“Про те, як відбувається перехід на корпусну систему, про актуальну ситуацію на ЛБЗ, про мобілізацію і рекрутинг в ексклюзивному інтерв’ю…”, — write on: armyinform.com.ua
Про те, як відбувається перехід на корпусну систему, про актуальну ситуацію на ЛБЗ, про мобілізацію і рекрутинг в ексклюзивному інтерв’ю АрміяInform розповів заступник командира 3-го армійського корпусу підполковник ЗСУ Максим Жорін.
«Ми маємо сконцентруватись на військово-промисловому комплексі, на реформуванні війська, в жодному разі не забувати про виробництво і забезпечення, маємо працювати над мобілізаційним станом суспільства. Якщо буде перерва у війні (перемир’я), то одразу з’явиться дуже багато спокус, щоб погратися з населенням в якусь заспокійливу історію. Але цього не можна робити в жодному разі. Треба розуміти, що це тільки перерва, і ми маємо використати цей час максимально ефективно. Ми маємо згуртувати всіх і сконцентруватись на тому, щоб у наступний раунд війни ми вийшли з новими силами, з більш твердою позицією, з більшою силою, ніж у 2014-му або 2022 році. Цей раунд 100% буде, якщо буде існувати росія», — зазначив під час розмови Максим Жорін, уродженець Рубіжного, що на Луганщині.
Рецепт успіху «Трійки»: побратимство, підготовка і впливовість командирів
— Як влаштована структура Третього армійського корпусу, чим корпус відрізняється від бригади?
— Ми, як бригада, отримали шанс масштабуватися до корпусу: масштабувати свій досвід, масштабувати навички, вміння, які в нас були, на рівень значно вищий. Часу багато в нас не було на розгортання і формування, як у мирний час. Фронт динамічний, відповідно нам довелось все це робити в досить стислі терміни і в екстреному порядку. Тому що була необхідність на лінії фронту і було завдання від Головнокомандувача брати під керівництво підрозділи і стабілізувати майбутню корпусну лінію, яку потім ми і отримали, як корпус, у відповідальність.
Частину офіцерів ми взяли з Третьої штурмової бригади, зокрема, командир Третьої штурмової бригади став командиром Третього армійського корпусу. Також ми до себе в команду взяли багато офіцерів та сержантів з інших підрозділів.
Третій армійський корпус на сьогоднішній день вже прийняв до свого складу низку лінійних підрозділів, тобто бригад, які безпосередньо на лінії бойового зіткнення виконують бойові завдання. Також він має так званий корпусний комплект підрозділів. Це підрозділи, які виконують функцію забезпечення, підтримки та підсилення основних підрозділів. Це батальйони протиповітряної оборони, полк безпілотних систем, медичний батальйон, розвідувальний батальйон.
— Чи вдається Третій штурмовій масштабувати свій досвід на інші підрозділи корпусу, як планувалось?
— Вдається, хоч це процес нешвидкий. Можу одразу сказати, що деякі з підрозділів, що до нас зайшли, є на досить високому рівні. Ба більше, ми абсолютно не цураємось того, щоб переймати досвід тих підрозділів. Тобто немає такого, що є «закон Третьої штурмової» і все, більше нічого. Навпаки, ми відкриті до прийняття і обміну досвідом з іншими підрозділами, тому що вони теж пройшли свій шлях, здобули свій досвід.
Що стосується досвіду, якого ми набули у Третій штурмовій, то на сьогодні це стосується бойової підготовки. Це те, що для нас надзвичайно важливо, і що ми ставимо як одне з основних завдань — вийти на один рівень бойової підготовки серед особового складу. Це стосується і безпосередньо бойової підготовки, і принципів, за якими працює сержант та офіцер у підрозділах. Саме цей досвід ми вже масштабуємо і з цим працюємо.
Також у нас є постійна робота над помилками. Це те, що ми теж тепер впроваджуємо в нових підрозділах, де обов’язково всі командири між собою після операції обмінюються досвідом: що вдалось, що не вдалось, чому так сталось і які з цього висновки. Для того, щоб у подальшому або повторити цей ефективний досвід, або виправити помилки, які мали місце.
