“Невелике замовлення для експорту в Середню Азію на катери проєкту 58150 дозволило відпрацювати конструкцію і технологію, і запропонувати власним Військово-морським силам удосконалений проєкт 58155….”, — write on: armyinform.com.ua
Невелике замовлення для експорту в Середню Азію на катери проєкту 58150 дозволило відпрацювати конструкцію і технологію, і запропонувати власним Військово-морським силам удосконалений проєкт 58155.
Про історію цих унікальних вітчизняних плавзасобів кореспонденту АрміяInform розповів дослідник військової історії, техніки та озброєння, доктор історичних наук, професор Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрій Харук.
Сьогодні пропонуємо увазі читачів першу частину розмови.
— Андрію Івановичу. При створенні нових зразків озброєння та військової техніки їхні виробники традиційно орієнтуються на свої національні силові структури. Але ситуація з предметом нашої розмови склалася з точністю до навпаки: спочатку був експортний варіант, а вже потім — для ЗС України. Які деталі даної розробки ви можете розповісти?
— Почну з того, що 29 червня 2003 р. було підписано угоду, що передбачала будівництво в Україні коштом американської військової допомоги двох броньованих річкових артилерійських катерів для прикордонної служби Узбекистану. Їх будували за проєктом 58150 (шифр «Гюрза»), створеним у Миколаєві, в Науково-дослідному центрі суднобудівної промисловості.
Планувалося, що катери будуть збудовані також у Миколаєві, на суднобудівному заводі ім. 61 Комунара, однак це підприємство, що переживало не найкращі часи, не змогло отримати необхідний кредит. Тому замовлення перейняла розташована в Києві, на острові Рибальському, суднобудівна верф «Ленінська кузня» (у 2017 р. унаслідок декомунізації назву верфі було змінено на «Кузня на Рибальському»).
Це підприємство мало досвід будівництва не лише цивільних суден, а й військових кораблів — зокрема корветів проєкту 1124М.
— Пане професоре, а які технічні завдання були закладені в основу цих плавзасобів?
— Катери проєкту 58150 вирізняються компактною конструкцією (розміри 20,7×4,85×0,84 м, повна водотоннажність 34 т). Їх оснащено двома дизельними двигунами американського виробництва Caterpillar C18 потужністю 1000 к.с. кожен, що приводять у рух тунельні рушії (це рішення у поєднанні з малою осадкою дозволяє діяти на мілководних прибережних і внутрішніх водоймах). Максимальна швидкість становить 28 вузлів, а дальність водних переходів — 450 миль (при швидкості 11 вузлів).
Обладнання катерів проєкту 58150 відповідає умовам служби на внутрішніх водоймах. Командний пункт, машинне відділення та боєзапас мають сталево-алюмінієве бронювання товщиною 5-10 мм, що захищає від вогню стрілецької зброї. Засоби зв’язку дозволяють підтримувати комунікації із сухопутними підрозділами, озброєння також уніфіковане із сухопутними військами.
У носовій частині встановлено башту від БМП-2 з автоматичною гарматою 2А42 калібру 30 мм і кулеметом ПКТ калібру 7,62 мм. Штатно така башта має також пускову установку ПТКР 9П135М, однак на катерах її демонтували. На кормі розміщено башту від бронетранспортера БТР-70 з кулеметами КПВТ калібру 14,5 мм і ПКТ. Екіпаж «Гюрзи» складається з п’яти осіб.
Катери для Узбекистану отримали бортові номери 01 і 02, а також назви «Джайхун» і «Сайхун» (це давні назви річок Амудар’я та Сирдар’я). Після завершення будівництва і випробувань, проведених на водах Канівського водосховища на Дніпрі, катери частково розібрали й на бортах літаків Ан-124 перевезли до Узбекистану.
Наприкінці 2004 року (29 жовтня для «Джайхун» і 8 грудня для «Сайхун») їх зарахували до річкового підрозділу прикордонної служби на річці Амудар’я (у місті Термез).
— Тепер саме час перейти від експортного замовлення до реалізації програми для ВМС України. Як вона втілювалася?
— Дійсно, експортний проєкт 58150 став відправною точкою для створення катера, призначеного для ВМС України. На час його розробки (наприкінці першого десятиліття ХХІ століття) питання ведення бойових дій на Дніпрі серйозно не розглядалось. Тож проєкт 58155 (шифр «Гюрза-М») створювався з прицілом на дії в прибережних морських акваторіях.
Для поліпшення морехідних властивостей розміри катера дещо збільшили, а повна водотоннажність зросла у півтора раза (до 54 тонн). Зазнало суттєвих змін озброєння — замість башт від БМП і БТР катер отримав сучасні бойові модулі (але теж «сухопутного» походження), розширено склад радіоелектронного обладнання.
— А які задачі мали вирішувати екіпажі цих плавзасобів?
— До переліку завдань, які планувалось покласти на нові катери, входили: патрулювання, охорона водних рубежів, боротьба з малорозмірними катерами супротивника, захист берегових стаціонарних і плавучих гідротехнічних об’єктів та споруд, підтримка десантних і прикордонних груп, забезпечення безпеки мореплавання, а також підтримка розвідувальних операцій, супровід транспортних суден тощо.
