“«Я занадто довго воюю, щоб мене саджати». Чому військові йдуть у СЗЧ і що з цим робити — ВВС Україна 18 листопада, 19:51 Поділитися: За даними офісу Генпрокурора, з початку великої війни в Україні зафіксували близько 95 тисяч випадків СЗЧ (Фото: BBC) Офіційно в Україні 95 тисяч кримінальних справ по СЗЧ за майже два з половиною роки повномасштабної війни. Реальна цифра може бути вищою в два рази. BBC”, — write on: ua.news
«Я занадто довго воюю, щоб мене саджати». Чому військові йдуть у СЗЧ і що з цим робити — ВВС Україна За даними офісу Генпрокурора, з початку великої війни в Україні зафіксували близько 95 тисяч випадків СЗЧ (Фото: BBC)
Офіційно в Україні 95 тисяч кримінальних справ по СЗЧ за майже два з половиною роки повномасштабної війни. Реальна цифра може бути вищою в два рази. BBC Україна вдалося поговорити з деякими з тих, хто залишив частину, і дізнатися, чи планують вони повертатися у стрій. NV публікує цей матеріал на правах інформаційної співпраці.
«Кримінальне провадження проти мене відкрито, але я не переховуюся», — розповідає військовий з позивним «Кабан», який пів року тому вчинив СЗЧ (cамовільне залишення частини) — після конфлікту з командиром.
На той момент він займав посаду т.в.о. командира взводу. За «Кабаном» пішло до двох десятків побратимів.
Кілька з них уже повернулося на службу в інші бригади. Решта, як і «Кабан», — у статусі тих, хто самовільно залишив військову частину.
«Наприкінці квітня, на другий день після СЗЧ, я дав усі свої дані ВСП і ДБР і попросив допомогти мені з вирішенням цієї ситуації, повідомити номер мого слідчого. За пів року до мене ніхто так і не звернувся», — розповідає «Кабан».
Через три місяці військовий ще раз звертався до ДБР — йому дали номер його кримінального провадження. «Кабан» попросив номер свого слідчого. ДБР номер не дало, але обіцяло передати слідчому контакт військового. Проте, за словами «Кабана», з того часу на зв’язок ніхто не вийшов.
«Я так розумію, що справ значно більше, ніж правоохоронців. У них просто не вистачає часу і можливостей», — каже військовослужбовець.
Військова служба правопорядку та Державне бюро розслідувань у відповідях на запит BBC Україна відмовилися повідомити точну кількість дезертирів та військовослужбовців, які самовільно залишили частину.
Але за даними, опублікованими на сайті генпрокуратури, BBC вдалося встановити, що з початку великої війни в Україні розпочали понад 95 тисяч кримінальних проваджень щодо СЗЧ і дезертирства.
На початку 2024 року Володимир Зеленський заявив, що в лавах ЗСУ служать 880 тисяч людей, а секретар РНБО наприкінці жовтня уточнив, що до Сил оборони України призвали 1 мільйон 50 тисяч громадян.
По суті, вчинити СЗЧ і дезертувати могла майже десята частина всієї армії. Хоча такі розрахунки, звичайно, досить приблизні.
Які цифри СЗЧ і дезертирства
Із січня по жовтень 2024 року ДБР відкрило 40659 кримінальних справ про СЗЧ і ще 19826 — про дезертирство. Це в два з половиною рази більше, ніж за весь 2023 рік (16 316 справ про СЗЧ і 7755 — про дезертирство), сказано на сайті генпрокуратури. У 2022 році таких справ було менш як десять тисяч за обидвома статтями.
Джерела BBC у Генеральному штабі говорять, що реальні цифри ще більші – близько 100−150 тисяч випадків СЗЧ і дезертирства. Офіційного підтвердження цієї інформації немає.
«Відмінність між СЗЧ і дезертирством — у рівні суспільної небезпеки», — пояснює Андрій Неживий, юрист ГО «Юридична сотня».
