Солодкий мед з гіркою долею: історія переселенців з Донеччини, які з нуля відродили пасіку

WebFont.load({ google: { families: [“Bitter:400,700,400italic”,”Fira Sans:100,100italic,200,200italic,300,300italic,regular,italic,500,500italic,600,600italic,700,700italic,800,800italic,900,900italic:cyrillic,latin”] }});
!function(o,c){var n=c.documentElement,t=” w-mod-“;n.className+=t+”js”,(“ontouchstart”in o||o.DocumentTouch&&c instanceof DocumentTouch)&&(n.className+=t+”touch”)}(window,document);

(function(w,d,s,l,i){w[l]=w[l]||[];w[l].push({‘gtm.start’:
new Date().getTime(),event:’gtm.js’});var f=d.getElementsByTagName(s)[0],
j=d.createElement(s),dl=l!=’dataLayer’?’&l=’+l:”;j.async=true;j.src=
‘https://www.googletagmanager.com/gtm.js?id=’+i+dl;f.parentNode.insertBefore(j,f);
})(window,document,’script’,’dataLayer’,’GTM-WW7B57′);

window.dataLayer = window.dataLayer || [];
function gtag(){dataLayer.push(arguments);}
gtag(‘js’, new Date());
gtag(‘config’, ‘G-RTM56J60G5’);

Спецпроєкт “На своїй землі”

Солодкий мед з гіркою долею:
історія переселенців з Донеччини, які з нуля відродили пасіку 

05 листопада 2025

Наталія й Олександр до початку повномасштабного вторгнення у 2022 році тримали пасіку в Красногорівці на Донеччині. З трьох вуликів у 2001 році пасіка розрослась до майже 600.
Подружжя побудувало цех відкачування, переробки та розфасовки меду, який так і не встигло запустити в роботу через російський наступ. Перед тим як покинути щойно добудований дім і більшу частину інвентарю, пан Олександр день і ніч вивозив своїх бджіл.
Далі розповідаємо, як подружжю вдалось відродити “медовий” бізнес з нуля на Кіровоградщині.

01

Частина перша

Був першим, з ким дружина потрапила на пасіку

02

Частина друга

З 2014 року спускався в підвал тільки раз

03

Частина третя

Як вдалось відродити пасіку

04

Частина четверта

Програма підтримки сільського господарства

Частина перша

Був першим, з ким дружина потрапила на пасіку
Пан Олександр – перший бджоляр в родині. Згадує, що зацікавився бджільництвом у 15 років – мав товариша, якому допомагав на пасіці в рідній Донецькій області. Самостійний шлях починав з напряму маточного молочка, яке виробляють бджоли-годувальниці для вигодовування личинок майбутніх бджіл та бджолиної матки. Таке молочко містить вітаміни, амінокислоти, білки, мінерали тощо – саме завдяки молочку звичайна личинка може перетворитися на матку, яка живе у 40 разів довше за робочу бджолу.

Пряма мова

“Поїхав на захід України за «карпаткою» – порода бджіл, яка може виробити значно більше маточного молочка, ніж інші. На самому початку мав три вулики. Буквально через рік вуликів стало 12 – усе, що заробив від продажу меду, вклав у розвиток”, – каже він.

Пан Олександр згадує, що його молодого і дуже вмотивованого швидко помітили місцеві бджільники й взяли до себе навчати тонкощам справи.
“Нас було 16 осіб, але всі досвідчені чоловіки 60 плюс, усі вони вже були на пенсії, тому займались бджільництвом. Я у свої 17 років був серед них наймолодшим. Саме від них і навчився всього в нашому ремеслі”, – згадує пан Олександр.
Каже, що паралельно бджільництву наполегливо шукав своє покликання – розвивав бізнес, відкривав магазини, але чим би не займався, пасіку не лишав.
“Жити треба було за щось, родину годувати. Від бджіл дохід буває лише раз на рік, як мед викачаєш, а годувати і родину, і навіть самих бджіл потрібно щодня… Крутився, брався за все, мріяв, що в 30 почнеться моя власна «пенсія» – лишу всі справи й зосереджусь на бджільництві”, – з сумною усмішкою каже він про минуле. 

У 20 років зустрів свою долю – дружину Наталію, яка теж народилась і виросла в Красногорівці. До зустрічі з паном Олександром вона жодного разу не була на пасіці, але прийняла справу чоловіка одразу.
Він каже, що був щиро вражений, як природно дружина прийняла спосіб життя бджільника. Адже з бджолами доводиться постійно кочувати для збору визначених сортів меду.

