“На центральному столі лежить Vampire. Гексакоптер розібраний до рами. Проводка виведена назовні. Деталі розкладені секторами — щоб нічого не загубити й нічого не переплутати. Пахне перегрітим…”, — write on: armyinform.com.ua
На центральному столі лежить Vampire. Гексакоптер розібраний до рами. Проводка виведена назовні. Деталі розкладені секторами — щоб нічого не загубити й нічого не переплутати.
Пахне перегрітим пластиком і мастилом. У тиші коротко дзенькає інструмент — і звук одразу губиться серед роботи. Тут нічого не лежить «про запас» і не відкладається «на потім».
Це не цивільний сервіс.
Від цього місця залежить, скільки важких бортів завтра піднімуться в небо.
«Тримай раму»: три стихії одного ремонту
Тут немає «свого» й «чужого» дрона і немає чіткого поділу на ролі. Якщо привезли бомбер — до нього стають одразу. Один знімає деталь, інший уже готує заміну, третій перевіряє проводку. Працюють так, ніби борт не лежить, а ще летить — просто на іншій висоті.
Першим до столу підходить «Дизайнер». Короткий огляд, погляд на оголені дроти — і майже одразу рішення, що знімати спочатку.
«Ми всі маємо сертифікацію від виробників. Це не формальність. Це право лізти всередину борта — міняти деталі, перепаювати, модифікувати», — каже він, не відриваючись від роботи.
Без цього будь-яке втручання означало б втрату гарантії — а значить, тижні очікування сервісу. На цьому напрямку це розкіш.
Поруч працює Роман — інший майстер у зміні. Він мовчки тримає раму, поки знімають вузол фіксації. Коли корпус звільняють — відсуває його вбік, швидко проходиться по гвинтах, простягає інструмент. У цивільному житті він займався автоматизацією виробничих процесів. Каже, найважче було не з електронікою — а з переходом зі звичайного життя у військову реальність. Мотив простий: він із Харкова.
Третій за столом — «Кремінь». До війни працював із сонячними панелями й системами живлення. Тут він відповідає за те, щоб борт після ремонту не просто «вмикався», а тримав навантаження.
«У небі все або тримається, або падає», — кидає він між справою.
У цій майстерні це відчувається буквально. Кожен борт, який сюди заїжджає, — нова задача. І дуже часто — без готової інструкції.
Шанс для тих, хто дотягнув: від пацюків до «другого дихання»
Дрони потрапляють сюди не після «випробувань» — а після бойової роботи. Ворожий РЕБ «засліплює» навігацію. Уламки січуть корпус. Жорсткі посадки ламають кріплення.
«Міняємо все, до чого можемо дотягнутися руками, — каже «Дизайнер». — Пропелери, лучі, „коліна“, мотори. Політні контролери перепаюємо — там десятки тонких жил. Якщо щось можна відновити — ми відновлюємо».
Тут діє проста фронтова логіка: якщо борт дотягнув назад — він ще має шанс.
У майстерні згадують один випадок — як приклад живучості Vampire. Важкий бомбер повернувся з бойового завдання на трьох моторах. Решта відмовили, стабілізація посипалась — але пілот втримав його і довів назад.
«Коли відлітає мотор, його починає розвертати. Але пілоти вже знають, як балансувати — де піддати, де зняти, як тримати курс, щоб він хоч якось долетів», — пояснює «Дизайнер».
Після таких повернень борт мовчки переходить у руки майстрів — щоб із того, що дотягнуло, знову зробити те, що летить.
Але не всі вороги стріляють.
Борти живуть у бліндажах поруч із бійцями — і поруч із гризунами. Пацюки з’їдають проводку, гуму, пластик, кріплення. Через це навіть справний дрон за кілька днів може стати непридатним до вильоту.
У майстерні показують балончик «захисту від гризунів» і лише махають рукою. Кажуть, тут «бойова порода донбаських пацюків» — не бере нічого. Для електроніки на війні це окрема лінія втрат.
Та бліндаж — не єдине, що «вбиває техніку». Зовні — мороз і туман. Лопаті швидко обмерзають, тому перед вильотом пропелери натирають салом — простий «антифриз» для війни.
