ТОП-5 викликів міжнародного гуманітарного права в сучасному світі: інтерв’ю з адвокатом Dynasty Law & Investment Олексієм Грачовим

Які виклики сьогодні стоять перед суспільством у рамках міжнародного гуманітарного права?

Олексій Грачов: Почнемо з тероризму, як би це не звучало, та розглянемо наслідки терористичного акту 11 вересня 2001 року, який спровокував радикальну зміну парадигми в сфері національної та міжнародної безпеки. Реакцією США на цю безпрецедентну за масштабами атаку стало оголошення глобальної боротьби з тероризмом. Рада Безпеки ООН легітимізувала цю реакцію, підтвердивши право на індивідуальну самооборону в умовах транснаціональної терористичної загрози. Вперше в своїй історії НАТО активувало положення про колективну оборону.

Проголошення «війни з тероризмом» та подальші військові кампанії проти терористичних угруповань у різних країнах світу – в Афганістані, Ємені, Сомалі – поставили під сумнів застосування норм МГП до цих операцій. Виникають фундаментальні питання щодо юридичної кваліфікації таких дій: чи можна їх розглядати як збройний конфлікт в межах МГП? Якщо так, то які географічні межі цього конфлікту? Як поєднати вимоги МГП з правом людини в умовах боротьби з транснаціональним тероризмом? Який правовий статус мають особи, підозрювані у вчиненні терористичних актів? Чи поширюються на них гарантії, передбачені МГП для комбатантів або цивільних осіб? Які процесуальні права мають такі особи під час затримання, утримання під вартою та судового розгляду? І, нарешті, як забезпечити сумісність методів боротьби з тероризмом із забороною катувань та нелюдського поводження?

Схожі правові дилеми щодо застосування та тлумачення норм міжнародного гуманітарного права виникають у контексті збройних конфліктів неміжнародного характеру, зокрема, при проведенні державами операцій з метою забезпечення національної безпеки, таких як боротьба з транснаціональною організованою злочинністю, зокрема, наркотрафіком, піратством, а також у випадках масштабних порушень громадського порядку, пов’язаних з діяльністю збройних груп всередині країни.

Як наслідок, спостерігається тенденція до ерозії традиційного поділу між станом миру та станом збройного конфлікту, що призводить до розмиття меж між правовими режимами, які застосовуються до правоохоронних операцій та бойових дій, відповідно.

Як міжнародне гуманітарне право регулює асиметричні конфлікти?

Олексій Грачов: Про «актуалочку»: асиметричні конфлікти та виклик принципу відсутності взаємності.

Після закінчення «холодної війни» спостерігається тенденція до зростання асиметричних збройних конфліктів, що характеризуються значною диспропорцією сил між державами та недержавними збройними угрупованнями. Типовими прикладами таких конфліктів є операції коаліційних сил проти руху Талібан в Афганістані та ізраїльсько-палестинські конфлікти в секторі Газа.

Значна технологічна та військова перевага державних акторів змусила недержавні збройні формування застосовувати нетрадиційні методи ведення бойових дій, такі як злиття з цивільним населенням та партизанські тактики. Це, в свою чергу, призвело до підвищення ризику для цивільного населення та ускладнило дотримання принципів МГП.

Нездатність подолати перевагу противника штурмом спонукає недержавні збройні формування до системного порушення норм міжнародного гуманітарного права. Типовими прикладами таких порушень є: віроломство, використання цивільного населення як щита, здійснення невибіркових атак та напади на цивільні об’єкти, що прямо суперечить принципу розрізнення.

Нездатність державних збройних сил точно ідентифікувати супротивника серед цивільного населення призводить до порушення одного з фундаментальних принципів міжнародного гуманітарного права – принципу розрізнення. Це створює значний ризик випадкових втрат серед цивільного населення та підриває довіру до дотримання норм МГП усіма сторонами конфлікту.

Сучасна світова арена доповнилась й іншими асиметричними збройними конфліктами: Китай-Тайвань, та, на жаль, ми проти тих, а до Ізраїльського конфлікту долучились великі арабські держави.

Головною проблемою для МГП є недопущення заборонених способів та методів ведення війни, до яких можуть вдаватися усі сторони конфлікту.