Пряма мова

“Я майже постійно жив в полі, дома не бував… Потім брав з собою дітей. І дружина була постійно поряд, хоча це не усталене явище – я знайомий з багатьма пасічниками, дружини яких на пасіку майже не навідуються”, – поділився пан Олександр.

Протягом багатьох років в полі ставили розкладну дерев’яну хатинку без підлоги – просто на землі. Заносили розкладні ліжка і ночували поряд з бджолами. Згодом придбали комфортний кемпер – дім на колесах.
У пана Олександра з дружиною троє дітей. Старшій дочці 19 років, сину – 17 років, а наймолодшій донечці – три роки. Напередодні повномасштабного вторгнення пані Наталія була ще вагітна.
На початку 2000-х кількість вуликів на пасіці сягала 150. На момент повномасштабного вторгнення пасіка зросла майже в чотири рази. Качали гречаний мед, глід з чорнокленом, рапсовий, соняшниковий, різнотрав’я.

Частина друга

З 2014 року спускався в підвал тільки раз
Після початку російської агресії 2014 року в Красногорівці з’явилися проросійські збройні формування. У липні того ж року Збройні сили України звільнили місто й відтоді воно залишалося підконтрольним Україні, але опинилося буквально на передовій – за 3–4 км від окупованого Донецька (Петровський район).
Майже щодня Красногорівку обстрілювали зі сторони окупованих Донецька та Старомихайлівки. У місті були зруйновані житлові будинки, лікарня, школи, котельні, водогін, електромережі. У травні 2015 року Красногорівка пережила наймасштабніший артилерійський обстріл – десятки будинків були зруйновані. Загинули мирні мешканці, було багато поранених. Проте українським військам вдалось відбити наступ противника і не допустити прориву.
До 2024 року Красногорівка залишалась підконтрольною Україні. Через регулярні обстріли в місті були проблеми з газопостачанням, електрикою. Запобігти гуманітарній катастрофі вдалось завдяки волонтерам і гуманітарним організаціям.

Пряма мова

“Ми 9 років прожили на війні під постійними обстрілами, проте з упевненістю, що місто не візьмуть. Ми ж постійно спілкувались з хлопцями з ЗСУ, допомагали їм, чим могли. Наші захисники міцно стояли, і ми не сумнівались, що рано чи пізно все скінчиться добре. «Запануємо у своїй сторонці…»”, – з гіркотою згадує пан Олександр

Зізнається, що попри впевненість, дуже переживав за родину, й у 2015 році здійснив спробу релокації.
“Поїхали з дружиною по Україні шукати притулку. Виставляли експериментальні вулики, щоб зрозуміти, де можливий медозбір – куди нам краще перевести бджіл. Проте тоді нічого не вдалось знайти. Повернулись”, – згадує чоловік.
Каже, що навіть під обстрілами місцеві аграрії продовжували засівати поля.
“Тримались. Допомагали, чим могли, нашим захисникам. Ніхто не бажав, щоб до нас прийшла Росія. Я нещодавно бачив на супутниковому знімку свій дім, який закінчив будувати перед початком повномасштабної війни, – від нього навіть фундаменту не лишилось”, – розповів пан Олександр.
Каже, що нові меблі, які завезли в будинок, не встигли розпакувати. Кухню замовили світлу, гарну, таку як все життя мріяли – 7 метрів довжиною і 2,80 метри у висоту. Вона теж пропала разом з будинком.

Будуватись розпочинав ще у 2014 році, але через АТО зупинився. Відновили будівництво у 2021 році, коли пасіка стала на ноги, з’явилась можливість побудувати цех відкачування, переробки й розфасовки меду. З’явилась впевненість, що життя піде на лад.
Новий цех так і не був запущений в роботу.
“Навіть і одного разу не відкачали у ньому мед. Довелося виїжджати й вивозити родину у безпеку”, – зізнається пан Олександр.
Сталось це майже через три місяці після початку повномасштабного вторгнення, адже з кожним днем ставало дедалі гірше – дійшло до того, що снаряд прилетів в город, касетні снаряди на подвір’я впали.
Утім у підвал пан Олександр за 10 років спускався тільки раз – коли в лютому 2015 року стався вибух на артилерійських складах у Донецьку. Це було вже в розпал боїв за Донецький аеропорт. Вибух був такої сили, що його чули в радіусі 50–70 км. Вибуховою хвилею вибило вікна у Макіївці, Горлівці, Ясинуватій, навіть у Мар’їнці та Кураховому. У небо здійнялась вогняна куля і стовп диму, схожий на “гриб”.
Коли в Красногорівці почались перебої з питною водою, використовували резервуари. Освітлювали будинок генератором. Мали твердопаливний котел.
“Ми ж бджільники… Все як на пасіці. Звикли жити автономно”, – пояснює пан Олександр.
На питання, чому не виїжджали до останнього, перепитує: “Хто тікає після 9 років у війні?”. І додає:

Пряма мова

“Але ми вже розуміли, що на цей раз все інакше. На той момент майже всі наші родичі та знайомі виїхали. Проте для нас «спусковим гачком» стала інформація, що місто можуть взяти”.