СЗЧ — це коли військовий покидає місце служби без дозволу командира або поважних причин. Але якщо у нього є намір ухилитися від служби, то це вже дезертирство. Обидва злочини є кримінальним правопорушенням.
Покарання відрізняється несуттєво: за СЗЧ дають від п’яти до десяти років позбавлення волі, за дезертирство — від п’яти до дванадцяти.
Які причини СЗЧ і дезертирства
То чому за останні пів року так різко збільшилася кількість утікачів серед військових?
Втома і «бусифікація» — такі дві причини втечі військових зі служби назвав BBC високопоставлений чиновник у владі.
За його словами, залишають позиції здебільшого ті, кого мобілізували силою і без достатньої підготовки відправили на передову, або ті, хто морально виснажився, бо на війні з самого початку повномасштабного вторгнення. Брак ротацій, нестача відпусток і відсутність термінів служби лише посилюють виснаження.
«Я втомився так щільно воювати», — пояснює своє рішення про СЗЧ двадцятип’ятирічний Денис.
Хлопець на службі уже понад п’ять років — тобто майже все своє доросле життя. У 2019 він підписав контракт із ЗСУ — на три роки. З початком великої війни його термін служби продовжили до кінця воєнного стану.
Денис не проти повернутися у стрій, але не на передову, а «за кілометрів 40 від ворога».
Кримінальної відповідальності не боїться: «Я вважаю, що занадто довго воюю, щоб мене саджати».
Роман Лихачов, юрист Центру надання підтримки ветеранам, додає до названих ще дві ймовірні причини — помилки командування та, як наслідок, невиправдані втрати особового складу і непрофільна служба мобілізованих (коли, приміром, інженер за освітою на війні стає стрільцем).
«Були великі втрати, і ми, втомлені і хворі, чекали на ротацію. А натомість нам сказали піти на позиції, закопатися неподалік від ворожого танка і сидіти там, як мишки», — розповідає BBC Карпо (ім’я змінено), який після цього випадку вчинив СЗЧ. — «Коли ми відмовилися, нам погрожували і зневажливо розмовляли».
У війську Карпо з перших днів вторгнення. Як піхотинець отримав поранення, але після цього знайшов сили повернутися у стрій. Від головнокомандувача ЗСУ отримав нагороду «Золотий Хрест».
«За ці два з половиною роки війна змінилася», — пояснює він. — «Через засилля дронів тепер страшно робити те, на що легко йшли на самому початку».
Конфлікт з командуванням називає причиною свого СЗЧ і «Кабан»: «Круто було воювати перший рік, була повага командирів, була мотивація. При першому своєму комбаті на позивний „Рибак“ я б воював і далі».
До лав ЗСУ він доєднався ще в березні 2022. На передову приїхав прямо з Парижа і провів там весь 2022 рік. Згодом ВЛК визнала його «обмежено придатним», тобто таким, що здатний виконувати військовий обов’язок лише в тилу. У ході служби «Кабан» отримав спеціалізацію пілота БПЛА.
Несправедлива, на думку військового, вимога командування йти на передову і спровокувала його залишити частину.
«Я не відмовляюся від подальшого проходження служби, але не у цій військовій частині та не з цим керівництвом», — написав «Кабан» у заяві на ім’я командира частини. — «Там я відчуваю небезпеку для свого життя та постійні моральні знущання».
У відповіді на його рапорти міноборони заявило, що не виявило підтвердження протиправних дій командування.
Декриміналізація СЗЧ
У вересні 2024 року Верховна Рада декриміналізувала СЗЧ і дезертирство — для військових, які це зробили вперше.
«Головна задача правоохоронців — не покарати військовослужбовців, які вчинили СЗЧ чи дезертирство, а законно повернути їх у стрій», — пояснили BBC у ДБР.
