“Як організувати взаємодію підприємств з освітніми закладами і чому це важливо для всіх.”, — write: epravda.com.ua
Співпраця із закладами професійно-технічної освіти (ЗПТО) – це можливість формувати лояльні, підготовлені кадри вже “на вході”, не витрачаючи ресурси на донавчання, адаптацію або переконання айтівця спробувати себе в інженерії.
До того ж, компанії можна залучати до впровадження освітніх програм, щоб зробити їх максимально дотичними до реального ринку праці.
У Фінляндії система співпраці бізнесу і “профтехів” працює і показує переконливі результати. Там діє системна модель: компанії залучені до формування програм, пропонують оплачувану практику, відкривають власні лабораторії на базі навчальних закладів. Це дозволяє готувати кадри за індивідуальними потребами бізнесу, знижувати витрати на адаптацію працівників і пришвидшувати інновації.
Для малого та середнього бізнесу Фінляндії “профтехи” – це ресурсний хаб з кадрами, ідеями та інфраструктурою для пілотних проєктів. У деяких навчальних закладах батьки навчаються разом з дітьми: здобувають нову або змінюють професію. Цей приклад підтверджує: “профтех” може бути повноцінним інструментом економічного зростання, якщо до нього долучається бізнес.
Як це працює Перший приклад. Директор ТОВ “ЗС авто центр” Олександр Тараник каже, що співпраця з “профтехом” – вигідна win-win-модель. Для студентів це практика та знайомство з дорослим життям, а для бізнесу – вирощення фахівців.
У компанії переконані, що студентів потрібно виховувати як майбутніх працівників з першого курсу навчання. Наприклад, студент “профтеху” Олександр Усік прийшов на практику у 2023 році, а у 2024-му, у свої 19 років, увійшов до трійки найкращих працівників підприємства за показником виробітку нормо-годин.
Компанія фінансує практику і прагне залучати більше студентів, щоб ті бачили можливість свого професійного зростання і розвитку в Україні.
Другий приклад. У 2024 році українська будівельна компанія CCG Development започаткувала унікальний проєкт Build your future. Він став практичним майданчиком для студентів, які опановують будівельні і технічні спеціальності.
Студенти проходили навчальну-виробничу практику на будівельних об’єктах компанії в супроводі менторів. Під час архітектурної лекції “Як повномасштабна війна впливає на архітектуру та дизайн?” у рамках співпраці з Veteran Hub обговорювали шляхи розвитку архітектури в нових реаліях.
Протягом співпраці з “профтехами” CCG Development залучила на практику понад 100 студентів і 35 з них працевлаштувала. Компанія продовжує стажувати молодь у відділі архітектури та на будмайданчиках, розширює співпрацю з іншими ЗПТО, залучає студентів на воркшопи та лекції, щоб популяризувати будівельні професії.
Третій приклад. Дружківський машинобудівний завод і Дніпровський центр ПТО об’єднали зусилля для збереження кадрів після релокації підприємства та підготовки фахівців. У центрі організували інтенсивну перепідготовку без відриву від виробництва і запустили дуальну форму навчання: учні поєднують навчання з роботою на заводі і мають перспективу працевлаштування. Завод надає креслення, обладнання, технічні вимоги, залучає власних фахівців як викладачів.
Що отримує бізнес Передусім – зниження витрат на донавчання. Студент, який пройшов адаптовану до реального цеху програму, – це мінус два-три місяці навчання в компанії. Друге – лояльність кадрів. Ті, хто приходять з партнерських освітніх програм, частіше залишаються надовго. У реаліях кадрового голоду “профтехи” – чи не єдиний канал, що може оперативно дати мотивованих молодих фахівців для критично важливих галузей: виробництва, логістики, енергетики та агросектору.
Змінюється не лише економічне тло, а й сама професійно-технічна освіта. Завдяки реформі Міносвіти за підтримки донорів та освітніх гравців модернізується інфраструктура, змінюються стандарти освіти та навчання педагогів.
Один з гравців, що сприяє трансформації системи, – Projector Foundation. Разом з Projector Institute та МОН у рамках програми Education Cannot Wait фундація навчає викладачів критичного менеджменту, інтегрує підприємницьке мислення та курси з м’яких навичок у навчальні програми, розробляє модельні програми, адаптовані до потреб ринку, за якими будуть навчатися студенти.
Замість абстрактних завдань – реальні кейси з виробництва: як підібрати матеріали, прорахувати собівартість, вирішити технічну проблему. Теорія відразу переходить у практику. Для бізнесу співпраця з “профтехом” – це не разова CSR-акція, це реальна інвестиція в стабільність і якість кадрового резерву.
Як почати співпрацю з “профтехом” Усвідомити, що це не волонтерство, а стратегічна інвестиція. Перш за все, бізнес має чітко вирішити, чи готовий він вкладати час і ресурси в партнерство з навчальним закладом. Без цього системна співпраця неможлива.
Обрати релевантні ЗПТО. Варто визначити кілька коледжів або “профтехів”, які готують фахівців за потрібними для компанії спеціальностями. Після цього слід приїхати в заклад для знайомства з адміністрацією та викладачами, вивчити особливості навчального процесу, познайомитися із студентами.
Бути присутніми. Не обмежуватися листуванням, а відвідувати дні відкритих дверей, брати участь у заняттях, ділитися знаннями. Чим більше прямих контактів з учнями, тим швидше формується зацікавленість і лояльність до компанії.
Визначити кадрові потреби. Яких фахівців не вистачає? Які навички треба посилити? Цей аудит – основа для створення навчальних рішень з “профтехом”.
Почати з малого. Запустити пілотний модуль чи короткостроковий курс. Це дасть змогу оцінити ефективність і не вимагатиме великих витрат.
Залучати молодь. Організувати екскурсії, воркшопи, публічні дискусії. Це формує імідж компанії як відкритого роботодавця і створює довіру серед молоді.
Створити зрозумілі умови практики. Практика не має бути “для галочки”. Її варто організувати так, щоб учні розуміли бізнес-процеси, бачили перспективу, могли себе проявити. І бути готовим: перші кроки потребують терпіння.
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції “Економічної правди” та “Української правди” може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.