“У виправній колонії слово “робота” має буквальне значення – тут працюють у три зміни, заробляють гроші й сплачують податки. Як влаштована економіка місця, де немає свободи?”, — write: epravda.com.ua
Звісно, це не мета мого візиту, а приємний бонус. У виправну колонію “для тяжких і особливо тяжких” мене привели гроші. А точніше те, як у виправній установі їх заробляють. За словами керівництва закладу, від початку великої війни ситуація навіть покращилась, бо, так чи інакше, люди тут є. І, що не менш важливо, нікуди звідси не дінуться. Тож робота кипить.
В цьому репортажі ми побачимо, як функціонує підприємство при колонії, де ув’язнені працюють, та сама колонія, де вони живуть.
Економічний фактор Не секрет, що ув’язнені в закладах позбавлення волі можуть працювати. Відповідно до ст. 60 Кримінально-виконавчого кодексу, “засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором”.
Як правило, це відбувається на виробництві при виправних центрах. Проте брати в’язнів на роботу на договірній основі можуть і підприємства, установи чи організації усіх форм власності – за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.
“Коли приходить так званий етап на зону, надходять особові справи цих засуджених. У них, по-перше, питають, чи взагалі є бажання працювати. Якщо є, то залежно від того, ким він працював на волі, йому пропонується та чи інша ділянка.
Якщо, наприклад, він був зварювальником, то йому пропонується йти в металообробний цех, виконувати зварювальні роботи. Переважно вони погоджуються”, – розповідає начальник колонії Олександр Йосипович.
Я питаю, що буде, наприклад, робити журналіст, якщо потратить у колонію. Але таких випадків на його практиці ще не було.
В колонії, яку відвідую я (на прохання адміністрації не вказуємо, який саме), 1140 ув’язнених, 550 з яких працюють на виробництві.
Середній розмір заробітної плати засуджених в Україні станом на листопад 2025 року становив 5479 грн – це на 679 грн більше, ніж минулого року, свідчать дані Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.
Середній розмір зарплати ув’язнених у колонії, якою керує Олександр Йосипович, майже вдвічі більший – 10500 грн. “Але є такі засуджені, які заробляють і по двадцять п’ять тисяч. Хто хоче працювати – виходять і в першу, і в другу зміну, тому заробляють ці кошти”, – пояснює він.
Враховуючи те, що ув’язнені платять податки, за їхню працю нараховується трудовий стаж.
Виробництво Результати діяльності в’язнів колонії видно відразу на вході: лавки та смітники, які скоро доставлять у Київ. Символічно, що і вони тут за ґратами.
Цю та іншу продукцію виробляють у три зміни. Переважна більшість ув’язнених працює у першу. Вони прокидаються о 6 ранку. О 7 сніданок. Близько 7:30 працівники виходять на промислову зону. З 12:00 до 13:00 – обід. О 16:00-16:30 перша зміна завершується.
Друга зміна виходить на шістнадцяту годину і працює десь до 24:00. На третю, нічну, зміну залишаються ті, хто чергує, та підтримує життєдіяльність підприємства, наприклад, працює в котельній.
На підприємстві декілька цехів. Наша екскурсія починається з деревообробного.
Для нього підприємство через аукціон закуповує деревину, яка розпилюється, рубається та сортується по ящиках. В один такий ящик вміщується 1,49 кубометра дров. Далі дрова сушаться в спеціальних сушках, яких на території 5 штук. Висушені дрова переважно експортують в країни ЄС. Вартість одного ящика становить 163 євро.
На другій дільниці деревообробного цеху виробляється так званий європіддон. Він для регіонального замовника, який виробляє мінеральну вату для звукоізоляції, яка потім також експортується до країн ЄС. Піддон специфічний – двометровий та виробляється винятково під замовлення. Вартість одного такого становить 680 грн (з ПДВ).
Окрім цього в пилоцеху виробляються різноманітні вироби з деревини, зокрема, піддони, опалубні каркаси тощо – їх виробляють також під замовлення клієнтів.
Нещодавно на підприємстві почали робити модульні будиночки для туристів, проте наразі не здійснюють їхню повноцінну збірку: тут будиночки виробляються на 50-60%, решту замовник дороблює самостійно.
Аби виробництво було безвідходним, тирсі також знаходять застосування. З неї виробляють твердопаливні брикети для опалення. Тонну таких брикетів можна замовити за 5200 грн самовивозом. Опалення в колонії теж відбувається на твердопаливних котлах.
За словами керівництва колонії, найпопулярніший цех – арматурний. Тут відбуваються зварювання та в’язка металу, виробляються каркасні конструкції за кресленнями розробників. Арматуру надає замовник, оплата залежить від готового виробу.
“Коли замовлення надходить, наші інженери його прораховують, ми узгоджуємо із замовником ціну цього виробу. В калькуляцію собівартості входить і зарплата засуджених”, – розповідає начальник виробництва, Віктор.
Нещодавно для колонії придбали фрезерний верстат з числовим програмним керуванням, тож тепер займаються ще й різьбою по металу. Можуть, наприклад, вирізати герб України. Я питаю у хлопця, який працює за таким верстатом, що найчастіше доводиться робити. “Що скажуть, то і робимо”, – він виявляється небагатослівним.
