“В недавньому інтерв’ю українським журналістам президент Володимир Зеленський досить абстрактно відповів на питання стосовно потенційного переобрання в майбутньому. Колись голова держави обіцяв йти чітко лише на один термін. Однак зараз, схоже, його думка з цього приводу змінилася і він вже нічого не виключає.Водночас видання «Телеграф» пише, посилаючись на джерела в ОП, що рішення про другий”, — write on: ua.news
В недавньому інтерв’ю українським журналістам президент Володимир Зеленський досить абстрактно відповів на питання стосовно потенційного переобрання в майбутньому. Колись голова держави обіцяв йти чітко лише на один термін. Однак зараз, схоже, його думка з цього приводу змінилася і він вже нічого не виключає.
Водночас видання «Телеграф» пише, посилаючись на джерела в ОП, що рішення про другий похід на вибори вже ухвалене. У Зеленського вважають, що президент має гарні шанси переобратися, тож він гарантовано знову братиме участь у виборчих перегонах.
Агентство UA.News поспілкувалося з відомим політтехнологом та політологом, членом Асоціації професійних політконсультантів України Олегом Постернаком. В інтерв’ю він розповів нам про своє бачення того, яким чином Зеленський може переобратися, а також поділився поглядом на фундаментальні проблеми влади та країни в цілому.
Чому президент Зеленський втрачає рейтинги і чи зможе він претендувати на пост голови держави на майбутніх виборах. Про це та інше читайте в нашому матеріалі.
Якими ви бачите драйвери падіння довіри та зростання недовіри до президента Зеленського? Очевидно, що причин багато, але мають бути якісь ключові.
Олег Постернак: Так, причин багато. Українське суспільство живе за своїм розвитком, за своїм внутрішнім станом, тому поступово воно стає індиферентним до пафосної лінії української влади, яка тим паче не реагує на деякі болісні проблеми у відносинах формату «суспільство-влада», «суспільство-армія», тощо.
Тому, якщо говорити про динаміку довіри і недовіри, почнемо з того, що різна соціологія показує різний стан цих справ. Немає підстав не довіряти дослідженню КМІС. Тим не менше, це завжди питання вибірки, це завжди питання технічного підлаштування, певних правил у соцопитуваннях. Навряд чи хтось буде відстоювати позицію, що начебто у президента постійно має бути стабільний рейтинг довіри чи недовіри.
Питання довіри-недовіри – це не питання електорального рейтингу, це важливий аспект. Існували випадки, коли з мінімальною довірою все ж таки політик йшов на вибори і претендував на те, щоби переобратися чи обратися. Але є тут одна деталь, яку дуже важливо зафіксувати. Довіра – дуже пластична і гнучка категорія. А ось недовіра – це більш стабільна і опосередкована категорія, яка швидше трансформується в антирейтинг, ніж довіра в рейтинг. Тобто головне не показник довіри, а показник недовіри.
Тепер щодо причин. Перша причина падіння рейтингів – серйозна втома суспільства. Зеленський чітко асоціюється з усім горем, з лихоліттям війни, з проблемами: корупції, армії, кадрової політики, адміністрування тощо. З одного боку, мені важко сказати, що президент робить неправильно. Ми не можемо говорити, що він нічого не робить. А з іншого боку, результативність його кроків, результативність адміністрування, яке здійснює все його оточення, зосереджене в Офісі президента. Зрозуміло, що не уряд керує країною, а керує країною Офіс Президента.
Це «потужні» 5-6 менеджерів. Тобто перше питання, це все ж таки втома суспільства від війни, а друга – встановлення стійкої асоціації війни з особою Зеленського. Це в свій час зіграло злий жарт з Вінстоном Черчиллем у 1945 році. Він виграв війну, але програв наступні ж вибори у Великій Британії.
Така сама історія може повторитися з Зеленським. І це друга причина нерозуміння, точніше, помилок в комунікації влади та суспільства. Давайте відверто скажемо, подивіться статистику: скільки дивились у громадян України новорічне звернення Зеленського? Цифри будуть порівняно менші, наприклад, з результатом 2023 чи 2022 року. Подивіться, скільки дивляться щоденних звернень президента. Ну крім медійників, експертів, політологів чи дуже активних громадян – вони, звісно, дивляться. Але президент перестав бути ньюсмейкером.
Третя причина, чому рівень довіри падає – це суспільство. Воно, коли немає перемоги над зовнішнім ворогом, починає знаходитись в полоні пошуку хоча б якихось перемог на внутрішньому фронті. Воно починає шукати внутрішнього ворога. Не здолавши зовнішнього ворога, суспільство шукає внутрішнього ворога. Чому активізувалися політики? А щоб показати, хто є внутрішнім ворогом.
