“Оприлюднені НАБУ аудіоплівки у справі “Мідас” шокували суспільство масштабами корупції в державному “Енергоатомі”. Згідно з матеріалами слідства, детективи задокументували розкрадання близько 100 млн дол. Резонанс був настільки сильним, що влада була змушена публічно реагувати – звільнені міністр юстиції Герман Галущенко та міністр енергетики Світлана Гринчук.
Сама схема розкрадання, відома під назвою “Шлагбаум”, була водночас цинічною і примітивною. Підрядникам “Енергоатому” не оплачували виконані роботи або поставлені товари, якщо вони не сплачували хабар у розмірі 10-15% від суми контракту. Фактично компанію перетворили на платний пропускний пункт: або ти платиш “за відкриття шлагбаума”, або гроші за контракт не надходять.
Згідно з плівками, отримані кошти відмивалися і використовувалися у тому числі для купівлі нерухомості у Швейцарії та будівництва розкішних котеджів у Козині, зокрема у кооперативі “Династія” екс-віце-прем’єра Олексія Чернишова, який отримав вже другу підозру НАБУ за незаконне збагачення. І це під час війни.
Хоча оприлюднені матеріали безпосередньо стосуються “Енергоатому”, є всі підстави вважати, що аналогічні схеми могли діяти й в інших ключових державних енергетичних компаніях – насамперед у “Нафтогазі”, “Центренерго” та низці інших. Більше того, механізм упровадження таких схем був майже ідентичним і відпрацьованим.
Читайте також
Від міністра до “смотрящих”: як працювала схема розкрадання “Енергоатома” та хто за нею стоїть
Першим кроком завжди було встановлення контролю над наглядовою радою підприємства. Після цього наглядова рада призначала потрібне керівництво на ключові напрями – безпеку, закупівлі, фінанси та юридичний блок. Саме ці підрозділи ставали точками збору корупційної ренти, а не елементами системи стримувань і противаг, як це передбачено моделлю корпоративного управління.
Показовою у цьому контексті є історія “Укренерго”. Екс-голова компанії Володимир Кудрицький неодноразово заявляв, що ще з 2021 року Галущенко намагався працевлаштувати в “Укренерго” лояльних до себе людей із сумнівними професійними та етичними якостями. Йшлося, зокрема, про призначення в департамент безпеки, який відповідає за перевірку підрядників, а також про системний тиск щодо заміни директора із закупівель, яку на той момент очолювала Марина Безрукова.
За словами Кудрицького, міністр прямо заявляв: “Я хочу, щоб у вашій компанії були мої люди”. Зрештою Галущенко таки домігся звільнення Кудрицького, коли один із незалежних членів наглядової ради підтримав відповідне рішення. Після цього ще двоє членів подали у відставку, прямо вказавши на політичний тиск з боку міністерства.
Читайте також
Чи наздоженуть санкції Міндіча?
Схожа історія відбулася у вересні 2022 року в ТОВ “Операторі ГТС України” (ОГТСУ). Тоді без зрозумілих причин був звільнений Сергій Макогон, а на його місце призначений Дмитро Липпа, який за дивним збігом обставин раніше працював у структурах СКМ у період, коли там також працював екс-заступник голови Офісу президента Ростислав Шурма.
Важливо зазначити, що Липпа залишив посаду одразу після звільнення Шурми і його переїзду до Німеччини, що лише підсилює питання про реального критерію його призначення – лояльність до Шурми чи професійність.
На новому конкурсі, який проводила наглядова рада ОГТСУ, майже перемогла Оксана Кривенко – кандидатка, яку, згідно з “плівками Міндіча”, саме Галущенко бачив на цій посаді. Після оприлюднення плівок уряд призупинив конкурс, але це лише загострило питання щодо реальної незалежності наглядової ради та доброчесності процесу. Фактично керівника ОГТСУ обирала не незалежна наглядова рада, а учасники ОПГ “Міндіча–Галущенка”, які, за плівками, навіть проводили співбесіди з майбутніми міністрами до їх призначення.