Перед тим як виїхати, пан Олександр день і ніч вивозив своїх бджіл. Розвозив вулики по інших пасіках – в Житомир, в Дніпро. Частину вуликів і нуклеусів (мініатюрна бджолина сім’я, створена пасічником спеціально для розведення та запліднення маток або для формування нових бджолиних сімей. – Ред.) вивезти не вдалось. Вони загинули.
Багато чого з того, що подружжя не змогло вивезти, лишилось у тепер вже зруйнованій і окупованій Красногорівці: прес, тара, бочки, рамки, меблі, будинок, цех, обладнання, причіп.

Частина третя

Як вдалось відродити пасіку
Життя довелося починати з нуля. Майже півтора місяця родина пана Олександра і пані Наталії провела у своєму будиночку на колесах в полі. Потім знайомий запропонував квартиру в Ужгороді – поїхали туди. Аби прогодувати родину, пан Олександр продав машину. Молодша донечка була зовсім маленькою – за побутом і турботами про малечу добіг кінця 2022 рік.

Пряма мова

“У 2023-му році я почав все відновлювати… Більше тисячі кілометрів проїхав по Дніпропетровській, Кіровоградській областях – шукав приміщення під пасіку, куди можна було б перевезти вцілілі вулики”, – згадує пан Олександр.

Потім знайомий допоміг знайти приміщення в Новоукраїнці в Кіровоградській області. Чоловік почав збирати свої вулики – викуповувати їх, звозити. Купував пакети, майстрував рамки. Спав в автомобілі. А вже потім орендував в Новоукраїнці квартиру, перевіз родину.
Прочитав про програму підтримки Mercy Corps, яку в області реалізує партнерська благодійна організація “Благодійний фонд “ПЕРШІ”, в групі бджільників у вайбері – подав заявку.
“Звертався за допомогою без жодної віри, що її можливо отримати. Я ніколи ні в кого нічого не просив. Все життя живу за принципом: що Господь дав – твоє і за все завжди доводиться платити. Те, що сталось, – це чудо. До мене приїхав представник Mercy Сorps пан Максим. Я був настільки вражений, що не міг розмовляти. Я повірити не міг, що отримати грант, допомогу, підтримку – можливо”, – розповідає пан Олександр.

За кошти від гранту Mercy Corps подружжя придбало нову медогонку і кремовалку – спеціальний пристрій, який використовується для перетворення рідкого меду на кремоподібний стан. Це натуральний мед, який механічно перемішують, щоб він став густим, ніжним, однорідним, не кристалізувався у великі крупинки, легко набирався ложкою і не розтікався.
Завдяки допомозі Mercy Corps придбали стіл для зручного, гігієнічного й точного фасування меду, а також фільтр-відстійник – спеціальний пристрій, який використовується для очищення меду від домішок після відкачування в медогонці.
Нещодавно замовили пакувальну машину для стіків меду.

За кошти гранту подружжя також змогло придбати 100 нових вуликів. Наразі пан Олександр і його дружина пані Наталія мають 300 бджолиних сімей. На наступний рік планують вийти на рівень 2022 року – 600 вуликів.
Відновити кількість вуликів вдалось, а от вийти на попередній обсяг виробництва меду – поки що ні, зізнається пан Олександр.
Доводиться долати кліматичні виклики.
“У Новоукраїнці качаємо набагато менше меду, ніж вдома. У цьому році кожен бджільник викачав в середньому 25 кілограмів з вулика, і ми – не більше… В Красногорівці в гарні роки ми мали 65–70 кг”, – каже бджоляр.
Олександр підкреслює, що в нинішній ситуації допомога Mercy Corps – неоціненна: на фоні зниження продуктивності витрати на пасіку значно зросли. Тільки на перевезення бджіл довелось витратити 4 тони автомобільного палива. Возив їх пан Олександр на акацію, на коріандр, але на задовільний для себе результат все одно не вийшов.

“На жаль, багато пасік нині на продажу. Зараз трішки менше стало пропозицій, тому що завдяки грантовій допомозі у людей з’явилась надія, люди повірили, що зможуть втриматись на плаву. А весною 2023 року взагалі була епідемія продажу – продавались пасіки з Черкас, Кіровограду, Сум, Харкова”, – розповідає він.
Це сумно, адже саме на бджолярах тримається добробут громад, які живуть з доходів від сільського господарства. Бджоли здійснюють запилення.