— У чому «рецепт успіху» Трійки?
— Це великий комплекс багатьох аспектів. Він охоплює бойову підготовку, авторитет командирів, сержантську гілку і внутрішні принципи побратимства.
Російський наступ сповільнився, але не зупинився
— Яка нині актуальна ситуація на ЛБЗ, зокрема на напрямку, де стоять підрозділи Третього армійського корпусу?
— Ситуація, м’яко кажучи, складна, проте нам вдалося силами Третьої штурмової та інших підрозділів, які є у складі корпусу, її стабілізувати. Більше того, нам вдаються невеликі наступальні дії з нашої сторони на тактичному рівні. Тобто покращення тактичного положення, просування вперед, там, де це можливо, і там, де це доцільно. Нещодавно ви могли бачити в новинах інформацію про визволені населені пункти. Це було реалізовано саме силами Третього армійського корпусу.
— Які, на вашу думку, підсумки літнього наступу рф і перспективи на осінь-зиму?
— Я бачив дуже багато радісних новин про те, що російський наступ провалився, що вони нічого не досягли. Але я не зовсім так на цю історію дивлюсь. Я вважаю, що вони не досягли того обсягу успіху, на який розраховували. Безумовно і абсолютно очевидно, що вони зазнали вчергове просто божевільних втрат. Зниження темпів і динаміки зараз пов’язано з тим, що вони ці втрати не в змозі ігнорувати. Тому їм треба поповнення, заміна підрозділів і ротація. Але не можна ігнорувати той факт, що певні успіхи вони мали. І абсолютно всі фактори кажуть про те, що зупинятись вони не збираються. Тобто навіть ті втрати, яких вони зазнали, лише тимчасово їх призупинили, сповільнили, але вони абсолютно чітко ставлять собі завдання просуватися далі. Насамперед це стосується Донецького напрямку, виходу на річку Оскіл і, за можливості, просування на Запорізькому напрямку.
— Наскільки можуть вплинути на ситуацію далекобійні ракети українського виробництва?
— Безумовно, це плюс, ще один козир у нашому рукаві. Це не буде переламною історією, суттєво не змінить перебіг подій, але це 100% підсилить нас. Я не зовсім поділяю позицію, що ми до того, як починаємо стріляти, починаємо про це розповідати. Мені здається, що це в іншому порядку треба робити. Тобто, якщо ми вже щось виробляємо, то краще нехай ворог сам здогадується — що саме, в якій кількості, як це працює і де виробляється.
Рецепти рекрутингу: як Третій корпус формує нове військо
— Розкажіть про «Контракт 18-24» та інші види мотивації молоді.
— Ми жартуємо з цього приводу, що в нас служать мільйонери. Ба більше, ми надаємо зараз свої пропозиції стосовно переліку посад, які підпадають під цю програму. На початку це були тільки піхотинці, потім туди додали ще БПЛА, а на нинішній момент ми пропонуємо, щоб туди додали саперів. Тому що сапери — це люди, які мають багато чого навчитись, і від них багато що залежить. Працюють вони, як правило, або на «нулі», або в надзвичайно небезпечних умовах. Тому вони теж мають підпадати під цю програму.
У нас багато молоді. Я думаю, що Третя штурмова — одна з наймолодших бригад у ЗСУ. В інших підрозділах, які зайшли в корпус, вік, безумовно, відрізняється у вищу сторону. Але молодь до нас іде, і на рівні корпусу ми повністю свій досвід з рекрутингом перекладаємо на інші підрозділи. Я думаю, що молодь так само буде тепер заходити і туди.
Молодь приходить, молодь мотивована, її досить багато. Це абсолютно інші люди в сенсі енергії, щодо ініціативи. Я можу сказати, що більшість наших успішних і відомих проєктів — це насамперед ініціатива молодих людей, які ще вчора були цивільними.