Чи регулює МГП застосування в збройних конфліктах ПВК (приватних військових компаній)?

Олексій Грачов: Ще одним викликом є приватизація. Ні, не та, що була популярна в дев’яностих, а залучення приватних юридичних чи цивільних осіб до військової та охоронної діяльності.

Використання цивільних осіб для підтримки військових операцій є загальновизнаною практикою. МГП, регулюючи статус таких осіб, встановлює баланс між необхідністю залучення цивільних фахівців та необхідністю захисту цивільного населення. Зокрема, МГП передбачає, що цивільні особи, які офіційно уповноважені супроводжувати збройні сили, мають право на особливий захист у разі захоплення в полон.

Останнє десятиліття характеризується значним розширенням ролі приватних військових і охоронних компаній (ПВКО). Свідченням цього є делегування ПВКО низки функцій, які традиційно вважалися прерогативою державних збройних сил. Думаю, не варто нагадувати «музикантів», що спаклюжили ім’я класика.

Спектр діяльності приватних військових і охоронних компаній є надзвичайно широким і охоплює як цивільні, так і військові завдання. Відновлювальні роботи, логістика, навчання, забезпечення безпеки, експлуатація озброєння та утримання затриманих – це лише деякі з прикладів функцій, які делегуються цим компаніям.

Діяльність деяких ПВКО настільки тісно інтегрована в бойові дії, що їхній персонал ризикує втратити статус цивільної особи та бути класифікованим як комбатант, або навіть як найманець, що передбачає особливу відповідальність згідно з МГП.

Приватизація породжує суттєві проблеми в сфері МГП. Так, делегування державою своїх військових функцій приватним компаніям не звільняє її від міжнародно-правової відповідальності. Держава залишається суб’єктом МГП і несе відповідальність за дії ПВКО, які діють від її імені або під її контролем. Це означає, що держава зобов’язана забезпечити дотримання цими компаніями норм МГП.

Попри поширену думку, діяльність ПВОК не виходить за межі правового поля. Навпаки, вона підлягає регулюванню МГП, міжнародним правом прав людини та національним законодавством держав, на території яких вони здійснюють свою діяльність. Однак, як на практиці держави спускають з ціпка ПВКО, а потім відхрещуються та відхрещуються методів, способів, а головне – наслідків їхньої діяльності.

Як міжнародне гуманітарне право регулює новітні технології озброєнь?

Олексій Грачов: Ця тема раніше цікавила переважно хлопчиків, а тепер переважно всіх. Нові технології озброєнь.

У багатьох сучасних збройних конфліктах спостерігається стрімке ускладнення військових операцій та систем озброєння до безпрецедентного рівня, що характеризується координацією значної кількості взаємопов’язаних людських та технологічних ресурсів у глобальному масштабі. Вказана тенденція, укупі з імплементацією новітніх технологій, таких як дистанційно керовані системи озброєння, засоби ведення кібернетичної війни, нанотехнології та системи озброєння з підвищеним рівнем автономності, створює значні труднощі для інтерпретації та імплементації норм МГП. Думаю, про це поговоримо далі детальніше.

Який виклик сьогодні все ж є ключовим?

Олексій Грачов: Головним викликом я все ж таки б назвав неповагу до МГП.

Динаміка сучасного безпекового середовища породжує нові юридичні виклики, які ускладнюють чітке розмежування між легітимним застосуванням сили та збройними конфліктами. Невизначеність стосується також класифікації суб’єктів міжнародного гуманітарного права, зокрема, віднесення осіб до категорій цивільного населення та комбатантів. Крім того, виникають труднощі у визначенні часових та просторових параметрів збройних конфліктів, тобто меж «поля бою».

Існуюча правова невизначеність піддає сумніву адекватність норм МГП для ефективного вирішення нових викликів у сфері безпеки XXI століття. У відповідь на цю ситуацію різні суб’єкти міжнародного права ініціювали комплекс заходів, спрямованих на аналіз, уточнення та доповнення чинних норм МГП, зокрема, в тих сферах, що викликають найбільшу стурбованість з точки зору гуманітарного права.

Чи потрібно ухвалення нових правил МГП для подолання цих проблем?

