“Понад 40 років Іран показує світу, що може жити в умовах санкцій, проводити політику “обложеної фортеці” і при цьому активно протиставляти себе США та їх партнерам. Йому в цьому допомагають геополітичні вороги Штатів – Китай та РФ. Пекін купує нафту, а Москва ділиться ядерними технологіями в обмін на зброю.
Саме ядерні амбіції Тегерана викликають найбільше занепокоєння на Заході. Під час своєї першої каденції президент США Дональд Трамп вийшов з угоди щодо ядерної програми Ірану. Тепер він прагне укласти нову, аби Тегеран узагалі припинив збагачення урану, погрожуючи йому санкціями та авіаційними ударами.
Живучи під санкціями, Іран навчився знаходити лазівки в обмеженнях. Утім, якість життя населення суттєво впала: 60% мешканців країни живуть за відносною межею бідності. Це та порушення прав жінок часто спричиняє протести.
Як функціонує економіка Ірану? Чому Трамп поки не дозволяє Ізраїлю бомбити ядерні об’єкти Тегерана? Чи вдасться США укласти нову ядерну угоду? Чи готова економіка Ірану до великої війни на Близькому Сході?
Реклама:
Вестернізація Ірану
У 1941 році в Іран увійшли британські та радянські війська. Тодішній монарх Реза Шах Пахлаві був змушений зректися престолу на користь свого сина Мохаммеда Реза Пехлеві, який, як показала історія, став останнім іранським шахом.
Необмежене майже 40-річне правління Мохаммеда Пахлаві переривалося лише в 1953-му, коли він ненадовго покидав Іран через суперечності з коаліцією на чолі з прем’єром Мохаммедом Мосаддиком.
Останній вирішив націоналізувати нафтовидобувні компанії, що перебували в приватних (здебільшого британських) руках. У відповідь США і Британія оголосили бойкот іранській нафті, а 19 серпня 1953 року внаслідок підготовленого ЦРУ перевороту прем’єра ув’язнили. До влади прийшла коаліція прозахідних сил, а шах повернувся до Ірану. Він сприяв поверненню нафтової промисловості колишнім власникам та взявся за реформи, орієнтовані на Захід.
Реклама:
Останній шах Ірану Мохаммед Пахлаві взяв курс на вестернізацію
AP
У 1963 році в країні пройшов референдум щодо економічних та соціальних реформ. За них проголосували майже 5,6 млн громадян, проти – лише 4 тис. Проголошена шахом “біла революція” сприяла вибуховому економічному зростанню та швидкій урбанізації, руйнуванню феодальних звичаїв і зростанню рівня життя міських найманих працівників. Жінки отримали такі ж права, як чоловіки: голосувати та бути обраними, працювати юристками та суддями.
Читайте також:
Гаряча Арктика: як Росія виграє в США перегони за домінування в регіоні
Уряд проводив аграрну реформу: викуповував землю за фіксованою ціною і продавав селянам з 30-відсотковою знижкою та можливістю розстрочки на понад 25 років за мінімальними ставками. Так 40% населення стали землевласниками. Реформа мала недолік: багато ділянок були надто малими, аби прогодувати родини. Ділянки перекуповувалися, через що виникла нова землеробська еліта.
Референдум 1963 року, на якому жінки вперше отримали право голосу, дав старт 15 рокам економічної революції
Getty Images
Частина селян почала шукати кращої долі в індустріалізованих містах, проте навіть там не було достатньо робочих місць для такої кількості працівників. З часом серед цих переселенців почали наростати протестні настрої.
Унаслідок “білої революції” та притоку “нафтодоларів” у країні активно розвивалася промисловість. У 1963-1978 роках ВВП Ірану на душу населення зріс із 100 дол. до 1 500 дол., а понад мільйон сімей стали власниками малого бізнесу. При цьому будь-яку опозицію до монархії суворо придушували спецслужби.
Протистояло шаху та вестернізації країни лише шиїтське духовенство, яке спиралося на найбіднішу частину населення релігійних ісламських громад.
Ісламська революція
Реформи шаха обмежили політико-ідеологічну роль духовенства та його економічний вплив. Згодом Мохаммед Пахлаві під тиском США почав звільняти політичних в’язнів, що ще сильніше сприяло розвитку опозиції.
Головним ідеологом антизахідного та антиреформістського опору став аятола Рухолла Хомейні. Він різко засуджував прозахідну зовнішню і внутрішню політику шаха. Після його першого арешту в червні 1963 року Іраном пройшла серія демонстрацій та акцій протесту, а популярність Хомейні зросла ще сильніше.
Згодом його вислали з країни, але в еміграції він не припинив свою антишахську діяльність. У своїй головній праці “Ісламська держава” Хомейні виклав основні принципи державного устрою, який потім назвуть “ісламською республікою”.
Ісламська революція в Ірані стартувала з антиамериканських протестів
Getty Images
Підйом опозиції та радикальна протидія реформам призвела до того, що шах знову почав посилювати політичні репресії. Проте його епоха добігала кінця.
У 1978 році протести паралізували країну, а 16 січня 1979 року ісламська революція перемога – шах утік з Ірану. До Тегерана після 15-річного вигнання повернувся Хомейні. Після референдуму та ухвалення нової конституції він очолив Ісламську республіку Іран з плановою економікою, яка досі панує в країні.