Вони приходять, пропонують, у них більш широке бачення. Ми, як керівництво, це чуємо і допомагаємо реалізувати. У підсумку це має ефект. Наприклад, у нас діє перша в Україні школа НРК. Академія Killhouse починалася як школа FPV, а сьогодні це вже величезний навчальний комплекс, в який входить і робота з FPV, і з «крилами», і з НРК. У нас уже відкриті школи в Дніпрі, у Києві, Львові і в Черкасах. У нас найширша мережа навчальних закладів з FPV, причому ми навчаємо і цивільних (для них окремий курс є), і поглиблено військових, які в інших підрозділах працюють у напрямі БПЛА. Вони можуть звертатися до нашої школи і отримувати знання, покращувати фах або спеціалізацію, або змінювати профіль (наприклад, він літав на «Мавіках», а хоче літати на FPV або на «крилах»).
— Чи є якісь проблеми з мобілізацією та рекрутингом?
— Мабуть, у нас проблем менше, ніж в інших підрозділах, але питання мобілізації все одно залишається однією з найтяжчих проблем в армії. Ми досі можемо собі дозволити спиратись на добровольців за рахунок власної репутації, за рахунок того, що люди довіряють нашому навчанню, підходу до застосування військ, командирам і так далі. Але очевидно, що в армії з цим є проблеми. Людей не вистачає, я не бачу повного розуміння українського суспільства в тому, що це необхідно. На це накладаються російські інформаційно-психологічні операції, що в комплексі заважає абсолютно органічному процесу мобілізації. Але помилково думати, що є якесь одне рішення щодо питання мобілізації. Над цим питанням треба дуже багато працювати. Це й інформаційна робота із суспільством, і мілітаризація суспільства, і довіра до війська, до командування, до керівництва держави. Це навіть політичні питання з корупцією тощо. Усе це є комплексом внутрішнього мобілізаційного стану і довіри до тих процесів і до тих структур, які сьогодні цим займаються.
Ми на своєму рівні, на рівні Третьої штурмової, а тепер і на рівні Третього армійського корпусу, із цим самостійно працюємо. За рахунок цього є потік людей, які добровільно хочуть у нас проходити службу. Більше того — навіть серед мобілізованих. А в нас їх дуже багато, більшість людей, які усвідомлюють своє місце, своє завдання і покладену на них відповідальність. Більшість мобілізованих — це люди, які дочекались, коли до них дійшла черга, і вони абсолютно усвідомлено пішли, виконують завдання, проходять навчання і показують себе дуже ефективно на полі бою. В окопі контрактники і мобілізовані стоять поруч і однаково виконують бойові завдання.
— Як відбувається ротація і як відбуватиметься потім демобілізація?
— Ніхто наразі не може відповісти, коли ми зможемо реалізувати демобілізацію. Бо немає жодної людини у світі, яка знає дату закінчення війни. Ба більше, навіть, якщо умовно ми наблизимось до якоїсь паузи, це не дасть нам змоги демобілізувати військо. Це, навпаки, буде період, в який нам треба буде сконцентруватися на посиленні війська, на його модернізації, на пришвидшенні всіх процесів, що нині відбуваються, на переході на нові принципи, стандарти і філософію у війську. Тобто це буде період, коли військо працюватиме ще більше за рахунок того, що воно менше буде залучене в бойові дії, але більше буде залучене у своє переформатування та модернізацію.
Що стосується ротації, то у форматі корпусу це стає трохи легше, тому що з’являється більше можливостей для проведення ротації у своїй смузі відповідальності за рахунок того, що є ціла низка підрозділів і є відчуття смуги. Тобто ти, як командир, розумієш, що в певному місці в даний момент ти можеш трохи зменшити кількість особового складу — відвести, відпочити, потренуватись тощо. Або навпаки — перекинути їх на інший напрямок і там дати людям відпочити. Тобто інструментів і можливостей з корпусною системою з’являється більше, хоча динаміка не завжди дозволяє це в повному обсязі реалізувати.
Нацспротив, мілітаризація і залучення іноземців: від романтики війни до справжньої служби
— У відпустки військовослужбовці ходять без проблем?
— Якщо є взаємна довіра між командиром і особовим складом, то це безпосередньо впливає на виконання бойових завдань і морально-психологічний стан всередині підрозділу. Будь-який нормальний командир сьогодні за потреби і можливості відпускає військовослужбовця, якщо йому треба на день-два в якусь коротеньку відпустку — побачитись із рідними, якщо або хтось захворів, або з дружиною чи дітьми треба вирішити якісь сімейні справи, або якась бюрократична проблема в нього.