Найбільш тривожним у цій історії є те, що ця корупційна група була інтегрована з правоохоронними органами, які мали б її викривати. Під час обшуків вилучили понад 500 досьє з приватною інформацією про детективів НАБУ, опозиційних депутатів, журналістів, колишніх керівників “Нафтогазу”, “Укренерго” та ОГТСУ. Такий масив даних із закритих реєстрів міг бути зібраний виключно за участі силовиків, що свідчить про глибоке і небезпечне зрощення корупційного спрута з правоохоронною системою.
Читайте також
Головний з економіки в ОП Ростислав Шурма. Про бізнес брата, концентрацію державних активів та “хороших” бізнесменів
Більше того, підконтрольні силові структури почали використовуватися для тиску на неугодних. Нещодавно ДБР вручило підозру Кудрицькому у справі, що стосується подій 2018 року, коли підрядник “Укренерго” не виконав свої зобов’язання з будівництва парканів. Держава не зазнала жодних збитків – аванс повернули через банківські гарантії. Саме це змусило багатьох експертів і західних партнерів говорити про політичну мотивацію справи.
Аналогічно у лютому 2025 року Нацполіція оголосила підозру екс-керівнику ОГТСУ Макогону за нібито службову недбалість під час сплати дивідендів за 2021 рік. Експерти також вважають цю справу сфабрикованою, зважаючи на активну публічну критику Макогоном дій Міненергетики та “Нафтогазу”, зокрема щодо закупівлі російських реакторів у Болгарії, ідей продовження транзиту російського газу під виглядом азербайджанського та провальної стратегії закупівель газу взимку 2024/25, яка поставила країну на межу газового колапсу. І схожих історій переслідувань багато.
Таким чином, корупційна система не лише впроваджувала схеми на державних підприємствах, а й намагалася повністю контролювати інформаційний простір і залякати всіх, хто заважав її роботі. Це був чіткий сигнал іншим керівникам: не ставити запитань і беззастережно виконувати накази злочинного угруповання.
Варто нагадати, що атаки на незалежні наглядові ради почалися ще до великої війни. Показовою стала історія звільнення керівника “Нафтогазу” Андрія Коболєва. Тоді, щоб звільнити його, уряд спершу розпустив наглядову раду, потім звільнив керівника, а згодом відразу призначив нову наглядову раду. Формально все виглядало законно, але по суті було зруйновано сам дух корпоративної реформи.
Читайте також
Володимир Кудрицький: Мета мого звільнення – перевести під ручний контроль інвестиції у відбудову енергетики
За тією ж схемою відбулося і призначення Чернишова на посаду керівника “Нафтогазу”. Його обрав та призначив уряд, а вже після цього була сформована нова наглядова рада компанії. Очевидно, що реальна незалежна наглядова рада ніколи б не погодилася призначити людину без жодного досвіду в нафтогазовому секторі керівником ключової енергетичної компанії країни. Саме практика просування потрібних людей – де лояльність важить більше за професіоналізм – і стала одним із ключових чинників розквіту корупції та впровадження схем розграбування типу “Шлагбаум”.
Після оприлюднення плівок у справі “Мідас” уряд намагається перекласти відповідальність на наглядові ради і навіть ініціює їх оновлення. Але без чіткого стратегічного вибору це ризикує залишитися черговою імітацією змін, спрямованою радше на зниження політичних втрат, ніж на реальне подолання корупції.
Що робити далі: не винаходити український велосипед
Україні не варто вкотре намагатися винайти власний велосипед у сфері управління державними підприємствами. Світ давно пройшов цей шлях і виробив ефективні моделі. Проблема полягає не в нестачі рішень чи моделей – проблема виключно в політичній волі правильно застосовувати вже відомі та перевірені практики.
Перший і найефективніший шлях – це приватизація. Приватний власник безпосередньо зацікавлений у мінімізації корупції, адже будь-які відкати, завищені закупівлі чи схеми – це пряме розкрадання його власних коштів. Саме тому у приватному секторі корупція не зникає повністю, але стає дорожчою, ризикованішою і обмеженішою. Держава ж, навпаки, створює ідеальні умови для корупції там, де гроші є фактично нічийними, а політична відповідальність – розмитою або колективною.