Охочим повернутися треба письмово заявити про свій намір прокурору, слідчому або суду. У разі згоди командира військової частини їх звільнять від кримінальної відповідальності.
Згідно з останніми правками можна навіть поміняти місце служби, якщо є на те згода двох командирів частин — тієї, звідки пішов, і тієї, в яку бажаєш потрапити.
Саме згода командира часто стає проблемою для тих, хто бажає повернутися виконувати військовий обов’язок. У разі конфлікту, як у «Кабана» чи Карпа, отримати дозвіл командира — чи то на повернення, чи то на переведення — складно.
«Кабан» підтримує зв’язок зі своїми побратимами і не відкидає думки знову до них приєднатися: «Хлопці телефонують з моїх батальйонів. Кажуть, що їм не вистачає пілотів. Нема кому вчити. І на лінії фронту справи не дуже. Тож іноді думаю — може, попри принципи, повернутися назад, заявити про себе, і поки буде йти слідство, допомагати на місці».
«Але найбільше я надіюся, що мені зателефонують із ВСП чи ДБР і скажуть — ми готові вас перевести в іншу бригаду», — продовжує військовий.
На початку жовтня ДБР заявило про перші успішні випадки повернення втікачів на фронт — як тих, хто залишив його у 2024, так і тих, хто вчинив СЗЧ у 2023 чи 2022 році.
Завдяки закону про декриміналізацію зміг повернутися у стрій і Тарас (ім’я змінене).
У червні він як командир взводу з групою виконував завдання у Вовчанську. Але замість запланованих восьми днів група провела там 31.
«Перші шість-сім днів ми майже не спали, а тоді в нас закінчилася їжа. Води теж майже не було. Росіяни — через дорогу. Бувало по два-три контакти на день. Я втратив більше 20 кілограмів ваги. Але, зрештою, ми виконали завдання і змогли вийти без втрат», — розповідає Тарас.
Після повернення у взвод у Тараса відбувся конфлікт з головним сержантом батальйону.
«Коли повертаєшся з позиції, то після всього пережитого є загострене відчуття справедливості», — пояснює військовий. — «Я заступився за своїх хлопців, і мене оформили як СЗЧ».
Тарас одразу написав скаргу у ВСП, де вказав, що готовий далі воювати в іншій частині. Невдовзі його знайшла поліція і запропонувала за законом про декриміналізацію повернутися до війська.
«Поки маю здоров’я, буду воювати», — каже Тарас.
Після досудового розслідування його відправили в резервний батальйон для військових СЗЧ. З 12 листопада Тарас — командир взводу в іншій частині.
«Поки що побратими до мене приглядаються», — розповідає військовий про повернення. — «Мабуть, на їхньому місці я робив би так само».
«Декриміналізація — це великий крок уперед, — вважає адвокат Антон Неживий. — Але він трохи запізнілий».
Із тисяч кримінальних справ по СЗЧ і дезертирству зовсім небагато доходить до суду — саме через надмірний обсяг роботи, вважають юристи.
За даними генпрокуратури, з понад 40 тисяч кримінальних справ по СЗЧ за 2024 рік до суду направили лише 2758, з них 1622 — з обвинувачуваним актом, 1135 — з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності.
«Ресурсів не вистачає затримувати таку кількість порушників», — пояснює Андрій Неживий. — «Їх значно більше, ніж усіх працівників ДБР і ВСП разом узятих».
У розмові з BBC представник ДБР наполегливо заохочує військових, які вчинили СЗЧ, повертатися:
«Сьогодні можна не боятися, адже у військового є законне право повернутися на службу без покарання за правопорушення. Посилювати обороноздатність -наша спільна задача».
А деякі бригади публічно запрошують до себе «бійців із СЗЧ».
«Війна — це важка ноша, як морально, так і фізично. — йдеться в оголошенні пресслужби. — «Хтось не витримав і здав назад після своїх перших днів боротьби, а хтось просто вигорів морально після років».
