“Законопроєкт удосконалює механізм роботи з NPL, посилює захист банкірів і сприяє очищенню балансів установ.”, — write: epravda.com.ua
За даними НБУ, 1 жовтня 2025 року загальний обсяг непрацюючих кредитів у банківській системі становив 370,6 млрд грн, з яких 318,6 млрд грн (86%) припадають на банки з державною часткою, 32,1 млрд грн (8,7%) – на приватні банки, 19,9 млрд грн (5,3%) – на банки іноземних банківських груп.
Зокрема, Приватбанк має 168,4 млрд грн NPL (45,5%), інші держбанки – 150,1 млрд грн (30,3%). Це означає, що майже кожна четверта гривня кредитного портфеля українських банків проблемна, а в держсекторі – майже третина.
Як змінити підхід до управління NPL У Верховній Раді на розгляді перебуває законопроєкт, який передбачає підвищення ефективності управління проблемною заборгованістю державних банків. Ініціатива запроваджує системну модель управління NPL і дозволяє фінустановам позбутися баласту без ризику кримінального переслідування.
Проєкт визначає поняття “проблемні активи”, “стягнуте майно” та “врегулювання заборгованості”, що дозволить уніфікувати підходи до управління NPL між різними банками і встановити єдину термінологію для правової визначеності.
Банки отримують право продавати борги нижче балансової вартості за критеріями, які встановлює Кабмін. Такий крок має усунути головну правову колізію, через яку банкіри роками утримували безнадійні кредити на балансі, побоюючись звинувачень у “збиткових” рішеннях. Тобто ринкова логіка узакониться.
Законопроєкт також визначає чіткий алгоритм управління проблемними активами: спочатку банк пропонує боржнику реструктуризацію боргу, а в разі відмови чи порушення умов – виставляє актив на відкритий електронний аукціон.
Якщо після чотирьох аукціонів актив не знайшов покупця, банк отримує право списати його з балансу. Такий механізм формує замкнену, логічну та зрозумілу систему управління NPL, що відповідає світовим практикам і враховує специфіку відповідних активів та локальний правовий контекст.
Реалізація NPL буде проходити у дворівневій електронній торговій системі (ЕТС) за правилами, встановленими урядом. Передбачені чотири етапи торгів з поетапним зниженням стартової ціни до 80%, а на останньому етапі – без обмежень.
Ще одна зміна стосується управлінських ризиків. Керівники банків з держчасткою не зможуть бути притягнені до відповідальності за рішення щодо врегулювання NPL, якщо вони діяли в межах закону та урядових критеріїв. Зазначене усуває ефект страху, який досі блокував роботу з проблемними активами, оскільки будь-яке рішення могло трактуватися як збиткове чи корупційне.
Також пропонується податкова нейтральність: доходи від продажу боргів нижче номіналу не оподатковуватимуться. Це дозволяє банкам звільнятися від токсичних активів без фіскальних втрат: при продажу активу нижче номіналу не виникає джерело для оподаткування податком на прибуток через відсутність прибутку.
Чому це важливо Україна кілька років тому зобов’язалася перед МВФ та Світовим банком створити механізм очищення балансів держбанків від NPL. Зараз понад 80% проблемних активів зосереджені в держсекторі. Без цього кроку держава не зможе ефективно використовувати капітал, а банки – почати повноцінне кредитування економіки.
Згаданий законопроєкт упорядковує цей процес, впроваджуючи чіткий алгоритм дій від пропозиції реструктуризації до продажу активу на електронному аукціоні чи його списання. Це дозволяє директорам держбанків ухвалювати рішення спокійно, у межах зрозумілих процедур і без ризику необґрунтованих звинувачень.
Пропонована модель створює рамку, у якій погані кредити перестають бути вічною проблемою. Такий підхід сприяє детінізації через повернення активів в економіку, зміцнює фінансову стабільність, зменшує ризики для держави і повертає банкам можливість виконувати одну з головних функцій: кредитування економіки.
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції “Економічної правди” та “Української правди” може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.