“Через особливості правового режиму воєнного стану в Україні вже декілька років не проходять вибори. Найближчим часом, скоріше за все, електоральний процес також не планується. Тим не менш, відсутність змінності влади, що завжди було важливим елементом української політичної системи, потроху стає проблемою для держави. Адже йдеться про цілий перелік викликів: демократичні принципи, необхідність «випустити пар» (як”, — write on: ua.news
Через особливості правового режиму воєнного стану в Україні вже декілька років не проходять вибори. Найближчим часом, скоріше за все, електоральний процес також не планується. Тим не менш, відсутність змінності влади, що завжди було важливим елементом української політичної системи, потроху стає проблемою для держави. Адже йдеться про цілий перелік викликів: демократичні принципи, необхідність «випустити пар» (як пересічним громадянам, так і самій системі), підтвердження легітимності влади, тощо.
При цьому чутки про майбутні вибори курсують у політичному середовищі регулярно. Розмови про те, що «ось-ось», тривають з різною періодичністю як мінімум з зими-весни 2023 року. Є інсайди з різних джерел, що деякі гравці вже активізують власні команди, шукають спонсорів, розбудовують структури на місцях та потроху готуються до виборчих перегонів. Хоча офіційна влада в Києві поки що відкидає цей сценарій, говорячи, що вибори пройдуть лише після перемоги у війні.
Чи можуть в Україні пройти вибори під час війни? Як це можна зробити і що може стати на заваді? Хто може балотуватися та скласти конкуренцію чинному керівництву країни? Агентство UA.News розбиралося в питанні.
Що заважає провести вибори
Перше та, мабуть, найголовніше, що заважає виборам – відсутність політичної волі. Адже в нашій країні навіть законодавчі обмеження часто обходяться та трактуються по-різному, якщо це потрібно та відповідає моменту. Та й у світовій практиці є приклади воюючих країн, які знаходили способи зберегти демократичні процеси попри бойові дії. Наприклад, США в 1864 році провели вибори прямо під час громадянської війни. А Південна Корея в 1952 році обрала президента безпосередньо під час війни з сусідньою Північною Кореєю.
Однак в Україні є Конституція як основний закон країни. Вона забороняє проводити вибори під час воєнного стану. Існують й інші законодавчі обмеження.
Окрім Конституції, на заваді виборів стоять ще декілька фундаментальних викликів. Це безпекові фактори, питання участі біженців, питання участі бійців ЗСУ та мешканців окупованих територій, а також питання відкритості та політичної конкуренції електорального процесу.
З приводу безпеки постає головне питання: яким чином забезпечити її в умовах великої війни? Адже неможливо створити стовідсотково безпечні умови, збудувати укриття на кожній виборчій дільниці, тощо. Підлітний час ворожих ракет складає в кращому випадку 5-8 хвилин, а до Харкова, наприклад, вони долітають за 30-40 секунд. І як тоді голосуватиме мільйонна «перша столиця»? Питання риторичне.
Як і наступне питання: а хто саме голосуватиме? Через вторгнення РФ мільйони українців стали біженцями. В одній тільки Європі зараз перебуває понад 7 мільйонів наших громадян. Близько мільйона – у ЗСУ. Всім цим людям необхідно забезпечити право голосу. Хоча тут є аргументовані ідеї дистанційного голосування: наприклад, у ФРН чи США активно голосують поштою. Для українців за кордоном можна відкрити дільниці в посольствах і консульствах, або створити систему онлайн-голосування. Але для цього необхідно також створити єдину базу даних виборців та цифровізувати всі інструменти ідентифікації громадян для уникнення фальсифікацій.
Для бійців ЗСУ є опція організації виїзних виборчих комісій. Такий підхід застосовується в Ізраїлі. Мобільні групи виїздять на місця дислокації та дають солдатам можливість голосувати. Окрім цього, можна голосувати в електронному форматі через захищені військові системи зв’язку.
А от з окупованими територіями все значно складніше. Адже там неможливо забезпечити виборчий процес чисто фізично. Скоріше за все, доведеться ухвалювати якесь тимчасове рішення, аби виключити голоси з окупованих територій із загального підрахунку, при цьому уникнувши подальших юридичних суперечок про легітимність виборів. Але в України є подібний досвід: з 2014 року вибори проводилися без урахування Криму та частини Донбасу. І всі вони визнавалися – як всередині України, так і міжнародною спільнотою.
Нарешті, перед виборчим процесом постає виклик інформаційної війни та свободи політичної конкуренції. Через російську агресію в Україні ввели воєнний стан, який вводить низку очевидних заборон. Під час війни діють певні правила цензури, обмежена політична конкуренція, рівний доступ до ЗМІ та політичної агітації, заборонені масові зібрання, тощо. Є ризики, що в умовах війни неможливо буде забезпечити стовідсотково конкурентні та вільні вибори, через що до них потім можуть виникнути юридично-правові питання.
Але і тут є вихід: наприклад, частково призупинити або послабити дію окремих законів на час виборчого процесу. Також потрібно залучити максимальну кількість іноземних спостерігачів від незалежних організацій – ту ж ОБСЄ.
Тобто підсумовуючи цей блок, можна зробити висновок, що ситуація складна, але викликів, які неможливо подолати, немає. Забезпечити безпеку та плюс-мінус загальне виборче право можна завдяки онлайн-голосуванню. Військовослужбовці ЗСУ можуть віддати свої голоси за допомогою того ж онлайну або виїзних бригад. З рівним доступом до ЗМІ та політичної конкуренцію також можна віднайти бодай якийсь баланс.
Нерозв’язним видається лише питання окупованих територій: на жаль, до повного звільнення громадяни там навряд чи зможуть брати участь у виборах. І хоча вибори в умовах війни все одно будуть відрізнятися від звичайного електорального процесу мирного життя, для стабільності політичної системи на краще бодай якісь вибори, аніж їх повна відсутність.
Хто може балотуватися
В цьому питанні аналізувати ситуацію стає ще складніше, адже йдеться про прогнозування на майбутнє, а це завжди пов’язано з ризиками помилки через невраховані фактори. Вибори в Україні поки що залишаються лише ідеєю та можливістю, і тут складно бути впевненим у чомусь на сто відсотків. Нарешті, довкола цієї теми величезна кількість спекуляцій.
Ходять чутки, що майбутнє оновлення влади почнеться з місцевих виборів. А вже далі проведуть парламентські та президентські. Однак поки що документальних підтверджень немає. Тож для зручності аналізу краще взяти найбільш класичні та головні вибори України: президентські.
Скоріше за все, майбутні кандидати в лідери української держави ділитимуться приблизно «50 на 50». В тому сенсі, що приблизно половина кандидатів уже буде гарно відома українцям, а другу половину складуть умовні «нові обличчя». Хто ж може піти на вибори?
Варто зазначити, що вище наведений лише орієнтовний список. Вочевидь, він може змінитися, коли стане відома точна дата проведення президентських виборів. Прогнозування ж в сучасній українській дійсності – справа відверто невдячна, тому помінятися може буквально все.
В якості висновків можна сказати, що вибори в Україні обов’язково відбудуться, рано чи пізно. І політичний процес після війни має всі шанси стати ще активнішим, ніж колись.
Микита Трачук