“Там, у їхньому світі, триває не війна, а велике кіно про добрих «асвабадітєлєй» і вдячних «освобождьонних». Новий сюжет — «душевний»:…”, — write on: armyinform.com.ua
Там, у їхньому світі, триває не війна, а велике кіно про добрих «асвабадітєлєй» і вдячних «освобождьонних». Новий сюжет — «душевний»: мовляв, росіяни будують в окупованому Мелітополі сучасну дитячу лікарню, аби малюки з тимчасово захопленої частини Херсонщини мали де лікуватися.
Що ж, дякуємо за турботу. Проблема лише в тому, що цю лікарню, як то кажуть, ще й не починали толком. А відкриття обіцяють… аж у 2026 році. У кращому випадку. Якщо не передумають, не «оптимізують» або не передадуть її під ще один мобільний крематорій для своїх поранених.
Діти — прикриття для катівень
Це ж класика жанру: показати картинку турботи, а за нею — звична реальність. В будівлі, яку називають «новою лікарнею», сьогодні можуть розміщувати кого завгодно — від поранених російських солдатів до силовиків у цивільному, що влаштовують «профілактичні розмови» з незгодними. Або просто нічого не розміщувати — бо стіни там ще тільки на рівні проєкту в автокаді.
І діти? А діти — лише картинка для телевізора. «Нам не байдуже!» — кричать з екранів ті, хто щодня скидає бомби на школи, обстрілює пологові та вивозить малечу вглиб росії, переписуючи їм прізвища та ідентичність.
Піар на обіцянках: медицина без медицини
У кожного режиму є свої інструменти. В росії це не турбота, не розвиток і не прогрес. Їхній головний інструмент — ілюзія. І ця лікарня — ілюзія турботи. Поки хтось малює макети, у реальних селах та містечках діти залишаються без елементарного — без педіатрів, без ліків, без доступу до екстреної допомоги. Бо туди не доходять навіть гуманітарні авто, не те що «висококваліфіковані» медики з імперською свідомістю.
російська турбота — це коли нічого немає, але обіцянки вже в ефірі
Така от логіка: спочатку вони руйнують усе до цеглини, потім обіцяють побудувати, але не зараз — пізніше, коли всі забудуть. А тоді виходять в ефір і гордо заявляють: «Ми все для дітей».
Насправді ж — нічого, крім пилу, фальші та ще однієї серії з циклу «Як ми рятували Херсонщину від цивілізації».
