“«Просто закрити — не варіант для мене». Як ветеран ЗСУ і власник першої в Україні винарні понад 10 років веде справу 2 квітня, 14:28 Поділитися: Перша в Україні винарня (Фото: Надано Романом Кравцем) Роман Кравець, ветеран війни та власник львівської винарні Фабрика корків, ексклюзивно для NV Food розповів, як йому вдається понад 10 років вести власну справу, а також як він розуміє потреби клієнтів”, — write on: ua.news
Перша в Україні винарня (Фото: Надано Романом Кравцем)
Роман Кравець, ветеран війни та власник львівської винарні Фабрика корків, ексклюзивно для NV Food розповів, як йому вдається понад 10 років вести власну справу, а також як він розуміє потреби клієнтів і глибину підходу до продажу вина.
Ветеран проживає з сім’єю у Львові. Має освіту фінансиста. Два роки після повномасштабного вторгнення Росії провів у лавах ЗСУ, звільнився за станом здоров’я. Понад 12 років є власником львівської винарні Фабрика корків. Він розповів, як поєднував ведення бізнесу з військовою службою, з якими труднощами зіштовхується у підприємницькій діяльності та чому обрав саме цей напрямок.
Зброя замість богемних тусовок. Як львівський ресторатор веде бізнес, продовжуючи захищати Україну
Чому для ведення бізнесу обрали саме винний напрямок?
Я розглядав два варіанти для бізнесу: або магазин сувенірів, або заклад, де можна випити вина. Паб не був варіантом, оскільки неподалік уже існував подібний заклад. Сувенірних крамниць у районі також було чимало. А ось закладів з вином, навпаки, не вистачало. Крім того, концепція, назва та історія будинку, де планував відкрити власну справу, чудово підходили для винного закладу.
Коли ви відкрили винарню, який тут був штат працівників і чи завжди ви були єдиним власником закладу?
Відкрив заклад на початку 2013 року і весь цей час залишаюся його одноосібним власником. Зараз поряд з винарнею Фабрика корків багато ресторанів і закладів, але коли я відкривався, тут був лише один інший ресторан. Деякий час у веденні бізнесу мені допомагав родич. Колись у мене працювали четверо-п’ятеро людей. До повномасштабного вторгнення в закладі були бармен і офіціант, а зараз у мене лише один стажер — поки цього достатньо. Доходи значно впали у порівнянні з тим, що було до 2022 року. Та й потреби в адмініструванні вже немає: за останні 10−12 років багато процесів значно спростилося, зокрема в податковій сфері та інших нюансах. Тому справляємось двоє, адже я теж беру активну участь у всіх робочих процесах.
Чому ви вирішили відкрити саме винний заклад, як обирали для нього назву та місце?
Я, до речі, перший в Україні, хто використав слово «винарня». До мене були схожі заклади, але вони називалися винними барами, ресторанами чи винотеками. Винарня — це традиційна назва закладів, де продавали вино ще до Другої світової війни. За часів Австро-Угорщини у Львові було багато винарень, так само як і пів’ярень — місць, де розливали пиво (своєрідні паби того часу).
Цікаво, що саме на місці моєї винарні ще з 1877 року працювала фабрика корків. У ті часи не було пластику чи металевих закупорок, тож винні пляшки закривали виключно натуральними корками. От власне історичні свідчення й надихнули мене відкрити тут заклад з практично автентичною назвою.
Символ любові, пам’яті та незламності. Як вдова загиблого героя відкрила кав’ярню у центрі Львова після загибелі чоловіка на фронті
Як пандемія COVID-19 та повномасштабне вторгнення вплинули на ведення бізнесу?
Думав закрити винарню: під час пандемії мав намір здавати приміщення в оренду. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, вступив до лав ЗСУ, розуміючи, що не зможу повноцінно займатися бізнесом. З лютого по червень 2022 року заклад був зачинений — людям тоді було не до розваг, багато хто виїхав.
Після початку великої війни кількість клієнтів суттєво зменшилася, і перший рік бізнес став збитковим. Фактично я й досі частково дофінансовую його з власної кишені. Торік заклад вийшов у нуль, але я сподіваюся, що після перемоги Україна привабить багато туристів, зокрема іноземців, які захочуть побачити країну після війни.