Після революції відносини Ірану із сусідами та західним світом погіршилися. Точкою неповернення вважається 4 листопада 1979 року, коли група “Мусульманські студенти – послідовники шляху Імама” захопила посольство США в Тегерані й утримувала заручників упродовж 444 днів.
Це стало причиною запровадження американських санкцій, більшість з яких діє досі. Проти Тегерана ввели повне торговельне ембарго, заборонили купувати нафту, а в банках США заморозили іранських активів на 12 млрд дол.
Очоливши ісламську революцію, Рухолла Хомейні став першим духовно-політичним лідером Ісламської республіки Іран
Getty Images
Після початку ірано-іракської війни у 1980 році обмеження посилили. Вашингтон заборонив міжнародним фінансовим інститутам видавати Ірану кредити, проти країни ввели ембарго на продаж зброї. Через чотири роки Держдеп США оголосив Іран спонсором тероризму. Причиною назвали причетність Тегерана до теракту в Лівані: підриву миротворців у казармах Бейрута в жовтні 1983 року. Це стало підставою для введення нової санкції: заборони на надання допомоги Ірану.
Іранці святкують 45-річчя ісламської революції, спалюючи портрети американських та європейських лідерів, лютий 2024 року
Getty Images
Попри санкційний тиск, за даними Світового банку, ВВП Ірану у 1979-1990 роках зріс з 90 млрд дол. до майже 125 млрд дол. Хоча відтоді рівень ВВП на душу населення відчутно впав: з 10,6 тис. дол. у 1990 році до 4 тис. дол. у 2022-му.
Жити під санкціями
Найбільші джерела доходу Ірану – продаж нафти та зброї. Головним покупцем “чорного золота” є Китай, який купує сировину у великих обсягах попри санкції.
“Якщо вірити китайському уряду, країна взагалі не імпортує іранську нафту. Жодного бареля. Замість цього КНР закуповує багато малайзійської. Настільки багато, що, за офіційними даними китайської митниці, Пекін ввозить більш ніж удвічі більше нафти з Малайзії, ніж та фактично видобуває”, – пояснив фахівець із сировинних товарів Хав’єр Блас, описуючи схему імпорту Китаєм нафти з Ірану.
За його словами, трюк з перевантаженням нафти на малайзійські кораблі в Південнокитайському морі перетворює іранську нафту на малайзійську. Трейдери називають схему “найпростішим і найдешевшим способом обійти санкції США”.
Штурм посольства в Тегерані і захоплення американських заручників став причиною масштабних санкцій, більшість з яких діє досі
AP
Протягом багатьох років Тегеран активно використовує ОАЕ як ключовий пункт для обходу західних санкцій. Зокрема, іранська нафта відправляється покупцям саме через цю країну. Крім того, товари, занесені до санкційних списків США та Євросоюзу, часто надходять в ісламську республіку через Дубай.
Експорт зброї, за словами заступника міністра оборони Ірану Мехді Фарахі, зріс утричі лише з березня до грудня 2022 року. Це відчувають на собі українці: у шахедах знаходили контрабандні компоненти понад 30 західних компаній.
На початку 1980-х Іран розробив концепцію “економіки опору” – системи заходів, покликаної забезпечити виживання країни за умов санкційного тиску. Тоді висунули ідею побудови економічної системи, здатної спиратися на власні ресурси та ісламські традиції. У зовнішніх відносинах Тегеран зробив ставку на збереження взаємодії з ключовими торговими партнерами: Китаєм та РФ.
Китай імпортує іранську нафту рекордними темпами, маскуючи її під малайзійську
Bloomberg
Особливу роль у функціонуванні підсанкційної економіки Ірану відіграють “чорні лицарі”: Венесуела, Ірак та деякі країни пострадянської Центральної Азії готові за додаткову премію допомагати зовнішньоторговельній діяльності Тегерана. Наприклад – торгувати нафтою або проводити банківські операції.
За словами доцента Центру досліджень країн Перської затоки Катарського університету Миколи Кожанова, заяви про те, що Іран “добре живе” під санкціями 40 років, перебільшені. За цей час були періоди послаблення економічного тиску. Востаннє це сталося у 2015-2017 роках, коли Іран та міжнародні перемовники (Велика Британія, Китай, РФ, США, Франція, Німеччина) підписали “ядерну угоду”.
Країна отримала два роки успішного економічного розвитку, що закінчилися виходом США з угоди у 2018 році і відновленням колишнього санкційного режиму.
Читайте також:
Під крилом Пекіна та Москви. Як КНДР заробляє “чорну” валюту на ядерні розробки
Повернення Заходу до повного пакета санкцій у 2018 році стало серйозним стрес-тестом для економіки Ірану: інфляція виросла до 40-50%, а національна валюта (ріал) знецінилася. Падіння купівельної спроможності призвело до дестабілізації соціальної ситуації в країні. На цьому тлі періодичні демонстрації та акції протесту стали новою повсякденною реальністю Ірану.
У країні зберігається розшарування населення на бідних та багатих. До 2022 року 18,4% громадян жили в абсолютній бідності – на менш ніж 1,9 дол. на день. За межею бідності жили 60% населення. Не дивно, що обличчям протестів 2022 року стали жінки: рівень безробіття серед них становив 13% порівняно з 7,2% серед чоловіків. Ці показники удвічі вищі, коли йдеться про людей віком 18-35 років.
