Правові ризики нового закону про факторинг

Закон “Про факторинг”, що набув чинності 30 липня 2025 року, є позитивним кроком у напрямку фінансової модернізації. Він відкриває нові можливості для бізнесу, особливо малого та середнього, забезпечуючи доступ до обігових коштів без традиційних кредитних бар’єрів. Попри оптимізм усіх, хто його аналізував, варто звернути увагу на ризики, які можуть виникнути при його реалізації.

Невизначеність вартості грошової вимоги Одним із ключових викликів є невизначеність щодо вартості грошової вимоги, яка передається фактору. Закон не встановлює, ідеться про номінальну суму, ринкову оцінку чи дисконтовану вартість з урахуванням ризиків.

Така прогалина створює простір для неоднозначного трактування умов договору, ускладнює бухгалтерський облік та відкриває потенціал для судових спорів щодо справедливої ціни права вимоги. У контексті фінансового ринку це може призвести до викривлення оцінки активів та зниження прозорості операцій.

Подвійне відступлення прав вимоги Не менш проблемним є питання подвійного відступлення прав вимоги. Закон передбачає створення електронного реєстру факторингових операцій, однак не гарантує абсолютного захисту від повторного продажу тієї ж вимоги.

Відсутність превентивного механізму для боржника щодо перевірки статусу вимоги і технічні ризики, пов’язані із затримками реєстрації, створюють передумови для шахрайських схем. Крім того, закон не передбачає санкцій за повторне відступлення, що може поставити під загрозу стабільність ринку факторингу.

Обмеження свободи договору Закон встановлює, що заборона на відступлення права вимоги, прописана в угоді, нікчемна. Це положення обмежує договірну автономію сторін, позбавляючи боржника можливості контролювати, з ким він буде змушений взаємодіяти.

Така конструкція суперечить принципу свободи договору, закріпленому в Цивільному кодексі України, і може призвести до ситуацій, коли боржник змушений працювати з фактором, який не дотримується етичних або професійних стандартів. Водночас закон не передбачає механізму оскарження передавання права вимоги, навіть якщо вона суперечить інтересам боржника.

Ще одним джерелом правової невизначеності є формулювання в статті 2 закону: “Дія цього закону не поширюється на правочини щодо відступлення права грошової вимоги: якщо строк виконання грошової вимоги, що відступається, сплив на момент вчинення такого правочину”. Закон не узгоджує це поняття з нормами про позовну давність та виконання зобов’язань, що створює ризик неоднозначного тлумачення в судовій практиці. Фактори, які купують формально прострочені вимоги, можуть зіткнутися із ситуацією, коли суд визнає такі вимоги недійсними або такими, що не підлягають виконанню. Це відкриває простір для правової казуїстики та зловживань з боку недобросовісних кредиторів.

Цифрова платформа факторингу: ризики монополізації Хоча запровадження Національної цифрової платформи факторингу – це інноваційний крок, він несе ризики централізації та монополізації доступу до даних. Відсутність гарантій кібербезпеки, чітких правил захисту персональних даних та визначення відповідальності за технічні збої створює додаткові виклики для бізнесу. Компанії будуть змушені впроваджувати внутрішні процедури контролю, аудиту та комплаєнсу, щоб мінімізувати ризики, пов’язані з цифровими операціями.

Додатковим обтяженням для бізнесу є запровадження плати за реєстраційні дії в електронній системі факторингу. Згідно із законом, за реєстрацію відступлення права грошової вимоги, внесення змін до запису, анулювання запису та надання витягу з реєстру справляється плата в розмірі та порядку, визначених “Порядком ведення реєстру”. Це означає, що кожна зміна вимагатиме фінансових витрат, які можуть бути суттєвими для малих підприємств або при великій кількості операцій.

Факторинг з регресом: неврегульовані аспекти Ще одним малодослідженим аспектом є факторинг з регресом – модель, за якої фактор має право вимагати повернення коштів від клієнта в разі несплати боржником. Закон визнає таку конструкцію, але не встановлює чітких умов, за яких регрес може бути застосований. Це створює ризик перекваліфікації договору факторингу з регресом на кредит або позику, що спричинить інші правові наслідки, включно з ліцензуванням, регулюванням процентної ставки та податковими зобов’язаннями. Також боржник може не усвідомлювати, що несплата призведе до фінансових наслідків для клієнта, що порушує принцип прозорості зобов’язань.