Олексій Грачов: Дійсно, деякі сфери МГП потребують подальшого зміцнення для кращого захисту осіб, які потерпають від впливу сучасних збройних конфліктів. Однак, найбільш нагальна гуманітарна потреба полягає не в прийнятті нових правил, а в забезпеченні фактичного дотримання існуючої правової бази.

Попри потребу в подальшій кодифікації та прогресивному розвитку міжнародного гуманітарного права, найбільш нагальною проблемою є забезпечення ефективності існуючих правових механізмів. Саме від цього залежить реальний захист прав жертв збройних конфліктів.

Сьогодні МГП є однією з найрозвиненіших галузей міжнародного права, що має значний обсяг кодифікованих норм та високий рівень ратифікації державами. Однак, як кажуть в одному органів із трьох букв, «викликає занепокоєння» ступінь дотримання норм МГП, який ми спостерігаємо і на власному прикладі.

Які головні чинники впливають на дотримання міжнародного гуманітарного права?

Олексій Грачов: Будемо відвертими, що ми неодноразово задавались питанням для чого ж все це МГП, якщо я повертаюсь праворуч – Маріуполь, повертаюсь ліворуч – Буча, Ірпінь, дивлюсь прямо – суцільні котли? Чому всі суб’єкти міжнародного збройного конфлікту, незалежно від їхніх мотивів та дій, підлягають однаковим нормам МГП? Чи не є суперечливим застосування однакових обмежень до держави, яка здійснює легітимну самооборону, та до держави-агресора?

Систематичні порушення норм міжнародного гуманітарного права стали характерною рисою сучасних збройних конфліктів, причому всі сторони конфлікту, без винятку, несуть відповідальність за скоєні злочини. Звірства, що вчиняються під час війни, є грубим порушенням фундаментальних принципів гуманітарного права та завдають непоправної шкоди цивільному населенню та комбатантам.

Такі труднощі з практичним застосуванням норм МГП під час збройних конфліктів підривають довіру до ефективності цієї галузі права. Однак в першу чергу це залежить від актора, що нехтує приписами права та опирається на силу. Із цього приводу влучно висловився відомий польський письменник Станіслав Єжи Лєц: «Неписьменні мусять диктувати».

Дотримання норм міжнародного гуманітарного права під час збройних конфліктів є багатофакторним процесом, на який впливає комплекс політичних, військових, соціокультурних та правових чинників. Ось деякі з них.

Почнімо з матеріального інтересу як стримуючого фактору. Історично склалося так, що найбільш дієвим стримуючим фактором у застосуванні засобів і методів ведення війни завжди був економічний інтерес сторін конфлікту. Знищення критичної інфраструктури, включаючи логістичну, промислову та сільськогосподарську, а також масові порушення прав людини, такі як вбивства та насильницьке переміщення цивільного населення, не лише перетворюють збройні конфлікти на гуманітарні катастрофи, а й суттєво ускладнюють процес післявоєнного відновлення. Крім того, толерантність до порушень міжнародного гуманітарного права на рівні окремих військовослужбовців створює умови для системних порушень та може призвести до міжнародної відповідальності держави, чиї збройні сили причетні до таких дій.

Далі згадаю, мабуть, виключно доктринальний чинник. Очікування взаємності. Незважаючи на безумовний характер обов’язку дотримуватися МГП, спостереження за поведінкою супротивника та очікування взаємності залишаються важливими факторами, що впливають на рішення сторін щодо дотримання цих норм, особливо у контексті симетричних збройних конфліктів. За відсутності ефективних механізмів примусу до дотримання МГП, поведінка сторін конфлікту часто визначається прагненням до взаємної вигоди та уникнення ескалації конфлікту. Однак, як ми бачимо, у сучасних асиметричних конфліктах спостерігається тенденція до зневаги нормами міжнародного гуманітарного права з боку більш потужних сторін, які не очікують адекватної відповіді від слабших противників та використовують свою перевагу для досягнення військових цілей будь-якими засобами. Але, як пишуть сучасні видання, такі сторони часто йдуть за військовим кораблем, адже не на того напали!

Взаємоповага та довіра між ворогуючими сторонами, хоча й здаються недосяжними в умовах збройного конфлікту, можуть бути поступово відновлені шляхом неухильного дотримання МГП. Це створює основу для майбутніх переговорів та пошуку шляхів мирного вирішення спору.