Безробіття, порушення прав жінок та розкол між бідними та багатими стали причинами масштабних протестів у 2022 році
Getty Images
Завдяки системі субсидій режим Хомейні зміцнів, але з часом витрати на забезпечення лояльності населення стали важким тягарем для бюджету. До 2021 року обсяг лише паливних субсидій оцінювався 75-80 млрд дол. Це один з найвищих показників у регіоні Перської затоки.
Крім того, Іран страждає від високого рівня корупції, а Корпус вартових ісламської революції (КВІР) контролює ключові сектори економіки країни. Вони не сплачують податків, не зобов’язані складати балансові звіти і підпорядковуються лише політичному та релігійному лідеру Ісламської республіки аятолі Алі Хаменеї.
За словами професора економіки університету Virginia Tech (США) Джавада Салехі-Ісфахані, іранська економіка не готова до тривалого воєнного конфлікту. “Саме тому влада в Тегерані виявила велику обережність і не сильно втручалася у війну в Газі. Ракетно-дронова атака на Ізраїль у квітні 2024-го була, скоріше, символічною акцією, ніж наміром завдати шкоди”, – резюмував він.
Розвиток ядерної програми
Іран має технології для створення ядерних боєголовок, науково-технічний потенціал і налагоджену систему координації зусиль з їх розробки. Крім того, Тегеран накопичив достатні запаси високозбагаченого урану для забезпечення паливом кількох видів озброєнь за умови мінімального подальшого збагачення.
Ядерна програма Ірану почалася в 1950-х роках. Тоді за підтримки Сполучених Штатів у рамках ініціативи “Атом для миру” стартували ядерні дослідження. До кінця 1970-х років місцева влада продовжувала активно інвестувати в атомну енергетику: шах схвалив плани будівництва 20 АЕС до 2000 року.
Читайте також:
Аптека світу: скільки Індія заробляє на експорті ліків і як планує обігнати США та Китай
“Нафта – це благородний ресурс, занадто цінний, щоб його бездумно спалювати. Ми плануємо якомога швидше виробляти 23 тисячі мегаватів електроенергії на АЕС”, – говорив шах у 1973 році. Він попереджав, що запаси нафти не нескінченні.
На тлі таких планів американські та європейські енергетичні компанії починали вести бізнес в Ірані. У 1975 році німецька компанія Kraftwerk Union підписала контракт вартістю 4-6 млрд дол. на будівництво Бушерської АЕС. Роботи над двома реакторами мали завершитися в 1981 році.
Усе змінила революція. Захід втратив довіру до нової влади, а міжнародна ядерна співпраця почала скорочуватися. Kraftwerk Union у січні 1979 року припинила роботу в Бушері: один реактор був готовий на 50%, інший – на 85%.
Ще через пів року компанія вийшла з проєкту. Kraftwerk Union заявляла, що причиною була несплата Тегераном прострочених платежів на 450 млн дол., проте, найімовірніше, це сталося через тиск з боку Вашингтона.
Хомейні спочатку припинив таємну програму ядерних досліджень. Він мав сильне релігійне упередження щодо ядерної зброї, яку вважав великим злом з точки зору мусульманських законів. Проте у 1981 році на тлі ірансько-іракської війни 1980-1988 років іранські урядовці вирішили, що ядерні розробки мають тривати.
Розвивати ядерні технології Ірану допомагали Пакистан, КНДР, Китай та Росія. Таємна ядерна програма почала набирати обертів.
Від Пакистану Тегеран отримав креслення для центрифуг, зразки обладнання та інструкції щодо збагачення урану до рівнів, потенційно придатних для створення ядерної зброї. Китай у 1991 році поставив Тегерану хімічні сполуки, які є основою для процесу збагачення. Ця поставка та угоди про технологічне співробітництво стали вагомим імпульсом для розвитку інфраструктури із збагачення урану.
У 1992 році Москва і Тегеран уклали угоду про співпрацю в добудові Бушерської АЕС. Роботи завершили у 2010 році, ще через рік станція запрацювала. Крім того, Росія почала передавати Ірану обладнання подвійного призначення.
Читайте також:
Офіцер Дмитрієв: як фінансист з Києва став головним перемовником між Путіним і Трампом
Україна, яка розглядалася як учасник бушерського проєкту, зірвала постачання турбін. Не останню роль у цьому зіграли США. У 2002 році тодішній прем’єр-міністр Анатолій Кінах визнав, що США не виконали своїх обіцянок перед Києвом.
Як і в КНДР, влада в Тегерані вважає, що наявність ядерних ресурсів допоможе захиститися від ворогів. У 2015 році експрезидент Ірану Алі Акбар Хашемі Рафсанджані визнав, що країна розглядала можливість створення зброї масового знищення у відповідь на застосування цієї зброї Іраком.
“Коли ми починали, ми були в стані війни. Ми прагнули мати таку можливість на той день, коли ворог може застосувати ядерну зброю. Так ми думали, але тоді це не стало реальністю”, – заявив Рафсанджані в одному з передсмертних інтерв’ю.
Ірану допомагали РФ і Китай. Кремль створив з Іраном спільну дослідницьку організацію “Персеполіс”, яка надавала Тегерану російських експертів з ядерної енергетики, а також технічну інформацію та допомогу у вдосконаленні ракет. Обмін технічною інформацією з Іраном був схвалений Службою зовнішньої розвідки РФ.
Путін під час зустрічі з аятолою Алі Хаменеї в Тегерані, 2022 рік
Getty Images
У 1996 році США переконали китайців відмовитися від контракту на будівництво в Ірані заводу з переробки урану, але Пекін надав іранцям креслення заводу.