З цією надією я утримую винарню, адже шкода вкладеного часу та зусиль. Просто закрити — це не варіант для мене. Тільки минулого року на цій вулиці зачинили п’ять закладів, один із яких працював близько десяти років. Навіть зараз можна вийти на вулицю й побачити оголошення про оренду, які висять ще з літа минулого року й досі не знайшли нових орендарів. На місці одного з ресторанів уже відкрили магазини.
Змінили шейкер на зброю. Десять історій барменів, які служать у ЗСУ
Хто в основному є клієнтами винарні?
Приблизно 70−80% клієнтів — це жінки. Чоловіки, як правило, обирають пиво. Раніше це були в основному туристи. За моїми спостереженнями, зараз туристів, як таких, у Львові майже немає, адже це люди, які приїжджають відпочити, подивитися музеї та архітектуру. Зараз приїжджають люди зі сходу, півдня та центру України, щоб просто відпочити морально. По-перше, тому що чоловіків не випускають за кордон, і сім’ї їдуть в Івано-Франківськ, до Львова, в Карпати, Чернівці, Закарпаття. Вони просто шукають спокою, адже у нас менше повітряних тривог та прильотів. Я їх ще називаю «ментальними» туристами.
Часто спілкуюсь з гостями винарні, тому розумію, що зараз людям в основному хочеться спокою, а також важливо зекономити.
Як ви прийняли рішення вступити до лав ЗСУ і чи вдалося поєднувати службу з веденням бізнесу?
Фактично вже в перший день повномасштабного вторгнення я був у військкоматі. Мене прийняли на службу, і вже зранку 25 лютого я перебував у військовій частині у Львівській області. В лавах ЗСУ я провів трохи більше ніж два роки, звільнився за станом здоров’я.
Безпосередньо в бойових діях я не брав участі, тож поранень не отримував, але ще до служби мав проблеми зі здоров’ям, які згодом далися взнаки. Розумів, що не зможу бути штурмовиком чи займати бойові посади, тому вирішив бути корисним в іншій ролі. Оскільки маю військовий квиток та спеціальність бухгалтера фінансової служби, подав запит на зайняття відповідної вакансії. Отримав посаду, пов’язану з логістикою
Поєднувати службу з бізнесом було складно. Повністю дистанційно керувати закладом не виходило, але коли мав можливість, приїжджав і намагався слідкувати за процесами. У той період мені допомагали родич і наймані працівники.
Яке вино можна скуштувати у вашому закладі?
Були часи, коли у мене було понад 100 видів вина, але зараз їх набагато менше. Зараз я пропоную 15 видів фруктових напоїв, а також великий вибір класичних сухих, напівсухих і напівсолодких вин. Багато з них — з Західної Європи, також є вина з Аргентини, Чилі, Нової Зеландії, Каліфорнії та інших країн.
Імпорт вина з-за кордону переважно пов’язаний з тим, що українські виноробні підприємства сильно постраждали через повномасштабне вторгнення Росії. Вартість українських вин за перший рік війни зросла приблизно в чотири рази, і ціни зрівнялися з імпортними.
З самого початку відкриття винарні я пропонував багато вин з Закарпаття, Криму, Херсонщини. Пригадую як привіз з Франції вино, що дуже мені сподобалося. Воно мало легкий грейпфрутовий смак. на той момент я співпрацював з заводом українських вин Chizay. І розповів їм про цей напій та дав спробувати. Їхнім технологам вдалося відтворити його смак.
На момент відкриття винарні Фабрики корків у Львові практично не було закладів, де можна було б випити українських вин. Тому почав продавати закарпатські вина, адже Закарпаття — це найближчий виноробний регіон до Львова. Це набагато ближче, ніж Одеса чи інші регіони.
Знаю, що продаю якісний продукт, і мої клієнти задоволені, тому заклад працює вже стільки років. Інакше він би вже давно закрився. Звісно, якщо випити вина, а потім ще алкоголю і переборщити — це може призвести до різних наслідків. В будь-якому випадку я повністю ручаюсь за напої у своїй винарні.