Закон “Про факторинг” містить прикінцеві та перехідні положення, які прямо встановлюють: його норми застосовуються лише до правовідносин, що виникли на підставі договорів, укладених після введення закону в дію. Відносини, що виникли раніше, регулюються відповідно до законодавства, чинного на момент укладення договору, тобто загальними нормами Цивільного кодексу. У разі внесення змін або переукладення договору сторони повинні враховувати нові спеціальні норми.

Для уникнення правової невизначеності доцільно провести аудит чинних договорів на предмет їх відповідності новому законодавству. Для уникнення ризиків доцільно внести зміни до чинних договорів, адаптувавши їх до нових норм.

Практичний чек-лист для бізнесу Практичні аспекти, які варто врахувати при укладанні договору факторингу:

• перевірити наявність первинних документів, що підтверджують вимогу до боржника;

• перевірити електронний реєстр факторингових операцій на предмет подвійного відступлення;

• з’ясувати, чи потрібна згода боржника на продаж права вимоги та чи існують обмеження щодо її передавання;

• чітко визначити механізм формування ціни вимоги: врахувати ринкову оцінку, ризики, фінансовий стан боржника;

• перевірити, чи не встановлена договірна заборона на відступлення, навіть якщо вона визнається нікчемною; наявність такої умови в договорі може свідчити про внутрішні політики компанії, які потрібно узгодити з новим законодавством;

• оцінити можливість застосування регресу та його правові наслідки для сторін договору.

Цей перелік, звичайно, не виключний, але першочергово може виступати чек-листом для аналізу ризиків укладання такого правочину.

Як працює факторинг у публічних закупівлях Закон відкриває можливість застосування факторингу у сфері публічних закупівель, зокрема в системі Prozorro. Це особливо актуально для постачальників, які працюють з відстрочкою платежу.

У Prozorro постачальник укладає договір з державним замовником, виконує зобов’язання (наприклад, поставляє товар), але оплата часто надходить із затримкою на 60 і більше днів. Щоб не чекати, постачальник може продати право вимоги оплати факторинговій компанії. Та одразу виплачує постачальнику частину суми (зазвичай 80-90%), а потім самостійно отримує кошти від замовника.

Можливості, які відкриває закон у публічних закупівлях:

• фінансова гнучкість для бізнесу – постачальник отримує до 90% суми одразу після передавання права вимоги;

• зменшення касових розривів – особливо важливо для МСБ, які не мають резервів для очікування оплати;

• зростання конкуренції – більше учасників можуть брати участь у тендерах без страху фінансової нестабільності;

• підвищення прозорості – закон вимагає повідомлення боржника про відступлення права вимоги, що формалізує процес і зменшує ризик спорів.

Ризики, які варто враховувати на публічних торгах:

• невизначеність у процедурі погодження – система публічних закупівель не містить чіткої процедури верифікації факторингових правочинів, зокрема, відсутній стандартизований механізм повідомлення замовника про відступлення права вимоги та порядок підтвердження факту виконання зобов’язань постачальником;

• ризик подвійної оплати – якщо замовник не був належно повідомлений або не визнав факторингову компанію новим кредитором, він може оплатити постачальнику напряму;

• відсутність уніфікованих шаблонів – немає стандартного договору факторингу для публічних закупівель, що створює простір для юридичних помилок;

• обмеження для замовників – деякі держоргани можуть мати внутрішні обмеження щодо роботи з третіми сторонами, що ускладнює реалізацію факторингу;

• ризик недобросовісного факторингу – якщо фактор не перевіряє якість виконання зобов’язань постачальника, то замовнику доведеться платити за неякісну послугу;

• ліцензування фактора – закон передбачає, що факторинг можуть надавати лише суб’єкти з відповідною ліцензією; у публічних закупівлях це означає, що замовник має перевірити статус фактора, а це не завжди можна реалізувати в Prozorro;

• електронна форма договору – закон допускає укладення договору в електронній формі, але замовники не завжди готові визнавати такі документи без додаткової верифікації, що може створити бар’єри для оперативного фінансування.

Закон “Про факторинг” є важливим кроком у напрямку систематизації та цифровізації фінансового ринку, однак його імплементація потребує обережності, правового аналізу та адаптації договірної практики. Адвокатам варто уважно переглядати чинні договори, впроваджувати внутрішній комплаєнс і готувати клієнтів до нового нормативного середовища, яке несе чимало викликів.