Окрім модульних будиночків, тут нещодавно почали виготовляти металопластикові вікна. Все обладнання належить замовнику, а силами засуджених надаються послуги. За словами начальника колонії, у ній відбувають покарання троє засуджених, які на волі працювали на заводі з виробництва металопластикових вікон. Вони безпосередньо знають весь технологічний процес та навчають інших.
За виробництво вікон один засуджений отримує сто гривень за квадратний метр продукції. “На волі, до речі, ця ціна була сто двадцять гривень за квадрат. Цю інформацію ми отримали безпосередньо від самих засуджених, котрі працювали на волі”, – додає начальник.
Вікна, які вироблялися при журналістах ЕП, будуть встановлюватися “на зоні”.
Ті, хто працюють на забезпечення колонії, наприклад, на кухні, також отримують зарплату, хоч і меншу, ніж на виробництві. Окрім цього, всі працівники отримують заохочення, що позитивно впливає на розгляд справи в суді щодо умов дострокового звільнення або іншої пільги, наприклад, переведення на мінімальний рівень безпеки.
Куди ув’язнені витрачають зароблені кошти Тільки з цієї установи за одинадцять місяців 2025 року засуджені переказали рідним та близьким зі своєї заробітної плати понад 5 млн грн. Із зарплат також вираховуються гроші для потерпілих або аліменти. Решту грошей можна витратити в магазині на території. “Магазин у нас нічим не гірший за АТБ. Принаймні асортимент товару, а ціни навіть конкурентні”, – розповідає начальник колонії.
Асортимент магазину і справді вражає: м’ясні вироби, сир, набіл, фрукти, кава, печиво, цукерки, консервація, навіть морозиво є, хоч вже й трохи не сезон. Цигарки коштують так само, як і всюди.
— Купують у нас все. У нас навіть червона ікра є, котра також користується попитом, – розповідають нам.
— Це до Нового року купують? – запитаю я.
— Чому до Нового року? До сніданку, – з гордістю відповідає начальник. – Хто заробляє дуже добре, може собі це дозволити.
Розрахунок в магазині винятково безготівковий. У кожного ув’язненого є своя іменна картка. Їх засудженим приїжджають видавати працівники банку. Картку можна відкрити навіть, якщо не працюєш на підприємстві, але якщо тобі надсилають гроші родичі.
Тут навіть є онлайн-магазин, в якому ті ж самі родичі, щоб не скидати гроші напряму, можуть замовити певні товари на ім’я ув’язненого.
Ми зайшли подивитися як ув’язнених годують. Крім хліба власного виробництва, якого випікають 1100 буханок на день, тут навіть виготовляють власне соління. “Ми законсервували близько шести тисяч банок. На добу ми консервували вісімсот-сімсот банок”, – розповідають в колонії.
Обідати в колонії і об’їдати ув’язнених я не лишаюсь, але піти без того, щоб спробувати хліб і ці соління, не змогла.
Життя поза роботою Підприємство при колонії переказує 25% прибутку до спецфонду, коштом якого проводиться так зване “покращення”. Крім заміни вікон, які самі ж засуджені і виготовляють, проводяться й інші ремонтні роботи. Наприклад, покращуються умови праці в цехах, які перейшли колонії у спадок ще з часів СРСР.
За словами начальника колонії, раніше в стінах були дірки, а в самих приміщеннях гори сміття, тож їм довелося створювати належні умови праці.
Також за гроші спецфонду покращуються і умови життя – ремонтуються гуртожитки. Як стверджує одна (і єдина) з табличок на стінах, до декорування однієї з колон в кімнаті доклався і стендап-комік Антон Тимошенко, який з іншими учасниками “Підпільного стендапу” приїздив сюди виступати.
З цього стає зрозуміло, що окрім роботи в колонії є місце дозвіллю. Проте артисти до ув’язнених приїжджають не так часто. У вільний час в літній період засуджені можуть пограти в футбол, а взимку подивитись телевізор чи сходити в бібліотеку. Або просто посидіти в “харчовій кімнаті” попити чаю.
Також за рахунок спецфонду ремонтуються школа та профтехучилище. Засуджені закінчують школу тут, якщо не закінчили на волі. Це обов’язкова умова.
“Багато людей приходять без освіти, без спеціальності, без професії. Установа надає можливість мати дипломи загального державного зразка, де не написано, що це колонія. Це робиться для того, щоб після звільнення в’язні мали змогу працювати, мали робітничі навички, професії, могли нормально зайти в життя за межами установи і продовжувати заробляти. Бути нормальним законослухняним громадянином”, – додає він.
В ПТУ є спеціальності електрогазозварювальника, верстатника-деревообробника, оператора котельного обладнання, стропальника. Практику вони проходять тут же на підприємстві. Минулого року дипломи отримали 140 засуджених.
Так потроху складається портрет середньостатистичного ув’язненого цієї колонії.
“Багато з них нормального життя і не бачили. Ні триразового харчування, ні білого простирадла і багато ще яких речей. Що казати – їм тут банківські картки вперше роблять. Вони офіційно не заробляли ніде кошти. На “шабашках” працювали”, – розповідає начальник. “Установа – це великий спектр роботи. Наприклад, понад сто сорок паспортів видали у двадцять п’ятому році. Відновили, виготовили вперше”.
Він каже, що колонія – це не тільки установа для відбування покарань, а мінідержава, в якій сприяють тому, щоб людина могла “дещо виправити” у своєму житті. “Механізми для цього є”, – додає начальник.