Смак Луганщини. Як вимушена переселенка готує у центрі Львова французькі крепи (плюс оригінальний рецепт для великої родини)
Як ви ставитесь до місцевих крафтових виноробень?
Оскільки мій бізнес абсолютно легальний, ніколи не продавав напої з крафтових виноробень. Я розумію, наскільки складний процес легалізації виноробства, але я дотримуюсь інших принципів ведення бізнесу. З самого початку маю ліцензію на продаж алкоголю та касові апарати, тому в моїй винарні є лише сертифікована продукція.
Пригадую, як перед війною до мене приходила перевірка з податкової щодо касового апарату. Вони були здивовані, що у мене все налагоджено. Ніколи не мав штрафів за порушення норм діяльності. Усі мої наймані працівники завжди оформлені офіційно.
Вважаю, якщо працювати чесно і по закону, то до тебе не може бути претензій, відповідно, немає чого боятися контролюючих органів.
Чи маєте своє улюблене вино?
Важко виділити конкретний напій, але, мабуть, надаю перевагу білим та рожевим сухим й напівсухим винам. Особливо влітку, коли спека, люблю випити холодне сухе або напівсухе рожеве з півдня Франції, з Провансу. Червоні вина мені подобаються менше, бо вони насичені, густі, і чомусь не так приваблюють. До того ж в нашому регіоні, на Закарпатті, як і в Румунії, Угорщині, Австрії, Словаччині, навіть південній Німеччині (Баварії), тобто в одному кліматичному поясі, дуже мало червоних сортів винограду — більше білих.
Українська виноробка емоційно представила вино-новинку, створене під час війни
Які закуски можна спробувати у винарні?
Кухні в закладі немає, є легенькі закуски: сири, оливки, різні снеки.
«Брутальний» тартар і не червоний борщ. Львівська шефиня про любов до страв із гарбуза і коренеплодів, вподобання гостей і виклики в роботі
Скажіть, будь ласка, щодо підтримки з боку держави чи фінансування. Можливо, як військовий, ви мали справу з грантами чи іншою підтримкою?
Чесно кажучи, поки що я ще не пробував скористатися такою підтримкою. Єдине — отримав наклейку від міськради, що підтверджує ветеранський статус мого бізнесу. У перший рік повномасштабного вторгнення Росії, якщо не помиляюсь, також скасовували плату за літні майданчики. Гранти, зазвичай, більше орієнтовані на відкриття нових проєктів і створення робочих місць. Якби була можливість, я б використав ці кошти на оновлення меблів. Перед війною планував зробити ремонт.
Чи змінилися, на вашу думку, смаки українців щодо споживання вина після початку повномасштабного вторгнення Росії?
Не можу сказати, що змінилися смаки, але змінилися самі люди. Колись пили багато напівсолодких і навіть солодких десертних вин, майже не вживали сухих. Взагалі у нас не було культури пиття вина. Потім, коли люди почали більше їздити на роботу, відпочинок чи просто в гості до когось в Європу, все кардинально змінилося. Набагато більше стали пити сухі вина, люди почали розбиратися в цих напоях. Солодких вин зараз практично не п’ють, так само як і в Європі. Таку тенденцію спостерігаю за 12 років роботи винарні.
Єдине, що можу виділити, після початку великої війни у людей суттєво поменшало грошей.
Що б ви порадили підприємцям новачкам, які хочуть відкрити подібний заклад у майбутньому? З чого починати?
Перш за все, потрібно визначитися з тим, що ви хочете продавати, які вина хочете пропонувати своїм клієнтам. Це не просто продаж товару чи алкоголю — вино — це трохи більше. Тут потрібно зрозуміти, хто ваш клієнт. Вино — це як душа, це дуже глибока річ. Це не пиво, не горілка чи інші міцні напої. У першу чергу, треба зрозуміти, кого ви бачите своїми клієнтами і що вони очікують від вас. Що ви їм можете запропонувати?
Українська виноробка емоційно представила вино-новинку, створене під час війни