У 2006 році Іран запустив установку із збагачення урану до вмісту 3,5%, у чому сам зізнався. Офіційно – для створення мирної атомної електростанції. Однак МАГАТЕ фіксувала ознаки можливого воєнного виміру іранської програми, тому ООН заборонила продавати Ірану матеріали і технології ядерного призначення.
У 2011 році Тегеран анонсував відкриття підземної фабрики із збагачення урану до 20%. Отримати з нього речовину для зброї нескладно. Тоді МАГАТЕ заявила, що підозрює Іран у підготовці до створення атомної бомби. США, Франція, Велика Британія, Китай і Росія за участю Німеччини вмовляли країну відмовитися від програм збагачення. Тегеран у відповідь вимагав, щоб США послабили санкції.
Обладнання для збагачення урану
Getty Images
Після довгих переговорів сторони у 2015 році підписали ядерну угоду. Відповідно до неї Іран зобов’язався відмовитися від збагачення урану більш ніж до 3,5%, закрити центрифуги, частину збагаченого урану зберігати на складах, а іншу – продати. За дотриманням угоди мали стежити інспектори МАГАТЕ.
Спочатку країни були задоволені діями Тегерана. Проте у 2018 році Трамп назвав договір “помилкою Барака Обами”, звинуватив Іран у порушенні умов та відкликав підпис США під угодою. Вашингтон знову ввів санкції – ще суворіші, ніж раніше.
У відповідь Іран на початку 2020 року оголосив, що більше не дотримуватиметься жодних обмежень, установлених угодою. Прогрес, здобутий відтоді, забезпечив Ірану досягнення порогового ядерного статусу, у якому він перебуває досі.
Переговори з Трампом
В останні роки ядерна програма Ірану розвинулася. У 2023 році МАГАТЕ заявила, що країна наростила темпи виробництва збагаченого до 60% урану (для виробництва ядерної зброї потрібний уран, збагачений вище 90%). Радник Байдена Джейк Салліван сказав, що шкода, завдана Ірану та угрупованням, які його підтримують, може підштовхнути його до створення ядерної зброї.
За даними Axios, навесні 2024 року адміністрація Байдена надіслала Ірану непублічне попередження, у якому висловлювала “серйозну стурбованість” з приводу ядерних досліджень. Команда Байдена навіть обговорювала можливість удару по ядерних об’єктах Ірану наприкінці його каденції, проте цього не сталося.
Після повернення до Білого дому Трамп запевняв, що не допустить розвитку ядерної програми Ірану. За даними WSJ, перед інавгурацією він розглядав можливість превентивних авіаударів по іранських об’єктах. Команда 47-го президента тоді вивчала два варіанти. Перший – посилення військового тиску на Іран і підтримка Ізраїлю, який міг би завдати удари. Другий – загроза застосування військової сили в поєднанні з жорсткими фінансовими санкціями.
Читайте також:
Трамп оголосив “торговельну війну” проти всіх. Як реагує світ?
Хоча Пентагон почав перекидати бомбардувальники на Близький Схід, схоже, що Трамп спочатку вирішив спробувати домовитися. Вашингтон наразі не підтримує плани Ізраїлю щодо ударів по ядерній інфраструктурі Ірану.
В Ізраїлі вже розробили плани атак. Заявлена мета операції – відкинути розвиток ядерної програми на рік або більше. Майже всі плани вимагали участі США: для виконання атак і захисту Ізраїлю від дій Тегерана. Однак Трамп не хоче бути втягнутим у ще одну війну на Близькому Сході, тому почав переговори з Іраном.
Президент США заявив, що надіслав листа аятолі Алі Хаменеї з пропозицією укласти нову угоду. “В іншому випадку ми будемо змушені щось зробити, тому що ми не можемо дозволити їм мати ядерну зброю”, – говорив він. Хаменеї відповів, що Іран не піддасться на “залякування” з боку інших держав, але переговори таки почалися. Перший попередній раунд пройшов в Омані 12 квітня 2025 року.
За даними The Guardian, адміністрація Трампа вимагає від Ірану передати запаси високозбагаченого урану Росії або іншій третій країні. Тегеран наполягає, що накопичені за останні чотири роки запаси мають залишатися в Ірані під суворим контролем МАГАТЕ. Ісламська влада розглядає уран як страховку на випадок, якщо Штати знову вийдуть з угоди, як це вже робив Трамп.
У грудні 2015 року Іран уже передавав корабель з 11 тоннами низькозбагаченого урану Росії. Тоді цей крок став одним з ключових у реалізації ядерної угоди за адміністрації Обами. Тодішній держсекретар США Джон Керрі заявляв, що вивезення урану потроїло час, який знадобився б Ірану для виробництва ядерної зброї, до девʼяти місяців. Згідно з тією домовленістю, Іран отримав би природний уран і доступ до заморожених активів на 100 млрд дол.
19 квітня в Римі відбулася друга зустріч. Сторони домовилися продовжити обговорення 26 квітня. Голова МЗС Ірану Аббас Арагчі висловив обережний оптимізм, заявивши, що діалог іде “правильним шляхом”, а угода може бути досягнута, якщо Вашингтон не висуватиме “нереалістичних вимог”.