У бійця є розуміння, що якщо він зрадить довіру командира, то за це буде покараний. А командир розуміє, що в них довіра з особовим складом, і якщо це реально треба, то він може його відпустити.
— Що таке, на вашу думку, національний спротив і наскільки важливо розвивати цей напрям?
— Це те, від чого залежить наше майбутнє. Третя штурмова бригада долучилась до створення Київського обласного Центру підготовки до нацспротиву. Він вже півтора року успішно працює і готує цивільне населення по напрямах домедичної підготовки, підготовки інженерно-фортифікаційних споруд, вогневої, тактичної підготовки тощо. Звісно, що це базові навички, це не робить із цивільних військовослужбовців, але це надзвичайно важливо через два основні моменти.
Перше — це сьогоднішні реалії, практичний момент. Якщо ти цивільний, це не означає, що тобі ці навички сьогодні або завтра не знадобляться чи твоїй близькій людині. Сьогодні, на жаль, навіть цивільні люди в мирних містах щодня можуть опинитися в ситуації, де знадобляться всі ці навички.
Другий момент — морально-психологічний. Це змінює в людей ставлення до того, що відбувається в країні, хто вони в цій країні і що вони мають робити. Тобто після закінчення курсу людині вже не треба пояснювати, що в країні війна, що треба її захищати, людина це вже розуміє. І майже з кожного випуску після цих курсів люди свідомо долучаються до війська. Вони знаходять для себе відповіді і підтвердження того, що вони на правильному шляху. Якби в нас відбулася повна мілітаризація суспільства, то кожен, хто поруч із тобою, в необхідний момент зміг би надати тобі допомогу або собі допомогу, якщо в цьому буде потреба, бо ми в таких реаліях живемо.
Також цим людям уже не треба буде пояснювати, чому не варто читати російські новини і їм довіряти. Їм не треба буде пояснювати, чому українській армії треба допомагати. Тобто це надзвичайно важливо, бо це змінює світогляд суспільства, і в цьому лежить майбутнє нашої країни. Якщо ми на цей шлях не станемо, то, на жаль, нам буде надзвичайно складно.
— Чи багато у вас в бригаді іноземців? Як вони до вас потрапляють, хто ці люди?
— Насправді іноземців в українській армії трохи менше, ніж про це розповідають у російських ЗМІ, але, тим не менше, вони є. Показують себе непогано. На початку повномасштабної війни вони були сконцентровані в окремих підрозділах, переважно — в Головному управлінні розвідки. Але з часом цей контракт став доступний і для Збройних Сил України. Тепер іноземець може підписати контракт з будь-якою бригадою, в якій він вирішить проходити службу. Його контракт майже такий самий, як і в українця, він відрізняється тільки тим, що в ньому немає наслідків за розірвання контракту. Він захотів — захищає нас. Перехотів — розриває контракт і повертається до себе в країну. Єдина різниця — те, що, на відміну від українця, він може на цей процес впливати. А все інше, зокрема, грошове забезпечення, умови в них такі самі, як в українців.
У третьому армійському корпусі є фіни, поляки, колумбійці, американці. Багато хто з них трохи романтизують цю війну. Тому що вона з екранів схожа на бойовик. Здається, що це круто, це кайф. А коли реально потрапляють на війну, і тим більше на таку, що відбувається у нас, то ця романтика в реальному часі дуже швидко зникає. Вона, найімовірніше, буде потім у тих, хто переживе цю війну. Але нині на початку багато іноземців собі уявляють її трохи інакше. Проте більша частина таки продовжує службу, виконує бойові завдання.
Є, наприклад, окремі фахівці, які в країнах НАТО проходили службу на якомусь із озброєнь, які нам передають. То, звісно, таких людей дуже важливо використовувати саме на цьому напрямі, тому що вони знають, як це озброєння ремонтується, як воно експлуатується, знають, як із ним працювати.
Український націоналізм у війні: реалізація ідеї, час якої настав
— Як забезпечується Третя штурмова?