Якщо ж держава з міркувань безпеки, соціальної стабільності чи стратегічного значення вирішує зберігати окремі підприємства у своїй власності, то на сьогодні світ не винайшов нічого кращого за практики корпоративного управління ОЕСР. Саме вони були покладені в основу реформи корпоративного управління і саме вони в минулому дозволили зменшити політичний тиск, підвищити прозорість та покращити фінансові результати низки державних компаній.
Проблема в тому, що в Україні ці практики часто використовуються не за призначенням. Замість реального інструменту стримування політичного втручання та корупції вони перетворилися на формальну ширму, за якою ховаються політичні домовленості, “свої” призначення і корупційні оборудки. Справа “Мідас” показала, що формальна наявність наглядових рад, конкурсів і корпоративних процедур не означає реальної незалежності, якщо всі ключові рішення ухвалюються поза межами корпоративних органів – у вузькому колі політичних гравців.
Читайте також
Уся енергетична рать. Як попри гучні корупційні скандали Галущенко збільшує свій вплив на енергетику України
Саме тому реформа корпоративного управління не може бути імітаційною. Влада має зробити чіткий і публічний вибір. Або держава чесно визнає, що хоче повного політичного контролю над державними підприємствами – і тоді бере на себе відповідальність за корупцію, фінансові втрати та управлінські провали. У такому випадку слід відверто відмовитися від риторики про незалежні наглядові ради як інструмент реформ.
Або ж держава справді вірить у корпоративне управління за стандартами ОЕСР. Тоді вона зобов’язана припинити втручання в операційну діяльність компаній, гарантувати реальну незалежність наглядових рад, забезпечити прозорі й захищені конкурси на керівні посади, а також надати керівникам компаній та членам наглядових рад захист від політичного та силового тиску. Без цього будь-які кадрові оновлення залишатимуться лише косметичними змінами, які не впливають на системну корупцію.
Третього варіанту не існує. Будь-які спроби підкрутити систему під поточні політичні інтереси неминуче призводитимуть до нових корупційних скандалів, втрати довіри міжнародних партнерів і подальшої деградації державного сектору.
Вибір за владою – або реальні реформи за світовими правилами, або чесне визнання того, що державні підприємства залишаються інструментом політичного контролю і збагачення.”, — write: epravda.com.ua
Сама схема розкрадання, відома під назвою “Шлагбаум”, була водночас цинічною і примітивною. Підрядникам “Енергоатому” не оплачували виконані роботи або поставлені товари, якщо вони не сплачували хабар у розмірі 10-15% від суми контракту. Фактично компанію перетворили на платний пропускний пункт: або ти платиш “за відкриття шлагбаума”, або гроші за контракт не надходять.
Згідно з плівками, отримані кошти відмивалися і використовувалися у тому числі для купівлі нерухомості у Швейцарії та будівництва розкішних котеджів у Козині, зокрема у кооперативі “Династія” екс-віце-прем’єра Олексія Чернишова, який отримав вже другу підозру НАБУ за незаконне збагачення. І це під час війни.
Хоча оприлюднені матеріали безпосередньо стосуються “Енергоатому”, є всі підстави вважати, що аналогічні схеми могли діяти й в інших ключових державних енергетичних компаніях – насамперед у “Нафтогазі”, “Центренерго” та низці інших. Більше того, механізм упровадження таких схем був майже ідентичним і відпрацьованим.
Першим кроком завжди було встановлення контролю над наглядовою радою підприємства. Після цього наглядова рада призначала потрібне керівництво на ключові напрями – безпеку, закупівлі, фінанси та юридичний блок. Саме ці підрозділи ставали точками збору корупційної ренти, а не елементами системи стримувань і противаг, як це передбачено моделлю корпоративного управління.
