювати, умовно кажучи, в штаб, і вони певний час знаходилися в атмосфері… бачили, як хлопці тренуються, як виїжджають на бойові, і потім самі починають: «Піду на курси ПТРК. Ну, хоч схожу, подивлюсь, як воно».
Так починається нове життя — з курсів ПТРК, які вони пройшли, потім виїзд, потім перша бойова задача, потім ще якісь курси.
В результаті людина сама переходить в розряд бойових, тобто не люди йдуть з штурмовиків на відкат, а навпаки люди здалеку намагаються ближче підібратись до ворога. Тому першочергово, це мотивація людей. Це в цілому визначається певною атмосферою підрозділу.
У нас дуже багато дійсно яскравих постатей і, знаєте, таке відчуття, що ніби Україна, підготувала ціле покоління героїв.
Фото з архіву ГУР МО