— Ми намагаємося мінімізувати частку саме державного забезпечення в підрозділах. Більшість нашого забезпечення — це допомога місцевих громад з різних куточків України, починаючи від західного кордону і закінчуючи східними регіонами. Є офіційна процедура, коли громада передає на фінансову частину підрозділу під конкретну потребу кошти. Умовно, ми пишемо лист на якусь громаду у Львівській області, що нам треба купити броньовану машину М113 у Британії. Вони виділяють кошти на це, конкретно під цей кейс. Міністерство оборони України підписує тристоронній договір з тими, хто продає цю машину, і ми за кошти цієї громади під контролем Міністерства оборони закуповуємо необхідне нам озброєння, боєприпаси, забезпечення, амуніцію. Навіть харчування ми додатково закуповуємо за ті кошти, які нам надають в допомогу. Також нам допомагає середній, малий бізнес. Хтось безпосередньо закуповує і передає по актах передачі, а хтось, якщо потрібно, передає під конкретний кейс кошти.
— Чи готова держава до проблем ветеранів?
— Поки що більшість із нас ще не ветерани, а військовослужбовці. Але ветерани потроху з’являються. У цю категорію здебільшого потрапляють люди, які за станом здоров’я не можуть виконувати бойові завдання.
Відверто кажучи, я не бачу повної готовності держави на сьогоднішній день вирішувати проблеми ветеранів. Ба більше, мені не зовсім зрозуміло, чому ветеранською політикою часто займаються не ветерани, принаймні на деяких керівних посадах. Очевидно, що не ветеран не зрозуміє глибини і всієї проблематики, з якою стикається ветеран після повернення.
Сьогодні ми, як Третя штурмова — і цей досвід теж буде масштабуватися на Третій армійський корпус — не перекладаємо відповідальність на державу, а просто цим питанням займаємось самі. У нас, якщо людина зазнала поранення, вона не випадає з підрозділу, а потрапляє в руки патронатної служби, яка повністю супроводжує весь процес лікування. Якщо, на жаль, так сталося, що військовослужбовець загинув, то патронатна служба бере на себе всі проблеми, з якими стикнулась родина загиблого.
У нас найвищий відсоток повернення після поранень назад до служби. Навіть коли військовослужбовці втрачають кінцівки або можливість виконання бойових завдань, безпосередньо пов’язаних з ЛБЗ, ми знаходимо їм посади, де вони можуть далі продовжувати службу і бути корисними. Але якщо так вже сталося, що за станом здоров’я людина не може жодного завдання виконувати, то навіть у цьому випадку вона не випадає, а залишається в орбіті підрозділу, в орбіті патронатної служби, наших цивільних проєктів. Ми шукаємо можливості для працевлаштування, вирішуємо проблеми з житлом тощо. Тобто людина не залишається сама, вона залишається в бойовій родині. І так має працювати всюди, тому що це дуже важливо. Це мінімізує наслідки того, коли військовослужбовець не може соціалізуватися і адаптуватися після повернення зі служби. А із цією проблемою ми ще стикнемось, хоч на сьогодні вона ще не так гостро стоїть.
— Як показав себе під час широкомасштабної війни правий та націоналістичний рух та яке його місце в Україні майбутнього?
— Мені здається, що відповідь на це питання абсолютно очевидна. Український націоналізм показав себе як єдиний ідеологічно спрямований рух, який повністю відповідав тим засадам, про які він говорив, і робив те, що обіцяв. Тобто слова українських націоналістів повністю збіглися з їхніми діями.
Націоналізм — це внутрішній ідеологічний стрижень українців. Українські націоналісти — це ті, хто безпосередньо взяв у руки зброю і захищає сьогодні Україну не тільки в Третій штурмовій, а в абсолютно різних підрозділах. Вони і серед десантників, і в морській піхоті, і в ТрО, і в Силах спеціальних операцій, і в Головному управлінні розвідки. Це ті люди, які ще до початку війни внутрішньо були готові до того, що цей момент настане. І завдяки тому, що цей прошарок в Україні існував, ми витримали перші складні часи, коли у нас була певна криза управління і реагування. Саме в цей час українські націоналісти очолили підрозділи, очолили Сили територіальної оборони, ДФТГ на місцевому рівні. І все це спрацювало.