Громадська думка, що формується під впливом інформації про збройні конфлікти, відіграє все більш важливу роль у забезпеченні дотримання МГП. Публічний тиск може спонукати уряди дотримуватися своїх міжнародних зобов’язань та вживати заходів для покарання винних у скоєнні воєнних злочинів. Проте існує дуже ефективний механізм протидії такому впливу – пропаганда. Уряд може нехтувати зовнішнім тиском, якщо він спирається на керовану масу населення, що його підтримує.

Перспектива кримінального переслідування та покарання за скоєння воєнних злочинів є одним з найефективніших стримувальних факторів, що впливають на поведінку учасників збройних конфліктів. Загроза особистої відповідальності може спонукати як політичних лідерів, так і рядових солдатів дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права.

Чи є важелі впливу на країни і юрисдикції, які не імплементували норм міжнародного гуманітарного права?

Олексій Грачов: Міжнародне гуманітарне право створює обов’язки не лише для країн, які безпосередньо беруть участь у війні. Ці обов’язки поширюються на всі держави, які підписали відповідні міжнародні угоди або визнають ці норми як загальновизнані принципи міжнародного права. Тобто, всі країни світу, так чи інакше, несуть відповідальність за дотримання норм міжнародного гуманітарного права. Така концепція юридичною мовою зветься erga omnes.

Право вимагати дотримання міжнародного гуманітарного права є одним із проявів універсального характеру норм МГП. Це право випливає з erga omnes характеру зобов’язань, що виникають з норм МГП. Крім того, на держави покладається негативний обов’язок не заохочувати порушення МГП, що є проявом принципу добросовісної співпраці в міжнародних відносинах. Паралельно країни повинні робити все можливе, щоб зупинити порушення міжнародних законів війни. Тобто, вони мають активно діяти, щоб припинити такі дії.

Як можна боротись з неповагою до міжнародного гуманітарного права?

Олексій Грачов: Держави можуть застосовувати широкий спектр інструментів, щоб вплинути на сторони конфлікту та спонукати їх дотримуватися міжнародного гуманітарного права. Це можуть бути як офіційні дипломатичні переговори, так і більш неформальні контакти, публічні заклики та звернення до міжнародних судів.

При цьому порушення МГП однією державою не дає іншим країнам автоматичного права на військове втручання, навіть якщо це мотивується гуманітарними цілями. Принцип державного суверенітету є фундаментальним у міжнародному праві, і будь-яке відхилення від нього має бути ретельно обґрунтоване та узгоджено з міжнародним правом. Питання про застосування сили для захисту цивільного населення є надзвичайно складним і регулюється Радою Безпеки ООН. Лише вона може ухвалювати рішення про застосування сили, включаючи гуманітарні інтервенції.

Порушення міжнародного гуманітарного права є, на жаль, поширеним явищем у сучасних збройних конфліктах. Коли такі порушення носять спорадичний характер і вчиняються окремими особами, тоді для їх попередження та припинення достатньо зазвичай внутрішніх заходів, таких як дисциплінарні стягнення та кримінальне переслідування винних. Якщо порушення набувають серйозного характеру чи систематичності, то конфлікт може бути врегульований за допомогою міжнародних інституцій, за допомогою ООН.

Мирне вирішення міжнародних спорів здійснюється трьома головними органами ООН: Радою Безпеки, Генеральною Асамблеєю і Міжнародним судом. До речі, Рада Безпеки ООН – єдиний орган, який у випадку недостатності заходів економічного і політичного характеру, може застосувати силу з метою запобігання або ліквідації загрози миру і безпеки та ввести Миротворчі сили ООН – Миротворчий контингент.

Ви спитаєте: то де ж ці красиві блакитні берети та каски, що допомагають нашим хлопцям та дівчатам вигнати ворога з нашої землі? А ось і відповідь. Рішення про введення Миротворчого контингенту ООН приймається Радою Безпеки ООН за умови одностайного голосування за це всіх п’яти її постійних членів. Нагадаю, ними є: Франція, Великобританія, США, КНР та п’ятий. Опитування з приводу того, як проголосує останній член, оголошується відкритим.

Читайте також:

Війна за правилами. Адвокат Dynasty Law & Investment Олексій Грачов про основні принципи міжнародного гуманітарного права