У нас там Покровськ вже «тріщить по швах», в кілометрі стоїть російська орда. В Курахово вже панують росіяни. Село Шевченково з найбільшими в Україні запасами літію в роках вже росіян. Є загроза на Запорізькому напрямку, а Курська кампанія виявилася начебто непоганою, але з проміжними опосередкованими успіхами.
Проблема в тому – і це четверта причина – українське суспільство дуже сильно заряджене на темі справедливості. Це ключова річ, базова, функціональна, психологічна річ, яка знаходиться в основі ментальних структур українського суспільства. І коли дратувати цю справедливість, то реакція буде швидкою на будь-які подразники.
Деяка частина українського суспільства починає розуміти, що Зеленський є таким подразником для них. Хоча, напевно, під час воєнного стану цього б дуже хотіла російська влада, російська пропаганда. Але ми живемо в демократичній державі, в демократичному суспільстві, тому цей запит є природнім, хоча й може підігріватися ворожими ІПСО.
Чому тоді влада так тримається за спробу уникати непопулярних рішень? Тобто, якщо виходити з того, що вони розуміють, що з великою ймовірністю після виборів влада буде втрачена, але в історію хоча б є шанс увійти як переможці. Яка Ваша думка?
Олег Постернак: Кількість жертв явно не говорить про те, що ми можемо претендувати на те, щоб бути переможцями.
Володимир Зеленський є електорально залежним політиком. Це нормально для демократичного суспільства. Якщо провести реальну соціологію і спитати, яка для суспільства буде ідеальна картинка виходу з війни, може виявитися, що це тимчасове перемир’я з Російською Федерацією, припинення бойових дій. Люди хочуть видихнути, відчути, як воно без ракет-дронів, без зведень Генштабу і без непрогнозованих «чорних лебедів».
І якщо наступним кроком влади стануть реальні успіхи на шляху євроінтеграції, покращення життя країни, проведення референдумів з наболілих питань, Зеленський зможе виграти ініціативу по відношенню до старих політиків. Тим більше, якщо вдасться відновлення інвестицій, розвертання масштабних проєктів з оборонної індустрії тощо.
Середньостатистичний українець думає: «Я хочу, щоб мій президент був настільки сильний і розумний, щоб він мене захистив від нової агресії РФ. Або я виїжджаю за кордон після завершення воєнного стану». Оце такі пануючі думки зараз в українському суспільстві. Зеленському може взяти це очікування і показати, що він наступний президент мирної, цивільної України, президент відновлення, інвестицій і проєктів цифровізації, наприклад. Власне, чому Федоров зберігає свої позиції в уряді? Він йому потрібен дуже сильно.
В мене ще є така думка. Можливо, команда Зеленського у майбутньому спробує сформувати образ військового як злочинця. Так-так. Саме як злочинця. Подивіться просто новинні сюжети: десь колишній військові чинять злочини, йдуть в СЗЧ, дезертирують. Додайте сюди конфлікти з представниками ТЦК та СП. Вони ходять в тому ж однострої, що і інші захисники. Негативний імідж ТЦК вже переноситься на ЗСУ.
Тому ви не побачите зараз тих рівнів довіри до ЗСУ, які були колись там в 2022 році. Абсолютна довіра зменшується. Формується образ військового як певного проблемного суб’єкту в суспільстві.
Як джерела небезпеки?
Олег Постернак: Абсолютно точно. І на цьому тлі налякане цивільне суспільство за кого проголосує? За Валерія Федоровича Залужного чи за Володимира Олександровича Зеленського? Це ж очевидно.
Тобто протистояння 2025-го року – це протистояння групи миру проти групи війни. І якихось середніх варіантів, комбінацій. Типу, «ми за мир, але з максимальною мобілізацією суспільства на оборону».
Так ось, прихильники групи миру будуть схильні проголосувати швидше за Зеленського, ніж за якусь нову «групу миру». Тут краще Зеленський, бо він, очевидно, зрозумілий та знайомий вже. В принципі, в групі миру є найбільш прогнозованим політиком. Виборець розуміє, якими будуть його дії.
Попереднє мирне правління Зеленського таки було відзначене певними успіхами. А голосувати за умовного Бойка, який, можливо, стане занадто «тісне» замирення з Росією, українці не захотять.
Тому у Зеленського є шанси на переобрання. Він про це знає і в Офісі президента також це розуміють.
Микита Трачук