«Батальйон К-2 чекає на тебе із СЗЧ. Жодних дорікань чи упередженого ставлення», — запевняють там.
Повернути десятки тисяч людей з СЗЧ дешевше і швидше, ніж мобілізувати і вивчити нових, кажуть юристи.
Проблема демобілізації
Однією з причин військові та юристи СЗЧ називають відсутність демобілізації.
«Зараз служба, аж поки ти не станеш 200», — коментує «Кабан» ситуацію з відсутніми термінами служби. Вкупі з іншими факторами це демотивує військових.
«Кабан» також зазначає, що за два з половиною роки лише 13 днів був у відпустці. Це вплинуло на стосунки з дружиною і відобразилося на і без того нестабільному моральному стані військового.
Закон передбачає надання у рік військовослужбовцю 30 днів відпустки, але отримати її, як виглядає зі слів «Кабана», всім не вдається.
Повертатися на службу після поранення психологічно важко було і Карпові: «Я хотів перекваліфікуватися на пілота, але мені сказали: руки-ноги є, значить залишаєшся в піхоті».
Встановити чіткі терміни служби влада обіцяла ще на початку 2024 року, коли парламент приймав новий закон про мобілізацію. Але Генштаб закликав політиків прибрати цю норму і вивчити це питання додатково.
Новий законопроєкт з чіткими термінами демобілізації обіцяли розробити до кінця року. 2024 рік уже добігає кінця, а проєкту досі немає – у комітеті востаннє обіцяли його представити до 18 грудня.
Раніше депутати з оборонного комітету Верховної Ради говорили BBC, що наразі в Україні немає ні резервів, ні політичної волі для такого рішення.
Військове-політичне командування України неофіційно пояснює, що під час війни неможливо дозволити собі демобілізацію, адже ресурсу замінити цих людей немає.
Наразі невідомо, які механізми звільнення військових зі служби запропонує міноборони.
Разом із тим наприкінці жовтня секретар Ради нацбезпеки і оборони Олександр Литвиненко заявив у Верховній Раді про потребу мобілізувати ще 160 тисяч людей, щоб «доукомплектувати військові частини на 85%».
СЗЧ Гнезділова і вимога чітких термінів служби
«Я йду в СЗЧ до встановлення чітких термінів служби», — заявив на початку вересня Сергій Гнезділов, військовослужбовець 56 Маріупольської ОМБ.
«Я готовий повернутися на службу, якщо міністерство оборони подасть законопроєкт про чіткі терміни», — повторив він 11 жовтня в суді.
Після цього його відправили під варту на два місяці без права на заставу. Військовослужбовцю загрожує до 12 років позбавлення волі за дезертирство.
Сергій Гнезділов на рік молодший за Дениса, який вчинив СЗЧ приблизно у той самий період, — «втомився воювати».
Обидва потрапили в армію з власної волі, підписавши контракт ще до великої війни. І в першого, і в другого цей контракт давно мав закінчитися. В обох терміни служби невизначені настільки, наскільки невизначеною є кінець самої війни. Один вчинив СЗЧ з втоми, інший — щоб привернути увагу до цієї втоми.
«Строки служби треба визначити, давно пора. Але не будь-якою ціною, чи просто розвернувшись і пішовши в СЗЧ», — відреагував на вчинок Гнезділова Масі Найєм, військовослужбовець ЗСУ, юрист і співзасновник правозахисного центру допомоги військовослужбовцям «Принцип».
На його думку, такий вчинок «аморальний» щодо загиблих і поранених, «нечесний» щодо побратимів, які залишилися воювати, і може нашкодити державі.
Вчинок Гнезділова ніяк не вплине на ухвалення закону про терміни служби, коментує BBC співрозмовник у Генштабі.
Але покарання — через публічність вчинку — ймовірно, буде максимально суворим. Якщо лише Гнезділов не скористається правом повернутися на службу, коментують правоохоронці.