Назагал трансформація річкового судна у катер для прибережних дій не виглядала оптимальною: було очевидним, наприклад, що через малу висоту борта можуть виникнути ускладнення з застосуванням озброєння на неспокійному морі. Однак проєкт взяли до реалізації, «підігнавши» під нього концепцію «москітного флоту». Рішення було значною мірою політичним, і надалі політика неодноразово відбивалась на долі катерів проєкту 58155.
— Які планові завдання стояли при реалізації цього проєкту щодо кількості катерів?
— Відповідно до початкових планів, до 2020 р. склад ВМС України мали поповнити аж 18 катерів «Гюрза-М». У 2012 р., коли починалось будівництво перших катерів, мова йшла вже лише про дев’ять екземплярів, які планувалось виготовити до 2017 р. Реально ж побудували лише вісім катерів. До того ж процес цей розтягнувся на 11 років.
Перші два катери — ще без імен, лише з умовними позначеннями МБАК-01 і МБАК-02 (МБАК — малий броньований артилерійський катер), — були закладені 25 жовтня 2012 р. із заводськими номерами 01023 і 01024. І після цього робота на два роки зупинилась — тодішній власник «Ленінської кузні» Петро Порошенко не вважався лояльним до влади. Проєкт реанімували тільки після революції в Україні й обрання Порошенка президентом.
20 жовтня 2014 р. був укладений новий контракт, і будівництво катерів відновилось — вже з новими заводськими номерами 01026 і 01027. 11 листопада 2015 р. обидва катери спустили на воду. 3 липня 2016 р., під час святкування Дня ВМС України, катери передали Військово-морським силам.
Однак це ще не означало введення їх в стрій, а лише початок випробувань, які завершились в листопаді. 6 грудня 2016 р., в День Збройних Сил України, в Одесі на катерах підняли військово-морські прапори. Вони увійшли в стрій ВМС під назвами «Аккерман» (U174) і «Бердянськ» (U175).
Ці й наступні катери проєкту 58155 отримали назви на честь міст, звідки родом полеглі у відбитті російської агресії на Донбасі морські піхотинці й моряки. Єдиним винятком став останній, восьмий катер, введений в стрій вже після початку російської повномасштабної агресії. Його назвали «Буча» — на честь героїчного опору мешканців цього міста й у пам’ять про жертв російської окупації Бучі.
— Вище ви зазначали, що на початковій стадії реалізації проєкту у суден для ВМС ЗС України існували певні конструктивні вади. Чи вдалося їх мінімізувати при подальшому виготовленні катерів?
— 7 квітня 2016 р. на корабельні відбулась закладка ще чотирьох катерів проєкту 58155 — в рамках Державного оборонного замовлення на 2016 рік. І в їхню конструкцію дійсно внесли низку змін, спрямованих на усунення недоліків, що виявились під час випробувань першої пари.
Спуск на воду цієї четвірки відбувся з інтервалом в кілька днів в останній декаді червня 2017 р. А ввели їх до складу ВМС України в один день — 1 липня 2018 р.
Катери отримали номери від U176 до U179 і назви «Нікополь», «Кременчук», «Лубни» і «Вишгород». У 2018 р. був змінений префікс у бортових номерах — відповідно до стандартів НАТО літеру U замінили на Р. При цьому сам номер лишився попереднім.
У 2018 р. (дата не оголошувалась) був закладений сьомий катер — «Костопіль» (Р180). Спустили його на воду 3 квітня 2019 р. і ввели в стрій 5 вересня 2020 р. Нарешті, восьмий катер — «Буча» (Р181) — був закладений 8 лютого 2019 р., спущений на воду 30 вересня 2021 р. і введений в стрій 26 травня 2023 р.
— А як планувалося організувати службу даних бойових плавзасобів: куди їх збиралися відправити?
— Очікуючи надходження нових катерів, у січні 2013 р. в Одесі був сформований 24-й окремий дивізіон річкових катерів. Планувалось, що можливими районами застосування катерів проєкту 58155 стануть нижня течія Дунаю і Буго-Дніпровський лиман.
Однак вже 2014 р. дивізіон розформували. Натомість катери вводили до складу 1-го дивізіону охорони й забезпечення Західної військово-морської бази, який дислокувався в Практичній гавані Одеси. У березні 2018 р. пройшла реорганізація, внаслідок якої Західна ВМБ стала військово-морською базою «Південь», а дивізіон отримав назву 1-го дивізіону кораблів охорони рейду. Місце дислокації при цьому не змінилось.
Поява у складі ВМС принципово нових для українського флоту катерів зумовила необхідність пошуку і відпрацювання способів їхнього бойового застосування. В липні 2017 р. катери «Аккерман» і «Бердянськ» взяли участь в навчаннях Високомобільних десантних військ. Вони забезпечили прикриття переправи техніки та особового складу підрозділів через річку Південний Буг, зокрема поставили димову завісу.
Катери відпрацювали бойову стрільбу по береговій цілі, метою якої було знищення диверсійно-розвідувальної групи умовного противника. А на початку грудня 2017 р. в акваторії Чорного моря пройшли тактичні навчання дивізіону у складі шести катерів проєкту 58155. При цьому чотири з них ще навіть не були офіційно прийняти до складу флоту — вони перейшли з Києва в Одесу у вересні 2017 р. для проведення випробувань.
— Дякую, Андрію Івановичу. А про безпосереднє бойове застосування катерів цього проєкту ми поговоримо вже в другій частині нашої розмови.