Делегація Ірану під час другого раунду переговорів із США в Римі
DW
“Ми хочемо збалансованої угоди, а не капітуляції”, – заявив радник Хаменеї Алі Шамхені. В умовах економічного спаду Тегеран прагне залучити іноземні інвестиції, вимагаючи повного зняття американських санкцій включно з припиненням погроз з боку Ізраїлю і США.
Проте до домовленості ще далеко. Принаймні спецпредставник Трампа Стівен Віткофф, який очолює делегацію США, підкреслив: угоди можна досягти лише у випадку, якщо Тегеран припинить роботи із збагачення урану. Сам Трамп не раз заявляв, що його головна мета – згорнути ядерну програму Ірану.
Водночас Арагчі запевняє, що Тегеран не прагне створювати ядерну зброю. За його словами, Іран готовий до поступок з питання рівня збагачення урану, але повна відмова від ядерних технологій не обговорюється. Серед інших спірних питань у переговорах – ракетна програма Ірану і його політика на Близькому Сході, зокрема підтримка воєнізованих ісламістських угруповань, що протистоять Ізраїлю.”, — write: epravda.com.ua
Саме ядерні амбіції Тегерана викликають найбільше занепокоєння на Заході. Під час своєї першої каденції президент США Дональд Трамп вийшов з угоди щодо ядерної програми Ірану. Тепер він прагне укласти нову, аби Тегеран узагалі припинив збагачення урану, погрожуючи йому санкціями та авіаційними ударами.
Живучи під санкціями, Іран навчився знаходити лазівки в обмеженнях. Утім, якість життя населення суттєво впала: 60% мешканців країни живуть за відносною межею бідності. Це та порушення прав жінок часто спричиняє протести.
Як функціонує економіка Ірану? Чому Трамп поки не дозволяє Ізраїлю бомбити ядерні об’єкти Тегерана? Чи вдасться США укласти нову ядерну угоду? Чи готова економіка Ірану до великої війни на Близькому Сході?
Вестернізація Ірану У 1941 році в Іран увійшли британські та радянські війська. Тодішній монарх Реза Шах Пахлаві був змушений зректися престолу на користь свого сина Мохаммеда Реза Пехлеві, який, як показала історія, став останнім іранським шахом.
Необмежене майже 40-річне правління Мохаммеда Пахлаві переривалося лише в 1953-му, коли він ненадовго покидав Іран через суперечності з коаліцією на чолі з прем’єром Мохаммедом Мосаддиком.
Останній вирішив націоналізувати нафтовидобувні компанії, що перебували в приватних (здебільшого британських) руках. У відповідь США і Британія оголосили бойкот іранській нафті, а 19 серпня 1953 року внаслідок підготовленого ЦРУ перевороту прем’єра ув’язнили. До влади прийшла коаліція прозахідних сил, а шах повернувся до Ірану. Він сприяв поверненню нафтової промисловості колишнім власникам та взявся за реформи, орієнтовані на Захід.
AP
У 1963 році в країні пройшов референдум щодо економічних та соціальних реформ. За них проголосували майже 5,6 млн громадян, проти – лише 4 тис. Проголошена шахом “біла революція” сприяла вибуховому економічному зростанню та швидкій урбанізації, руйнуванню феодальних звичаїв і зростанню рівня життя міських найманих працівників. Жінки отримали такі ж права, як чоловіки: голосувати та бути обраними, працювати юристками та суддями.
Уряд проводив аграрну реформу: викуповував землю за фіксованою ціною і продавав селянам з 30-відсотковою знижкою та можливістю розстрочки на понад 25 років за мінімальними ставками. Так 40% населення стали землевласниками. Реформа мала недолік: багато ділянок були надто малими, аби прогодувати родини. Ділянки перекуповувалися, через що виникла нова землеробська еліта.
Getty Images
Частина селян почала шукати кращої долі в індустріалізованих містах, проте навіть там не було достатньо робочих місць для такої кількості працівників. З часом серед цих переселенців почали наростати протестні настрої.
Унаслідок “білої революції” та притоку “нафтодоларів” у країні активно розвивалася промисловість. У 1963-1978 роках ВВП Ірану на душу населення зріс із 100 дол. до 1 500 дол., а понад мільйон сімей стали власниками малого бізнесу. При цьому будь-яку опозицію до монархії суворо придушували спецслужби.
Протистояло шаху та вестернізації країни лише шиїтське духовенство, яке спиралося на найбіднішу частину населення релігійних ісламських громад.
Ісламська революція Реформи шаха обмежили політико-ідеологічну роль духовенства та його економічний вплив. Згодом Мохаммед Пахлаві під тиском США почав звільняти політичних в’язнів, що ще сильніше сприяло розвитку опозиції.
Головним ідеологом антизахідного та антиреформістського опору став аятола Рухолла Хомейні. Він різко засуджував прозахідну зовнішню і внутрішню політику шаха. Після його першого арешту в червні 1963 року Іраном пройшла серія демонстрацій та акцій протесту, а популярність Хомейні зросла ще сильніше.
Згодом його вислали з країни, але в еміграції він не припинив свою антишахську діяльність. У своїй головній праці “Ісламська держава” Хомейні виклав основні принципи державного устрою, який потім назвуть “ісламською республікою”.
Getty Images
Підйом опозиції та радикальна протидія реформам призвела до того, що шах знову почав посилювати політичні репресії. Проте його епоха добігала кінця.
