“Проксі-війна США і Китаю”: чому конфліктують Таїланд і Камбоджа і чия економіка страждає більше

Нинішня хвиля багаторічного конфлікту між Таїландом і Камбоджею формально почалася з того, що 23 липня тайський солдат підірвався на міні і втратив ногу. Того ж дня Таїланд відкликав свого посла з Пномпеня і вислав камбоджійського посла з Бангкока.

Вранці наступного дня на кордоні сталася перестрілка. За версією Бангкока, загін камбоджійських солдатів спробував проникнути на територію країни і був зустрінутий вогнем. За версією Камбоджі, першими напали саме тайські солдати. У хід пішли установки “Град” з боку Пномпеня та винищувачі F-16 – з боку Бангкока.

Коли почало здаватись, що чергова ескалація переросте у повномасштабну війну, сторони домовились про перемир’я за посередництва Малайзії та тиску США й Китаю.

У чому суть 100-річного конфлікту Таїланду й Камбоджі? Чому його нинішню ескалацію називають “проксі-війною” США і Китаю? Чому оголошене перемир’я є хитким і чия економіка постраждає більше у разі нової хвилі війни?

Суть конфлікту Таїланд і Камбоджа мають 800-кілометровий вкритий джунглями кордон зі спірними територіями, на які претендують обидві сторони. Цьому конфлікту уже понад 100 років – причиною є різночитання карт початку 20-го століття, які визначали кордон між колонією Французький Індокитай (сучасні Камбоджа, Лаос і В’єтнам) та королівством Сіам (сучасний Таїланд). У спірній зоні опинилися кілька стародавніх храмів у горах Дангрек, зокрема комплекси кхмерів Prasat Preah Vihear та Prasat Ta Muen Thom, які і стали символічним центром конфлікту.

У 1962 році Міжнародний суд у Гаазі присудив храм Preah Vihear Камбоджі, але територія навколо нього залишилася спірною. У 2008 році Preah Vihear за заявкою Камбоджі увійшов до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У Таїланді це сприйняли як провокацію: почалося збройне зіткнення, внаслідок якого загинули кілька солдатів. В наступні роки обидві країни будували військові табори і мінували територію. Перестрілки траплялися регулярно, іноді з жертвами серед військових і мирних жителів.

Велика ескалація, схожа на нинішню, сталась у 2011 році – перестрілка переросла у бої із застосуванням артилерії та ракетних установок. Було зруйновано школи та житлові будинки, постраждали і храми. Загинуло понад 20 осіб, тисячі жителів з обох боків кордону змушені були тікати.

Зрештою, у 2011 році суд у Гаазі вирішив, що обидві сторони повинні відвести війська із зони конфлікту і допустити міжнародних спостерігачів. Ці вимоги виконувалися частково, а ситуація залишалась напруженою.

А у 2013 році суд постановив, що не тільки сам храм Preah Vihear, а й прилегла до нього територія належить Камбоджі. Уряд Таїланду підкорився рішенню, попри протести місцевих консерваторів і військових.

Передумови нинішньої ескалації Хоча тайці пишаються тим, що були єдиною нацією Південно-Східної Азії, яка не була колонізована Заходом, тодішнє Королівство Сіам під тиском колонізаторів втратило низку територій сучасних Лаосу і Камбоджі.

Цей наратив “національного приниження” пояснює, чому тайські консерватори так знервовані діями свого об’єктивно слабшого сусіда: за територіальними претензіями Камбоджі стоять спогади про принизливі капітуляції перед західними державами.

Для Камбоджі ж перспектива територіальних втрат, навіть незначних, теж тісно пов’язана із спадщиною французького колоніального правління та почуттям “національної втрати і приниження”.

В обох країнах ці наративи відіграють важливу роль у політиці, де їх використовують як для утвердження легітимності урядів, так і для того, щоб відволікти увагу від економічних проблем.

Нова хвиля ескалації почалася навесні 2025 року. Таїландські військові не пустили в храм групу камбоджійських паломників, а Пномпень у відповідь заборонив імпорт фруктів із Таїланду і відключив інтернет у прикордонних районах. Згодом Бангкок закрив кілька прикордонних переходів. Сталася перестрілка, у результаті якої один камбоджійський солдат загинув. Обидві сторони звинуватили одна одну.

