“Про його історію розповіли на сторінці 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Наприкінці лютого 2022-го Андрій разом зі своєю будівельною бригадою закінчував стелити дах на Буковині. Коли дізналися про вторгнення,…”, — write on: armyinform.com.ua
Про його історію розповіли на сторінці 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
Наприкінці лютого 2022-го Андрій разом зі своєю будівельною бригадою закінчував стелити дах на Буковині. Коли дізналися про вторгнення, він сказав: «Закінчимо з цією хатою — йдемо воювати…». Через кілька днів він добровільно пішов у військкомат.
Свій бойовий шлях він розпочав біля Оріхова на Запоріжжі, а найжорстокіші бої пройшов на Херсонщині та під Бахмутом. «Особисто мені було легше йти на штурми на Херсонщині, ніж стояти в обороні на Донеччині», — згадує він.
У цих боях Андрій тричі отримував поранення й важкі контузії. «Після однієї важкої контузії я сам пішов на точку евакуації й по дорозі вісім разів відключався. Але дійшов», — розповідає він.
Саме під Бахмутом загинув його найближчий друг Анатолій «Кіндер» Горський. «Ми спали в одному окопі, їли з однієї тарілки… Моя дружина, знаючи про нього з моїх розповідей, завжди клала в посилку кілька шоколадних „Кіндер-сюрпризів“ для товариша…», — ділиться болем «Куба».
Пройшовши шлях від солдата до головного сержанта взводу та оператора «Джавеліна», він за наказом командира пройшов офіцерські курси та прийняв під командування гірсько-штурмову роту. «Чесно кажучи, я остерігався цієї посади, бо… розумів, скільки відповідальності на командирі. Але швидко освоївся завдяки нашому колективу», — каже він.
За час повномасштабної війни Андрій вдруге став батьком, а зараз разом із дружиною чекає на третю дитину.
«Сім’я, рідні — найголовніші для мене люди, саме за них я воюю в першу чергу. Мої рідні дуже сильно за мене моляться, тому я досі живий. І так само в інших хлопців. Наші рідні вірять, що ми вціліємо, тому моя головна місія — максимально зберегти особовий склад. Ми маємо повернутися додому…», — підсумовує командир.
Як повідомляла АрміяInform, дев’ятнадцятирічна Анастасія, яка двічі тікала від війни, а у 18 років добровільно пішла до Збройних Сил, розповіла про свій шлях від відчаю на тренуваннях до перших двох збитих російських дронів-камікадзе «Молнія».