У 1978 році протести паралізували країну, а 16 січня 1979 року ісламська революція перемога – шах утік з Ірану. До Тегерана після 15-річного вигнання повернувся Хомейні. Після референдуму та ухвалення нової конституції він очолив Ісламську республіку Іран з плановою економікою, яка досі панує в країні.
Після революції відносини Ірану із сусідами та західним світом погіршилися. Точкою неповернення вважається 4 листопада 1979 року, коли група “Мусульманські студенти – послідовники шляху Імама” захопила посольство США в Тегерані й утримувала заручників упродовж 444 днів.
Це стало причиною запровадження американських санкцій, більшість з яких діє досі. Проти Тегерана ввели повне торговельне ембарго, заборонили купувати нафту, а в банках США заморозили іранських активів на 12 млрд дол.
Getty Images
Після початку ірано-іракської війни у 1980 році обмеження посилили. Вашингтон заборонив міжнародним фінансовим інститутам видавати Ірану кредити, проти країни ввели ембарго на продаж зброї. Через чотири роки Держдеп США оголосив Іран спонсором тероризму. Причиною назвали причетність Тегерана до теракту в Лівані: підриву миротворців у казармах Бейрута в жовтні 1983 року. Це стало підставою для введення нової санкції: заборони на надання допомоги Ірану.
Getty Images
Попри санкційний тиск, за даними Світового банку, ВВП Ірану у 1979-1990 роках зріс з 90 млрд дол. до майже 125 млрд дол. Хоча відтоді рівень ВВП на душу населення відчутно впав: з 10,6 тис. дол. у 1990 році до 4 тис. дол. у 2022-му.
Жити під санкціями Найбільші джерела доходу Ірану – продаж нафти та зброї. Головним покупцем “чорного золота” є Китай, який купує сировину у великих обсягах попри санкції.
“Якщо вірити китайському уряду, країна взагалі не імпортує іранську нафту. Жодного бареля. Замість цього КНР закуповує багато малайзійської. Настільки багато, що, за офіційними даними китайської митниці, Пекін ввозить більш ніж удвічі більше нафти з Малайзії, ніж та фактично видобуває”, – пояснив фахівець із сировинних товарів Хав’єр Блас, описуючи схему імпорту Китаєм нафти з Ірану.
За його словами, трюк з перевантаженням нафти на малайзійські кораблі в Південнокитайському морі перетворює іранську нафту на малайзійську. Трейдери називають схему “найпростішим і найдешевшим способом обійти санкції США”.
AP
Протягом багатьох років Тегеран активно використовує ОАЕ як ключовий пункт для обходу західних санкцій. Зокрема, іранська нафта відправляється покупцям саме через цю країну. Крім того, товари, занесені до санкційних списків США та Євросоюзу, часто надходять в ісламську республіку через Дубай.
Експорт зброї, за словами заступника міністра оборони Ірану Мехді Фарахі, зріс утричі лише з березня до грудня 2022 року. Це відчувають на собі українці: у шахедах знаходили контрабандні компоненти понад 30 західних компаній.
На початку 1980-х Іран розробив концепцію “економіки опору” – системи заходів, покликаної забезпечити виживання країни за умов санкційного тиску. Тоді висунули ідею побудови економічної системи, здатної спиратися на власні ресурси та ісламські традиції. У зовнішніх відносинах Тегеран зробив ставку на збереження взаємодії з ключовими торговими партнерами: Китаєм та РФ.
Bloomberg
Особливу роль у функціонуванні підсанкційної економіки Ірану відіграють “чорні лицарі”: Венесуела, Ірак та деякі країни пострадянської Центральної Азії готові за додаткову премію допомагати зовнішньоторговельній діяльності Тегерана. Наприклад – торгувати нафтою або проводити банківські операції.
За словами доцента Центру досліджень країн Перської затоки Катарського університету Миколи Кожанова, заяви про те, що Іран “добре живе” під санкціями 40 років, перебільшені. За цей час були періоди послаблення економічного тиску. Востаннє це сталося у 2015-2017 роках, коли Іран та міжнародні перемовники (Велика Британія, Китай, РФ, США, Франція, Німеччина) підписали “ядерну угоду”.
Країна отримала два роки успішного економічного розвитку, що закінчилися виходом США з угоди у 2018 році і відновленням колишнього санкційного режиму.
Повернення Заходу до повного пакета санкцій у 2018 році стало серйозним стрес-тестом для економіки Ірану: інфляція виросла до 40-50%, а національна валюта (ріал) знецінилася. Падіння купівельної спроможності призвело до дестабілізації соціальної ситуації в країні. На цьому тлі періодичні демонстрації та акції протесту стали новою повсякденною реальністю Ірану.
У країні зберігається розшарування населення на бідних та багатих. До 2022 року 18,4% громадян жили в абсолютній бідності – на менш ніж 1,9 дол. на день. За межею бідності жили 60% населення. Не дивно, що обличчям протестів 2022 року стали жінки: рівень безробіття серед них становив 13% порівняно з 7,2% серед чоловіків. Ці показники удвічі вищі, коли йдеться про людей віком 18-35 років.
Getty Images
Завдяки системі субсидій режим Хомейні зміцнів, але з часом витрати на забезпечення лояльності населення стали важким тягарем для бюджету. До 2021 року обсяг лише паливних субсидій оцінювався 75-80 млрд дол. Це один з найвищих показників у регіоні Перської затоки.