Ще один кроком до нинішньої п’ятиденної війни стало несподіване рішення лідера Камбоджі Хуна Сена, який після 40 років на чолі країни формально передав владу сину Хуну Манету, оприлюднити телефонну розмову з прем’єркою Таїланду Пхетхонтхан Чинават.

38-річна Пхетхонтхан – донька колишнього прем’єра Таксіна Чинавата, яка отримала владу здебільшого завдяки популярності й багатству свого батька і власним авторитетом майже не володіла.

Родини Хуна й Чинават товаришують десятиліттями, але злив розмови викликав політичну кризу в Таїланді. Молода прем’єрка у розмові зі старшим “дядьком” розкритикувала одного зі своїх воєначальників, поклавши відповідальність за ескалацію саме на військових, “які хочуть виглядати круто”. Злив обурив військових, які час від часу проводять в країні перевороти. А союзники Пхетхонтхан у правлячій коаліції показово відмежувались від неї, звинувативши в неповазі до армії і занадто м’якій позиції щодо Камбоджі.

Наслідком цього стало рішення Конституційного суду відсторонити Пхетхонтхан від посади. Новий уряд сформували військові – тимчасовим главою уряду став колишній міністр оборони Пхумтам Вечаячай.

Чому Хун Сен підставив уряд дружньої до нього Пхетхонтхан? За однією з версій, він прагнув або зірвати в Таїланді ухвалення закону про легалізацію казино, який загрожував зменшенню прибутків ігрового сектору Камбоджі, або запобігти репресіям проти камбоджійських кіберзлочинців.

За іншою теорією, він розпалив кризу, щоб покращити репутацію свого непопулярного серед народу сина на тлі корупції та економічних проблем Камбоджі. Позиція уряду – що Камбоджа є жертвою навмисної агресії Таїланду – була рефлекторно прийнята більшістю. Потужна китайська підтримка, ймовірно, також зробила режим більш впевненим у відстоюванні своїх інтересів.

Але, за словами експерта з камбоджійської політики Софала Ера, Хун Сен прорахувався. “Його наміром, швидше за все, була внутрішньополітична вигода, але публічно принизивши прем’єр-міністра Таїланду, він ненавмисно дав військовим Таїланду підставу для ескалації”, – резюмував аналітик.

Хитке перемир’я і вплив США й Китаю Якщо політичні сили і в Таїланді, і в Камбоджі мають зацікавленість у позиціонуванні себе як жертви і тимчасової ескалації, то жоден з урядів не зацікавлений у повномасштабній війні. Камбоджа найімовірніше програє такий конфлікт, який крім великих людських втрат, потенційно загрожує правлячому режиму втратою впливу, вважає Ер.

Для Таїланду перемога вийшла б “пірровою”: війна, в якій її військові б’ють набагато слабшого сусіда, погіршила б відносини королівства з західними партнерами і посилила б проблеми, з якими стикається тайська економіка.

Все це і стало передумовами переговорів про припинення вогню. Зрештою, після п’яти днів боїв, лідери Камбоджі і Таїланді домовились в Малайзії про безумовне припинення вогню – воно набуло чинності опівночі 29 липня.

Малайзія, Таїланд і Камбоджа спільно розроблять детальний механізм “імплементації, верифікації та звітування про припинення вогню”. Сторони також домовилися про проведення 4 серпня в Камбоджі засідання “Спільного прикордонного комітету”.

Бангкок і Пномпень погодились на припинення вогню на тлі погроз Дональда Трампа не укладати з ними торговельні угоди, поки не припиняться бойові дії. “Я подзвонив лідерам обох країн і сказав: “Ми не будемо укладати угоди, поки ви не припините війну”, – написав президент США 27 липня у Truth Social.

Залежний від торгівлі з США Таїланд пішов на цей крок, адже веде з Вашингтоном переговори щодо зниження анонсованого Трампом 36% мита, пропонуючи розширений доступ для американських товарів.

“Тактика тиску президента Трампа, схоже, працює, оскільки уряди Таїланду та Камбоджі переживають економічні труднощі. Неспроможність знизити тарифну ставку буде дорого коштувати таїландському уряду з політичної точки зору”, – пише Bloomberg. Після оголошення про припинення вогню Трамп заявив про готовність продовжити торговельні переговори.