«У разі невиконання публічних обіцянок (про демобілізацію. — Ред.) високопосадовці, які ці обіцянки давали, нестимуть відповідальність перед Народом України. А я зроблю все, щоб мій вирок був і їхнім», — прокоментував BBC свою позицію Сергій Гнезділов.
Наразі триває досудове розслідування, за результатами якого можуть скласти обвинувальний акт і направити його до суду або закрити провадження, пояснює BBC адвокатка військового Анастасія Бурковська.
«Про вирок говорити ще дуже рано», — вважає вона.
Що кажуть військові
«Усі (військові. — Ред.) хочуть повернутися до Збройних Сил, але туди, куди вони хочуть, туди, де їх будуть поважати», — пояснює «Кабан» свій запит на справедливість.
Яким би справедливим не був протест, не можна на порушення закону відповідати порушенням закону, вважає Масі Найєм.
«Якщо СЗЧ стане модним, у нас просто не буде держави», — пояснює він. — «Ситуацією легко можуть скористатися недобросовісні військові, які, приміром, просто відмовляться йти на штурм. І що тоді?»
Із будь-якими порушеннями в армії треба боротися в законний спосіб, наполягає Найєм.
Водночас військовослужбовець, за його словами, — найбільш незахищений громадянин України.
До прикладу, в січні 2023 року Верховна Рада прийняла закон, яким передбачила суворіші покарання військових за низку порушень, зокрема, СЗЧ і дезертирство. Громадськість закон критикувала і прозвала «кувалдою для ЗСУ».
«Цей закон взагалі не дозволяє військовим скористатися інститутом пом’якшення», — пояснює Масі Найєм.
Тобто якщо військовослужбовець, що вчинив СЗЧ, вирішить повернутися в стрій, то за новим законом про декриміналізацію він не нестиме жодного покарання. З іншого боку, якщо військовий відмовиться повертатися або вчинить СЗЧ вдруге, то під час розгляду справи в суді буде заборонений розгляд пом’якшуючих або супутніх обставин. Такий військовослужбовець отримає максимальне покарання, передбачене Кримінальним кодексом.
«Ви просто уявіть — до ґвалтівника можна застосувати пом’якшення, а до військового — ні», — зазначає Найєм.
На його думку, потрібно дослідити причини справ по СЗЧ, зокрема, яка частка з них припадає на непрофесійні рішення командирів, яка — на низький моральний дух чи погану підготовку.
Із проблемою потенційно некомпетентних командирів теж не все так просто, пояснює Найєм. З одного боку, в разі порушень з боку командирів їх дійсно важко притягнути до відповідальності. З іншого боку, масове покарання командирів відбере в них бажання проявляти ініціативу.
Найєм нагадує військовим, що сім’я і частина суспільства, ймовірно, підтримають їх у бунті. Але відповідати перед законом буде лише військовослужбовець — особисто.
«У мене негативне ставлення до СЗЧ», — розповідає BBC один із командирів підрозділу аеророзвідки. — «Якщо раніше я розумів, що можуть бути різні обставини, то зараз усе більше схиляюся до думки, що ми зазнаємо втрат, зокрема тому, що немотивовані люди просто залишають позиції і відходять».
«Як наслідок — росіяни рвуть оборону, виходять у фланги мотивованих, і останні гинуть. А з урахуванням дефіциту людей втікачам зараз дають право безкарно повернутися. Це стає фатальним прикладом».
Головний сержант однієї з бригад говорить, що відчуває розчарування і вважає зрадою СЗЧ військового, особливо після спільно пережитого досвіду: «Ми всі боїмося, ми всі втомилися, але опускати руки — це не вихід».
Що робить держава
Держава неохоче коментує ситуацію з десятками тисяч справ щодо СЗЧ і дезертирів.
У ДБР та ВСП вважають, що розмова про такі випадки негативно впливає на моральний дух всередині армії та репутацію Сил оборони.