Крім того, Іран страждає від високого рівня корупції, а Корпус вартових ісламської революції (КВІР) контролює ключові сектори економіки країни. Вони не сплачують податків, не зобов’язані складати балансові звіти і підпорядковуються лише політичному та релігійному лідеру Ісламської республіки аятолі Алі Хаменеї.
За словами професора економіки університету Virginia Tech (США) Джавада Салехі-Ісфахані, іранська економіка не готова до тривалого воєнного конфлікту. “Саме тому влада в Тегерані виявила велику обережність і не сильно втручалася у війну в Газі. Ракетно-дронова атака на Ізраїль у квітні 2024-го була, скоріше, символічною акцією, ніж наміром завдати шкоди”, – резюмував він.
Розвиток ядерної програми Іран має технології для створення ядерних боєголовок, науково-технічний потенціал і налагоджену систему координації зусиль з їх розробки. Крім того, Тегеран накопичив достатні запаси високозбагаченого урану для забезпечення паливом кількох видів озброєнь за умови мінімального подальшого збагачення.
Ядерна програма Ірану почалася в 1950-х роках. Тоді за підтримки Сполучених Штатів у рамках ініціативи “Атом для миру” стартували ядерні дослідження. До кінця 1970-х років місцева влада продовжувала активно інвестувати в атомну енергетику: шах схвалив плани будівництва 20 АЕС до 2000 року.
“Нафта – це благородний ресурс, занадто цінний, щоб його бездумно спалювати. Ми плануємо якомога швидше виробляти 23 тисячі мегаватів електроенергії на АЕС”, – говорив шах у 1973 році. Він попереджав, що запаси нафти не нескінченні.
На тлі таких планів американські та європейські енергетичні компанії починали вести бізнес в Ірані. У 1975 році німецька компанія Kraftwerk Union підписала контракт вартістю 4-6 млрд дол. на будівництво Бушерської АЕС. Роботи над двома реакторами мали завершитися в 1981 році.
Усе змінила революція. Захід втратив довіру до нової влади, а міжнародна ядерна співпраця почала скорочуватися. Kraftwerk Union у січні 1979 року припинила роботу в Бушері: один реактор був готовий на 50%, інший – на 85%.
Ще через пів року компанія вийшла з проєкту. Kraftwerk Union заявляла, що причиною була несплата Тегераном прострочених платежів на 450 млн дол., проте, найімовірніше, це сталося через тиск з боку Вашингтона.
Хомейні спочатку припинив таємну програму ядерних досліджень. Він мав сильне релігійне упередження щодо ядерної зброї, яку вважав великим злом з точки зору мусульманських законів. Проте у 1981 році на тлі ірансько-іракської війни 1980-1988 років іранські урядовці вирішили, що ядерні розробки мають тривати.
Розвивати ядерні технології Ірану допомагали Пакистан, КНДР, Китай та Росія. Таємна ядерна програма почала набирати обертів.
Від Пакистану Тегеран отримав креслення для центрифуг, зразки обладнання та інструкції щодо збагачення урану до рівнів, потенційно придатних для створення ядерної зброї. Китай у 1991 році поставив Тегерану хімічні сполуки, які є основою для процесу збагачення. Ця поставка та угоди про технологічне співробітництво стали вагомим імпульсом для розвитку інфраструктури із збагачення урану.
У 1992 році Москва і Тегеран уклали угоду про співпрацю в добудові Бушерської АЕС. Роботи завершили у 2010 році, ще через рік станція запрацювала. Крім того, Росія почала передавати Ірану обладнання подвійного призначення.
Україна, яка розглядалася як учасник бушерського проєкту, зірвала постачання турбін. Не останню роль у цьому зіграли США. У 2002 році тодішній прем’єр-міністр Анатолій Кінах визнав, що США не виконали своїх обіцянок перед Києвом.
Як і в КНДР, влада в Тегерані вважає, що наявність ядерних ресурсів допоможе захиститися від ворогів. У 2015 році експрезидент Ірану Алі Акбар Хашемі Рафсанджані визнав, що країна розглядала можливість створення зброї масового знищення у відповідь на застосування цієї зброї Іраком.
“Коли ми починали, ми були в стані війни. Ми прагнули мати таку можливість на той день, коли ворог може застосувати ядерну зброю. Так ми думали, але тоді це не стало реальністю”, – заявив Рафсанджані в одному з передсмертних інтерв’ю.
Ірану допомагали РФ і Китай. Кремль створив з Іраном спільну дослідницьку організацію “Персеполіс”, яка надавала Тегерану російських експертів з ядерної енергетики, а також технічну інформацію та допомогу у вдосконаленні ракет. Обмін технічною інформацією з Іраном був схвалений Службою зовнішньої розвідки РФ.
Getty Images
У 1996 році США переконали китайців відмовитися від контракту на будівництво в Ірані заводу з переробки урану, але Пекін надав іранцям креслення заводу.
У 2006 році Іран запустив установку із збагачення урану до вмісту 3,5%, у чому сам зізнався. Офіційно – для створення мирної атомної електростанції. Однак МАГАТЕ фіксувала ознаки можливого воєнного виміру іранської програми, тому ООН заборонила продавати Ірану матеріали і технології ядерного призначення.
У 2011 році Тегеран анонсував відкриття підземної фабрики із збагачення урану до 20%. Отримати з нього речовину для зброї нескладно. Тоді МАГАТЕ заявила, що підозрює Іран у підготовці до створення атомної бомби. США, Франція, Велика Британія, Китай і Росія за участю Німеччини вмовляли країну відмовитися від програм збагачення. Тегеран у відповідь вимагав, щоб США послабили санкції.