Пряма мова

“Я говорив з місцевим агрономом – в цьому році мої бджоли значно підвищили врожайність на рапсових полях. Господарство, з яким я співпрацював, обробляє три поля. Найвищу врожайність показало саме те, на якому стояли наші бджілки-трудівниці”, – з гордістю в голосі розповідає пан Олександр.

Наразі він шукає нове приміщення, щоб поставити цех. У майбутньому планує розвивати напрям пилка, перги. Пилок у бджільництві – це головне джерело білка й вітамінів для бджіл, необхідне для вирощування потомства, виготовлення перги та підтримки сили сім’ї. Для людини – це також цінний природний продукт із лікувальними властивостями.

По суті це дрібні зернятка, які бджоли збирають із квітів і приносять у вулик у вигляді маленьких грудочок на ніжках – це називається обніжжя. Бджоли формують його, змішуючи пилок із нектаром або слиною, щоб він не розсипався. Якщо мед – це їжа енергетична (вуглеводи), то пилок – їжа білкова, потрібна для росту і розвитку. З нього бджоли виготовляють “бджолине молочко” для годування личинок і матки. Без пилку сім’я не може ростити розплід – тобто молодих бджіл. У вулику бджоли складають пилок у комірки, заливають медом і утрамбовують. Через кілька днів він ферментується і перетворюється на пергу – “бджолиний хліб”. Перга – ще цінніший продукт: вона довго зберігається і служить зимовим кормом.
Пан Олександр каже, що мед в його родині всі обожнюють – разом з’їдають понад 100 кілограмів на рік. Наймолодша донька відмовляється чай пити, якщо в ньому не розчинити ложечку меду.

Частина четверта

Програма підтримки сільського господарства
Восени 2023 року міжнародна гуманітарна організація Mercy Corps запустила Програму підтримки сільського господарства України (UASP), що фінансується Фондом Говарда Г. Баффета.
Головною метою Програми було і залишається – допомогти у відновленні сільськогосподарської діяльності та подоланні наслідків війни постраждалим місцевим родинам та ВПО, а також фермерам та бізнесам, які тісно пов’язані з сільським господарством.

Хто може взяти участь та який середній розмір допомоги: 

Домогосподарства, що здійснюють сільськогосподарську діяльність, та дрібні фермери – 3 000 доларів США 

Аграрії, які потребують юридичних консультацій – 75% оплати від вартості послуги

Установи, що надають послуги аграрному сектору – 150 000 доларів США

Середній агробізнес – 150 000 доларів США

Жінки-фермерки – до 7 000 доларів США

Малий агробізнес – 75 000 доларів США

Як подати заявку
Відбір учасників програми проводиться на конкурсній основі.  Для подачі заявки необхідно відповісти на запитання, які допоможуть ознайомитись із поточною діяльністю та потребами, на які будуть спрямовані кошти допомоги.
Щоб подати заявку, необхідно зареєструватись на головній сторінці сайту. Там же можна ознайомитись з усіма деталями та почитати історії учасників програми, які вже отримали допомогу та відновлюють власне господарство.
Де саме діє Програма підтримки сільського господарства України
Програма реалізовується на території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Кіровоградської, Миколаївської, Полтавської, Сумської, Харківської, Херсонської та Чернігівської областей (за винятком районів, де тривають активні бойові дії, а також районів з обмеженим доступом або високим ризиком для життя та ведення бізнес-діяльності). Додатково приймаються заявки з Черкаської, Одеської та Київської областей від установ, які надають агропослуги.
Телефон для зв’язку: 0 800 332 590 (безкоштовно з усіх мобільних та стаціонарних телефонів у межах України).
Читайте також інші матеріали спецпроєкту “На своїй землі”.

Програма підтримки сільського господарства України реалізується міжнародною гуманітарною організацією Mercy Corps за фінансової підтримки Фонду Говарда Г. Баффета. Цей спецпроєкт був підготовлений за фінансової підтримки Фонду Говарда Г. Баффета, однак погляди та думки, висловлені у матеріалах спецпроєкту, не обов’язково відображають погляди Фонду Говарда Г. Баффета.

© 2005-2025, Економічна правда. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на “Економічну правду”.‍”Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство “Інтерфакс-Україна”, не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства “Інтерфакс-Україна”. Назва агентства “Інтерфакс-Україна” при цьому має бути оформлена як гіперпосилання.‍Матеріали з плашкою PROMOTED та НОВИНИ КОМПАНІЙ є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.‍Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.‍Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.