Показовою у цьому контексті є історія “Укренерго”. Екс-голова компанії Володимир Кудрицький неодноразово заявляв, що ще з 2021 року Галущенко намагався працевлаштувати в “Укренерго” лояльних до себе людей із сумнівними професійними та етичними якостями. Йшлося, зокрема, про призначення в департамент безпеки, який відповідає за перевірку підрядників, а також про системний тиск щодо заміни директора із закупівель, яку на той момент очолювала Марина Безрукова.
За словами Кудрицького, міністр прямо заявляв: “Я хочу, щоб у вашій компанії були мої люди”. Зрештою Галущенко таки домігся звільнення Кудрицького, коли один із незалежних членів наглядової ради підтримав відповідне рішення. Після цього ще двоє членів подали у відставку, прямо вказавши на політичний тиск з боку міністерства.
Схожа історія відбулася у вересні 2022 року в ТОВ “Операторі ГТС України” (ОГТСУ). Тоді без зрозумілих причин був звільнений Сергій Макогон, а на його місце призначений Дмитро Липпа, який за дивним збігом обставин раніше працював у структурах СКМ у період, коли там також працював екс-заступник голови Офісу президента Ростислав Шурма.
Важливо зазначити, що Липпа залишив посаду одразу після звільнення Шурми і його переїзду до Німеччини, що лише підсилює питання про реального критерію його призначення – лояльність до Шурми чи професійність.
На новому конкурсі, який проводила наглядова рада ОГТСУ, майже перемогла Оксана Кривенко – кандидатка, яку, згідно з “плівками Міндіча”, саме Галущенко бачив на цій посаді. Після оприлюднення плівок уряд призупинив конкурс, але це лише загострило питання щодо реальної незалежності наглядової ради та доброчесності процесу. Фактично керівника ОГТСУ обирала не незалежна наглядова рада, а учасники ОПГ “Міндіча–Галущенка”, які, за плівками, навіть проводили співбесіди з майбутніми міністрами до їх призначення.
Найбільш тривожним у цій історії є те, що ця корупційна група була інтегрована з правоохоронними органами, які мали б її викривати. Під час обшуків вилучили понад 500 досьє з приватною інформацією про детективів НАБУ, опозиційних депутатів, журналістів, колишніх керівників “Нафтогазу”, “Укренерго” та ОГТСУ. Такий масив даних із закритих реєстрів міг бути зібраний виключно за участі силовиків, що свідчить про глибоке і небезпечне зрощення корупційного спрута з правоохоронною системою.
Більше того, підконтрольні силові структури почали використовуватися для тиску на неугодних. Нещодавно ДБР вручило підозру Кудрицькому у справі, що стосується подій 2018 року, коли підрядник “Укренерго” не виконав свої зобов’язання з будівництва парканів. Держава не зазнала жодних збитків – аванс повернули через банківські гарантії. Саме це змусило багатьох експертів і західних партнерів говорити про політичну мотивацію справи.
Аналогічно у лютому 2025 року Нацполіція оголосила підозру екс-керівнику ОГТСУ Макогону за нібито службову недбалість під час сплати дивідендів за 2021 рік. Експерти також вважають цю справу сфабрикованою, зважаючи на активну публічну критику Макогоном дій Міненергетики та “Нафтогазу”, зокрема щодо закупівлі російських реакторів у Болгарії, ідей продовження транзиту російського газу під виглядом азербайджанського та провальної стратегії закупівель газу взимку 2024/25, яка поставила країну на межу газового колапсу. І схожих історій переслідувань багато.
Таким чином, корупційна система не лише впроваджувала схеми на державних підприємствах, а й намагалася повністю контролювати інформаційний простір і залякати всіх, хто заважав її роботі. Це був чіткий сигнал іншим керівникам: не ставити запитань і беззастережно виконувати накази злочинного угруповання.
Варто нагадати, що атаки на незалежні наглядові ради почалися ще до великої війни. Показовою стала історія звільнення керівника “Нафтогазу” Андрія Коболєва. Тоді, щоб звільнити його, уряд спершу розпустив наглядову раду, потім звільнив керівника, а згодом відразу призначив нову наглядову раду. Формально все виглядало законно, але по суті було зруйновано сам дух корпоративної реформи.
