“ЄС експериментує з регулюванням електронних сигарет. Директива TPD (2014) задала рамки, але країни втілили їх по-різному: деякі обрали ліберальний підхід і отримали білий ринок, інші застосували жорсткі обмеження чи високі податки – і ринок пішов у тінь. Україна поки обирає яким шляхом йти.”, — write: epravda.com.ua
Такий розрив між офіційним і реальним обсягом вказує на значну частку нерегульованої торгівлі. Якщо політика буде непродуманою, держава ризикує втратити податкові надходження й підштовхнути споживачів до нелегального ринку.
Європейський досвід: що таке директива TPD У 2014 році Європейський Союз ухвалив Директиву 2014/40/EU (TPD), яка стала спільною базою для регулювання електронних сигарет і рідин. Документ встановив ключові вимоги: обмеження концентрації нікотину, стандарти тари, обов’язкові попереджувальні написи, а також нотифікацію – виробник мав попереджати про вихід нового продукту за шість місяців.
Ідея була зрозумілою: створити прозорі правила гри, які знизять ризики для здоров’я і виведуть ринок з “дикого поля”. Але на практиці країни пішли різними шляхами.
Велика Британія зробила ставку на зменшення шкоди від куріння. Тут відсутні акцизи на рідини, дозволені різні смаки, а держава веде відкриту інформаційну політику: електронні сигарети навіть розглядали як потенційний засіб для мінімізації ризиків від паління.
Результат говорить сам за себе. За даними Office for National Statistics, частка курців у Британії знизилася з понад 20% у 2011 році до 12,9% у 2022-му. Це один із найнижчих показників у Європі.
Німеччина обрала іншу стратегію. Тут акциз на рідини запровадили у 2022 році, і вже у 2025 він сягає 0,26 євро за мілілітр, а у 2026 році зросте до 0,32 євро. Податкове навантаження є суттєвим, але воно збалансоване високими доходами населення: середня зарплата перевищує 4300 євро (в Україні 550 євро при ставці акцизного податку на рідини в 0,3 євро за мілілітр), а пачка сигарет у Німеччині коштує 9–10 євро. У таких умовах ринок залишається прогнозованим і легальним.
Франція зробила ставку на максимальне оподаткування звичайних сигарет. Податки формують понад 80% ціни пачки (Eurostat), тоді як рідини залишаються поза увагою і не підлягають обкладенню акцизним податком. У результаті держава стимулює відмову від куріння, але створює поле для контрабанди саме цигарок. Тіньова частка на ринку сигарет є найвищою у Європі (37%).
Греція стала прикладом хаосу. Тут у 2017 році ввели акциз 0,1 євро за мілілітр навіть на безнікотинові рідини, а у 2024–2025 роках уряд кілька разів змінював політику щодо ароматів: від повної заборони до часткового відновлення й знову назад (VapingPost). Така непередбачуваність паралізувала галузь: під загрозою опинилися 10 тисяч робочих місць, а 400 тисяч споживачів перейшли на чорний ринок.
В Данії ситуація інша. Тут акциз на нікотиновмісні рідини становить 0,2 євро за мілілітр для міцності до 12 мг/мл та 0,34 євро для понад 12 мг/мл (SKAT). Не нікотинові рідини податком не обкладаються.
Але окрім акцизу діє сувора нотифікаційна система: за кожен смак чи міцність виробник або імпортер сплачує разовий збір 4950 євро і щорічно ще 1970 євро. Якщо компанія має десятки смаків і варіацій міцності, витрати множаться, і в підсумку рахунки вимірюються сотнями тисяч євро. Це робить ринок практично закритим для малого бізнесу і залишає простір лише великим гравцям.
Що чекає Україну Сьогодні Україна повторює радше негативні сценарії. В країні діє один із найвищих у Європі акцизів на рідини – 300 євро за літр, або приблизно 0,3 євро за мілілітр. Для країни, де середня зарплата становить близько 550 євро, це податкове навантаження є непропорційним.
За оцінками фахівців галузі обсяги ринку електронних сигарет в Україні оцінюється у 250 млн євро і його домінуюча частина знаходиться в тіні. Це означає, що величезна частина продажів проходять поза легальним полем.
У результаті держава втрачає десятки мільйонів євро податків, а контроль за якістю продукції практично відсутній.
Три головні вороги Перший ворог – непередбачуваність. Якщо правила змінюються щороку, як у Греції, бізнес не інвестує, а споживач іде до нелегалів.
Другий – адміністративні бар’єри. Данський досвід довів: коли збори множаться на кількість смаків, дрібні компанії зникають, і ринок стає монополізованим.
Третій ворог – заборони та надподатки. Україна вже сьогодні стикається з цією проблемою: висока ставка акцизу й заборона ароматів ведуть не до зниження споживання, а до розквіту сірої торгівлі.
Як побудувати збалансовану модель Україні потрібні стабільні правила, які не змінюватимуться щосезону. Бізнес має розуміти, що інвестиції у легальну торгівлю не будуть знецінені черговою забороною. Податкова політика повинна бути розумною: ставки мають враховувати рівень доходів населення і співвідноситися з акцизами на інші нікотиновмісні продукти.
Процедура реєстрації повинна бути прозорою й доступною, без зайвої бюрократії. Паралельно держава зобов’язана гарантувати захист споживача – від заборони продажу неповнолітнім до контролю якості та маркування продукції.
Україна не може дозволити собі ще один ринок у тіні. Або ми створюємо правила, які працюють на державу і громадян, або далі працюємо на контрабандистів. Вибір простий: стратегія чи хаос, бюджет чи чорний ринок.
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції “Економічної правди” та “Української правди” може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.