Снаряди і ракети продовжували падати на території обох країн навіть під час мирних переговорів, тому експерти одностайні – знадобиться набагато більше часу, щоб охолодити емоції по обидва боки кордону, викликані руйнуваннями і загибеллю людей. “Так, припинення вогню досягнуте, але лише під пильним оком двох наддержав і тримається на “дуже тонких дипломатичних нитках”, – зазначає WP.

Через кілька годин після укладення угоди армія Таїланду звинуватила Камбоджу у навмисному порушенні режиму припинення вогню, додавши, що тайські війська “відповіли з метою самооборони”. Але в.о. прем’єра Таїланду згодом применшив заяви про порушення угоди, заявивши, що ескалації немає. “Зараз все спокійно”, – запевнив він.

За нинішньою ескалацією ховається і геополітичне протистояння між Вашингтоном та Пекіном за вплив на Південно-Східну Азію – представники США й Китаю були спостерігачами на переговорах в Малайзії.

Як зазначає The Diplomat, заяви США і Китаю щодо конфлікту демонструють нинішню стратегію обох сторін. З одного боку, пафосний Трамп приписав собі заслуги в підштовхуванні до діалогу, оголосивши себе “президентом миру” та “рятівником тисячі життів”. З іншого боку, як завжди, публічно обережний Пекін закликав до стриманості та регіональної співпраці.

Трамп з властивою йому пихою заявив, що особисто попередив і Бангкок, і Пномпень припинити бойові дії, інакше вони ризикують втратити американські торговельні пільги. Хоча Держдеп зайняв більш стриману позицію, заява президента США викликала побоювання, що в його очах мир – не безумовний принцип, якого слід дотримуватися, а товар, за який можна торгуватися.

Залученість Пекіна була більш обережною – Китай публічно обмежився загальними заявами зі зберіганням нейтралітету, але при цьому узгоджував деталі з Камбоджею, маючи все більший вплив на її економіку.

“Контраст промовистий. США за Трампа прагнуть швидких рішень і важелів впливу, Китай же віддає перевагу повільному, але зростаючому впливу. Обидві наддержави при цьому прагнуть формувати регіональний порядок, і обидві уважно спостерігали за тим, як Малайзія сприяла переговорам”, – резюмує The Diplomat.

Фактор зброї Нинішня ескалація на кордоні зіштовхнула добре оснащеного союзника США – Таїланд – з помітно слабшим супротивником із міцними зв’язками з Китаєм – Камбоджею.

Збройні сили Таїланду значно переважають сусідню Камбоджу за чисельністю особового складу та озброєнням. Загальна чисельність військовослужбовців королівства – 360 тис. осіб, втричі більше аніж в Камбоджі. І ці війська мають у своєму розпорядженні озброєння, про яке їхні візаві можуть лише мріяти.

Аналітичний центр Lowy Institute у рейтингу військового потенціалу 27 країн регіону за 2024 рік поставив Таїланд на 10 місце між Індонезією та Малайзією (“середня сила”), а Камбоджу – на 23-тє поруч із Бангладеш та Шрі-Ланкою (“мала сила”).

Така диспропорція більш ніж очікувана, враховуючи те, що населення Таїланду в чотири рази більше (71,6 млн проти 17,8 млн), а ВВП – у понад 10 разів (526 млрд дол. проти 46 млрд дол. у 2024 році). На відміну від Камбоджі, Лаосу і В’єтнаму, Таїланд уникнув руйнівних воєн, що охопили регіон у другій половині 20-го століття.

До того ж, Таїланд є союзником Сполучених Штатів відповідно до Манільського пакту 1954 року про колективну оборону Південно-Східної Азії. Під час війни у В’єтнамі Таїланд приймав на авіабазах засоби ВПС США, в тому числі бомбардувальники B-52, а десятки тисяч тайських військових воювали на боці підтримуваного США Південного В’єтнаму проти комуністичного Північного.

Між Вашингтоном і Бангкоком відтоді збереглися міцні зв’язки. США відносять Таїланд до основних союзників поза НАТО, що дає йому особливі переваги, які дозволили протягом десятиліть користуватися американською підтримкою своїх програм озброєнь.