Утім, зі слів військових, не менше на моральний дух впливають і самі випадки СЗЧ.
Існують бригади з низькою кількістю СЗЧ чи дезертирів. Але є такі, де ця проблема набуває хронічного характеру.
«За весь час роботи в мене лише одне звернення від людини з третьої штурмової», — розповідає Андрій Неживий. — «Хоча всі знають, в яких гарячих точках вони перебувають. Річ у тім, що там усі проблеми командування намагається вирішувати на місцях».
У відповіді Генштабу на запит BBC зазначають, що «відомості про морально-психологічний стан та стан військової дисципліни» доступні лише «для службового користування».
У Генштабі кажуть, що командири усіх ланок ВСП усувають «причини і умови» конфліктів, що провокують СЗЧ. Згадують про «налагодження комунікацій між командуванням та особовим складом» та «індивідуальний підхід до вирішення проблемних питань кожного військовослужбовця».
Судячи з кількості випадків СЗЧ, роботи у служби правопорядку ще багато.
«Солдат не повинен думати, солдат має копати», — говорив Тарасові командир.
«Якщо б ми тільки копали і не думали, то у Вовчанську ми б загинули», — вважає військовий.
Але на одну з проблем таки нещодавно знайшлося рішення.
12 листопада президент Зеленський заявив про спрощення механізму переведення між частинами. З 15 листопада це можна буде зробити через рапорт у застосунку «Армія+».
«Такі рапорти не будуть губитися, бо все буде в цифровому вигляді, крім того, не потрібно погодження командувачів ОК і здебільшого теперішнього командира», — пояснила BBC переваги нової постанови уряду Любов Шипович, виконавча директорка благодійного фонду «Dignitas», яка разом з іншими представниками громадськості лобіювала реформу.
Крім того, про рішення ухвалюватимуть впродовж 72 годин, а причина відмови мають бути чіткою (що унеможливить формулювання «недоцільно» чи «позитивне рішення не може бути прийнято»), додає Шипович. Додаток також збиратиме дані про кількість переведень, а міноборони і генштаб враховуватимуть їх при оцінці командирів.
Після конфлікту з командуванням «Кабан» марно просив переведення в іншу бригаду. Раніше таке рішення приймав безпосередній командир, пояснюють юристи, — навіть якщо був наказ зверху або відношення з іншої бригади.
Тепер у військового в його ситуації буде більше варіантів вирішити конфлікт без втечі з поля бою.
«Правильне рішення», — прокоментував постанову Кабан. — «Хлопці тепер переводитимуться в нормальні бригади. І всі зрозуміють, з якими бригадами є проблеми.»
Карпо зрештою відмовився виконувати наказ, який, на його думку, ніс невиправдані ризики, і пішов у СЗЧ. І вижив, тоді як інші його товариші загинули. Зараз він чекає на народження дитини, а після цього розглядатиме варіанти повернення в стрій.
Дмитро хоче розуміти, коли його обов’язок перед державою вважатимуть виконаним, а він матиме ще якесь життя, крім війни.
«Вчинити СЗЧ їм не страшно, навіть якщо потім можна потрапити у в’язницю, бо померти страшніше», — пояснює їхню мотивацію Масі Найєм, який сам пережив поранення на фронті.
«Після пережитих боїв загострюється відчуття справедливості», — підтверджує думку Тарас. — «Хочеться відстоювати свої погляди, думку, говорити правду».
Потреби воєнного стану диктують свої умови.
«Всі втомилися. Але якщо всі підуть у СЗЧ — армія розвалиться, фронт впаде, втратимо державу», — кажуть військові з передової.
- Чого війна в Україні може навчити НАТО: важливі висновки
- Революція, яку Україна проґавила: чому оптоволоконні дрони змінюють все на полі бою
- Як з армії Росії тікають дезертири, і хто їх переховує та ловить