“Про історію незламності командира розповіли на сторінці Сил оборони Півдня України. Командир за покликанням Михайло став командиром безпосередньо на полі бою. Коли ротний отримав поранення,…”, — write on: armyinform.com.ua
Про історію незламності командира розповіли на сторінці Сил оборони Півдня України.
Командир за покликанням
Михайло став командиром безпосередньо на полі бою. Коли ротний отримав поранення, «Хан» узяв відповідальність на себе та утримав позицію в лісі. Згодом отримав звання молодшого лейтенанта й очолив взвод.
Чотири доби на позиції з пораненням
У липні 2025 року група «Хана» утримувала важливе перехрестя в населеному пункті, забезпечуючи прохід українських військ.
«Раптом — удар ворога з тилу… Я разом із побратимом „Тохою“ побіг прикривати відхід. Під час бою по нам почала працювати ворожа артилерія… Ми отримали контузії. Мені посікло ноги. Але попри це я ще чотири доби залишався на позиції та керував обороною», — згадує офіцер.
Мінна пастка і порятунок
Через деякий час відбулась ротація. Михайло вивів трьох своїх бійців, залишився сам із «Тохою». Та вийти відразу не вдалося — ворог густо накривав дронами й артилерією.
Коли Михайло з «Тохою» почали евакуюватися самостійно — під щільним вогнем дронів. На виході поруч із командиром спрацювала міна з датчиком руху.
«Змогли вибігти тільки ввечері, — згадує офіцер. — Але під час руху біля моїх ніг стався вибух — це була міна з датчиком руху. Мені посікло обидві ноги, на лівій — перебита кістка. „Тоха“ теж отримав поранення. Ми ще з кілометр відходили самі — повзли».
Обидва бійці дісталися до суміжних підрозділів. Головне, каже «Хан», — завдання виконано, а особовий склад збережено.
Як повідомляла АрміяInform, пілоти батальйону Fatum 60-ї механізованої Інгулецької бригади змогли знайти у лісі російську РСЗВ, яка готова була відкрити вогонь по наших позиціях.