За тією ж схемою відбулося і призначення Чернишова на посаду керівника “Нафтогазу”. Його обрав та призначив уряд, а вже після цього була сформована нова наглядова рада компанії. Очевидно, що реальна незалежна наглядова рада ніколи б не погодилася призначити людину без жодного досвіду в нафтогазовому секторі керівником ключової енергетичної компанії країни. Саме практика просування потрібних людей – де лояльність важить більше за професіоналізм – і стала одним із ключових чинників розквіту корупції та впровадження схем розграбування типу “Шлагбаум”.
Після оприлюднення плівок у справі “Мідас” уряд намагається перекласти відповідальність на наглядові ради і навіть ініціює їх оновлення. Але без чіткого стратегічного вибору це ризикує залишитися черговою імітацією змін, спрямованою радше на зниження політичних втрат, ніж на реальне подолання корупції.
Що робити далі: не винаходити український велосипед Україні не варто вкотре намагатися винайти власний велосипед у сфері управління державними підприємствами. Світ давно пройшов цей шлях і виробив ефективні моделі. Проблема полягає не в нестачі рішень чи моделей – проблема виключно в політичній волі правильно застосовувати вже відомі та перевірені практики.
Перший і найефективніший шлях – це приватизація. Приватний власник безпосередньо зацікавлений у мінімізації корупції, адже будь-які відкати, завищені закупівлі чи схеми – це пряме розкрадання його власних коштів. Саме тому у приватному секторі корупція не зникає повністю, але стає дорожчою, ризикованішою і обмеженішою. Держава ж, навпаки, створює ідеальні умови для корупції там, де гроші є фактично нічийними, а політична відповідальність – розмитою або колективною.
Якщо ж держава з міркувань безпеки, соціальної стабільності чи стратегічного значення вирішує зберігати окремі підприємства у своїй власності, то на сьогодні світ не винайшов нічого кращого за практики корпоративного управління ОЕСР. Саме вони були покладені в основу реформи корпоративного управління і саме вони в минулому дозволили зменшити політичний тиск, підвищити прозорість та покращити фінансові результати низки державних компаній.
Проблема в тому, що в Україні ці практики часто використовуються не за призначенням. Замість реального інструменту стримування політичного втручання та корупції вони перетворилися на формальну ширму, за якою ховаються політичні домовленості, “свої” призначення і корупційні оборудки. Справа “Мідас” показала, що формальна наявність наглядових рад, конкурсів і корпоративних процедур не означає реальної незалежності, якщо всі ключові рішення ухвалюються поза межами корпоративних органів – у вузькому колі політичних гравців.
Саме тому реформа корпоративного управління не може бути імітаційною. Влада має зробити чіткий і публічний вибір. Або держава чесно визнає, що хоче повного політичного контролю над державними підприємствами – і тоді бере на себе відповідальність за корупцію, фінансові втрати та управлінські провали. У такому випадку слід відверто відмовитися від риторики про незалежні наглядові ради як інструмент реформ.
Або ж держава справді вірить у корпоративне управління за стандартами ОЕСР. Тоді вона зобов’язана припинити втручання в операційну діяльність компаній, гарантувати реальну незалежність наглядових рад, забезпечити прозорі й захищені конкурси на керівні посади, а також надати керівникам компаній та членам наглядових рад захист від політичного та силового тиску. Без цього будь-які кадрові оновлення залишатимуться лише косметичними змінами, які не впливають на системну корупцію.
Третього варіанту не існує. Будь-які спроби підкрутити систему під поточні політичні інтереси неминуче призводитимуть до нових корупційних скандалів, втрати довіри міжнародних партнерів і подальшої деградації державного сектору.
Вибір за владою – або реальні реформи за світовими правилами, або чесне визнання того, що державні підприємства залишаються інструментом політичного контролю і збагачення.
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції “Економічної правди” та “Української правди” може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.