Зокрема, Таїланд та Індо-Тихоокеанське командування США із 1982 року спільно проводять щорічні військові навчання Cobra Gold, до яких долучаються збройні сили Індонезії, Японії, Малайзії, Сінгапуру та Південної Кореї.

Тим не менш, попри багаторічну історію взаємин із Вашингтоном, протягом останніх 10 років тайські військові намагаються дотримуватися більш нейтрального підходу до оборонної політики, активно посилюючи зв’язки і з Китаєм.

Не бажаючи покладатися лише на США і Китай, Таїланд розвинув власну оборонну промисловість за допомогою Ізраїлю, Італії, Росії, Південної Кореї і Швеції.

Натомість камбоджійська армія, створена у 1993 році, є дуже молодою порівняно з таїландською.

“Найважливіші міжнародні оборонні зв’язки Камбоджі – з Китаєм і В’єтнамом. Незважаючи на традиційну залежність від Росії в питаннях оборонного обладнання, Китай з часом перетворився на ключового постачальника”, – заявили в Міжнародному інституті стратегічних досліджень (IISS).

Пекін навіть створив військово-морську базу в Камбоджі. На думку аналітиків, військово-морська база Ріам у Сіамській затоці зможе приймати китайські авіаносці. У травні Камбоджа і Китай завершили сьомі щорічні спільні військові навчання “Золотий дракон”, які були оголошені найбільшими в історії.

“Китай і Камбоджа – друзі, які завжди підтримують один одного. Обидві армії мають непорушні відносини і міцне братерство”, – запевняли в Міноборони КНР. Тим не менш, за оцінками IISS, наразі Камбоджі бракує можливостей розробляти і виробляти сучасне обладнання для своїх збройних сил.

Завдяки багаторічній підтримці США військово-повітряні сили Таїланду добре оснащені і мають на озброєнні щонайменше 11 сучасних шведських винищувачів Gripen і десятки старих літаків F-16 і F-5 американського виробництва. Камбоджа ж таких боєздатних ВПС не має.

Водночас Таїланд має десятки бойових танків, в тому числі 60 сучасних танків китайського виробництва VT-4 і сотні старих від США. А Камбоджа – близько 200 старих танків китайського і радянського виробництва.

При цьому армія Таїланду має на озброєнні понад 600 артилерійських установок, тоді як Камбоджа – лише десяток 155-мм гармат і близько 400 менших буксируваних артилерійських установок, свідчать дані IISS.

Бангкок також має ударні вертольоти Cobra американського виробництва, а також 18 американських транспортних літаків Black Hawk. Тоді як Пномпень – лише кілька десятків старих радянських і китайських транспортних вертольотів.

Вплив на турсектор Туристична галузь є важливим економічним рушієм для обох країн: торік сектор забезпечив 12% ВВП Таїланду та 9% Камбоджі відповідно. У 2024 році Таїланд прийняв понад 35 мільйонів туристів, а Камбоджа – 6,7 мільйона.

За словами аналітиків Observer Research Foundation, Камбоджа, на відміну від Таїланду, має менше політичних інструментів, щоб пом’якшити удар. Але попри те, що головні курортні локації Таїланду – Бангкок і Пхукет – далеко від зони зіткнень, місцевий турсектор також має слабкі місця.

“Таїланд, де туризм підтримує великий сегмент робочої сили, залишається дуже вразливим до сприйняття нестабільності. Навіть короткострокові бої біля кордону можуть підірвати довіру туристів, що особливо шкідливо зараз, коли Бангкок робить ставку на потужне відновлення економіки саме за рахунок туризму”, – вважають в Observer Research Foundation.

Аналітики погоджуються: ймовірність зриву перемир’я та подальшої ескалації створює ризики для обох економік, залежних від туризму. Але підкреслюють – Камбоджа є більш вразливою.

Через те що головні курортні райони далеко від зони конфлікту, бойові дії матимуть “мінімальний вплив” на економіку Таїланду, каже старший науковий співробітник Council on Foreign Relations Джошуа Курланцик. За його словами, Пномпень втратить більше, оскільки Камбоджа вже є більш нестабільною і небезпечною, і не має такої великої бази постійних туристів.

Камбоджа може втратити доходи і через закриття кордону, адже багато тайців їздили до сусідньої країни, аби розважитись в місцевих казино.