Getty Images
Після довгих переговорів сторони у 2015 році підписали ядерну угоду. Відповідно до неї Іран зобов’язався відмовитися від збагачення урану більш ніж до 3,5%, закрити центрифуги, частину збагаченого урану зберігати на складах, а іншу – продати. За дотриманням угоди мали стежити інспектори МАГАТЕ.
Спочатку країни були задоволені діями Тегерана. Проте у 2018 році Трамп назвав договір “помилкою Барака Обами”, звинуватив Іран у порушенні умов та відкликав підпис США під угодою. Вашингтон знову ввів санкції – ще суворіші, ніж раніше.
У відповідь Іран на початку 2020 року оголосив, що більше не дотримуватиметься жодних обмежень, установлених угодою. Прогрес, здобутий відтоді, забезпечив Ірану досягнення порогового ядерного статусу, у якому він перебуває досі.
Переговори з Трампом В останні роки ядерна програма Ірану розвинулася. У 2023 році МАГАТЕ заявила, що країна наростила темпи виробництва збагаченого до 60% урану (для виробництва ядерної зброї потрібний уран, збагачений вище 90%). Радник Байдена Джейк Салліван сказав, що шкода, завдана Ірану та угрупованням, які його підтримують, може підштовхнути його до створення ядерної зброї.
За даними Axios, навесні 2024 року адміністрація Байдена надіслала Ірану непублічне попередження, у якому висловлювала “серйозну стурбованість” з приводу ядерних досліджень. Команда Байдена навіть обговорювала можливість удару по ядерних об’єктах Ірану наприкінці його каденції, проте цього не сталося.
Після повернення до Білого дому Трамп запевняв, що не допустить розвитку ядерної програми Ірану. За даними WSJ, перед інавгурацією він розглядав можливість превентивних авіаударів по іранських об’єктах. Команда 47-го президента тоді вивчала два варіанти. Перший – посилення військового тиску на Іран і підтримка Ізраїлю, який міг би завдати удари. Другий – загроза застосування військової сили в поєднанні з жорсткими фінансовими санкціями.
Хоча Пентагон почав перекидати бомбардувальники на Близький Схід, схоже, що Трамп спочатку вирішив спробувати домовитися. Вашингтон наразі не підтримує плани Ізраїлю щодо ударів по ядерній інфраструктурі Ірану.
В Ізраїлі вже розробили плани атак. Заявлена мета операції – відкинути розвиток ядерної програми на рік або більше. Майже всі плани вимагали участі США: для виконання атак і захисту Ізраїлю від дій Тегерана. Однак Трамп не хоче бути втягнутим у ще одну війну на Близькому Сході, тому почав переговори з Іраном.
Президент США заявив, що надіслав листа аятолі Алі Хаменеї з пропозицією укласти нову угоду. “В іншому випадку ми будемо змушені щось зробити, тому що ми не можемо дозволити їм мати ядерну зброю”, – говорив він. Хаменеї відповів, що Іран не піддасться на “залякування” з боку інших держав, але переговори таки почалися. Перший попередній раунд пройшов в Омані 12 квітня 2025 року.
За даними The Guardian, адміністрація Трампа вимагає від Ірану передати запаси високозбагаченого урану Росії або іншій третій країні. Тегеран наполягає, що накопичені за останні чотири роки запаси мають залишатися в Ірані під суворим контролем МАГАТЕ. Ісламська влада розглядає уран як страховку на випадок, якщо Штати знову вийдуть з угоди, як це вже робив Трамп.
У грудні 2015 року Іран уже передавав корабель з 11 тоннами низькозбагаченого урану Росії. Тоді цей крок став одним з ключових у реалізації ядерної угоди за адміністрації Обами. Тодішній держсекретар США Джон Керрі заявляв, що вивезення урану потроїло час, який знадобився б Ірану для виробництва ядерної зброї, до девʼяти місяців. Згідно з тією домовленістю, Іран отримав би природний уран і доступ до заморожених активів на 100 млрд дол.
19 квітня в Римі відбулася друга зустріч. Сторони домовилися продовжити обговорення 26 квітня. Голова МЗС Ірану Аббас Арагчі висловив обережний оптимізм, заявивши, що діалог іде “правильним шляхом”, а угода може бути досягнута, якщо Вашингтон не висуватиме “нереалістичних вимог”.
DW
“Ми хочемо збалансованої угоди, а не капітуляції”, – заявив радник Хаменеї Алі Шамхені. В умовах економічного спаду Тегеран прагне залучити іноземні інвестиції, вимагаючи повного зняття американських санкцій включно з припиненням погроз з боку Ізраїлю і США.
Проте до домовленості ще далеко. Принаймні спецпредставник Трампа Стівен Віткофф, який очолює делегацію США, підкреслив: угоди можна досягти лише у випадку, якщо Тегеран припинить роботи із збагачення урану. Сам Трамп не раз заявляв, що його головна мета – згорнути ядерну програму Ірану.
Водночас Арагчі запевняє, що Тегеран не прагне створювати ядерну зброю. За його словами, Іран готовий до поступок з питання рівня збагачення урану, але повна відмова від ядерних технологій не обговорюється. Серед інших спірних питань у переговорах – ракетна програма Ірану і його політика на Близькому Сході, зокрема підтримка воєнізованих ісламістських угруповань, що протистоять Ізраїлю.