Після будь-якого втручання борт не віддають одразу. Роман підходить ближче, дивиться на корпус і каже спокійно, як про правило: спершу контроль. Якщо дрон поводиться не так — його повертають назад, під світло лампи.
Бо в небі дрібниць не буває.
Фронтова арифметика: як «перепрошити» війну під себе
Повернути борт у роботу тут не вважають фінішем. Це лише початок.
Далі починається інша розмова — не про поломки, а про задачі. Про те, на яку відстань він має долетіти, що саме нести та в яких умовах працювати.
«Дизайнер» переводить розмову на цифри — вагу і дальність. Для важких бомберів це базова фронтова арифметика.
«Орієнтовно так: у базовій версії із навантаженням у 10–12 кілограмів Vampire працює на 12–15 кілометрів. Якщо вантажити 15–17 — дальність падає десь до десяти», — каже він.
Але для сьогоднішнього фронту цього часто замало.
Є завдання, які вимагають більшого: працювати далі за лінією бойового зіткнення, мінувати, доставляти вантажі туди, куди піхота вже не дійде.
Саме тому тут техніку не лише лагодять — її переробляють під реальну війну.
Міняють батареї, щоб витягнути додаткові кілометри. Підсилюють зв’язок. Ставлять інші навігаційні модулі, калібрують компаси, перешивають системи керування.
«По ТТХ він може одне. А нам треба — інше», — коротко формулює «Дизайнер».
І навіть тоді все вирішують не таблиці. Вітер, маршрут, рельєф, погода і ворожа протидія можуть «з’їсти» запас ходу за один виліт. Тому кожен борт тут — окремий проєкт.
Двері риплять — і в майстерню заходить Кремінь. У руках — ще один апарат. Менший за Vampire, компактніший. Він обережно ставить його на стіл, відсуває інструменти, знімає захисний чохол.
«Оцей — через Starlink», — каже Кремінь, між іншим, ніби показує не бойовий апарат, а інструмент.
Це Nemesis. Керування і відео тут ідуть через супутниковий зв’язок Starlink, а не через звичайний радіоканал. Тому він не впирається в радіогоризонт і рельєф: там, де посадки, терикони чи забудова «ріжуть» зв’язок, цей борт ще працює. Він може сісти в заданій точці, виконати завдання і так само піднятися.
Поруч згадують і «Перунів», і інші платформи. У батальйоні їх кілька типів. У кожного — свої можливості, свої слабкі місця і свій набір доопрацювань. І всі вони рано чи пізно проходять через цю майстерню.
Не всі борти повертаються «цілими». Деякі приїжджають у такому стані, що з них простіше зробити донорів.
Тоді в роботі одразу кілька корпусів. Один — без рами. Другий — зі спаленими моторами. Третій — із пошкодженою електронікою. Їх розбирають до гвинта — і збирають один робочий борт.
«Буває, що з трьох розбитих ми робимо один. Беремо все живе, перебираємо, перепрошиваємо, ганяємо на тесті — і якщо тримається, він знову йде в роботу», — каже «Дизайнер».
Ця майстерня — вузол, який тримає бойовий темп. І ворог це розуміє.
Між вильотом і вильотом
Про небезпеку тут говорять без акцентів — вона завжди поруч. Для ворога такі об’єкти — ціль того ж порядку, що й пускові позиції. По них полюють прицільно, намагаючись накрити КАБами чи «Шахедами».
Тому тут немає зайвого світла. Немає гучних розмов. Немає відчуття тилу.
Робота йде в напівтемряві. Яскраві плями — лише над робочими зонами. Рухи короткі й економні. Якщо борт лежить — значить, він уже в роботі.
Роман, не відриваючись від рами, каже спокійно: «Майстерня — це теж бойова точка. Просто тут не стріляють».
Борт повертається із завдання.
Його ставлять на стіл.
Розкладають на деталі, ремонтують.
Повертають бійцям.
Між бортами тут іноді буває кілька хвилин тиші. Кава остигає на краю столу. Хтось швидко пише повідомлення рідним. Хтось дивиться в телефон і одразу ховає його в кишеню.
Потім приносять інший апарат. Світло знову сходиться в одній точці. Руки знаходять свої місця.
Майстерня прокидається.
І небо знову стає роботою.
