Гроші Святого Престолу: який капітал Папа Римський Франциск залишив наступнику

Ватикан – унікальна держава. Маючи 0,44 кв. км площі та 800 громадян, анклав впливає на 1,4 млрд католиків світу. Великий вплив – це великі гроші.

Через закритість системи ухвалення рішень Ватикан десятиліттями вважався чи не найзагадковішою економікою світу. Він регулярно потрапляв у скандали, пов’язані з відмиванням коштів, зловживанням правом не платити податки та виплатами для врегулювання справ щодо сексуального насильства над дітьми.

Це підривало довіру до Святого Престолу, зменшувало пожертви і збільшувало дефіцит бюджету держави-міста. Відродити репутацію католицької церкви спробував покійний Папа Франциск, впроваджуючи реформи з поліпшення прозорості витрат Ватикану. Проте до його фінансової системи є багато запитань.

Яка основна стаття доходів Ватикану і в що він інвестує? Чи загрожує анклаву банкрутство? Як Банк Ватикану був залучений до відмивання коштів?

Економіка Ватикану Ватикан – одна з найвпливовіших інституцій світу з понад 1,4 млрд послідовників та довгою історією. При цьому його економіка оповита таємницею: часто обсяги доходів і витрат є лише оцінками на основі окремих даних та моделювання.

Святий Престол має чотири найголовніші джерела доходу: інвестиції та нерухомість, деталізовані пожертви та пожертви Папі, туризм і діяльність Інституту релігійних справ (відомий як Банк Ватикану, хоча не виконує функції центробанку).

У 2022 році надходження від інвестицій та управління нерухомістю сягнули майже 65% усього прогнозованого доходу держави-міста в розмірі 887 млн дол.

Деталізовані пожертви, які можна використати лиш на конкретну справу, становили 24% доходів. Денарій Святого Петра (Peter’s Pence) – особливий вид внесків Папі – 6% від загальних доходів, а туризм і доходи від Інституту релігійних справ – 5%.

У 2022 році 560 млн дол. (63% бюджету) виділили на послуги та адміністрування, з них 436 млн дол. – на лікарню Bambino Gesú, найстарішу дитячу лікарню Рима (заснована у 1896 році), що перебуває під юрисдикцією Святого Престолу.

Ще 30% коштів пішли на так звану апостольську місію, яка включає 69 організацій: підтримку церков, просвітництво та роботу дипломатичних представництв у світі.

Усі фінансові рішення ухвалює Папа Римський, але повсякденне управління здійснюють чотири основні органи. Секретаріат з питань економіки та Рада з питань економіки (SFE та CFE відповідно) проводять нагляд і мають повноваження щодо всієї економічної діяльності, яка стосується анклаву.

Інститут релігійних справ контролює активи, пов’язані з Папою, кардиналами та католицькими установами, на понад 5 млрд євро.

Ще одна структура – Адміністрація спадщини апостольського престолу (ASPA) – є інституційним менеджером активів Ватикану. Її завдання – підтримка та нагляд за великим портфелем активів, якими володіє Святий Престол у Римі та світі.

Важлива частина активів Ватикану – золото, яке зберігається в окремих єпархіях і в Банку Ватикану. Через закритість останнього ніхто точно не знає, скільки золота належить Святому Престолу. Утім, деякі офіційні дані все ж є: після інавгурації Франциска у 2013 році Святий Престол прозвітував, що запаси золота й інших дорогоцінних металів оцінювалися 50 млн дол. Окремо Банк Ватикану тоді зберігав запаси золота на 20 млн дол. для забезпечення інвестицій.

Інвестиційна стратегія Святого Престолу традиційно консервативна: більшість вкладень залишалися в межах ЄС та глобального Заходу. Цю стратегію часто критикували за те, що вона віддаляла гроші від менш розвинених країн. Після інавгурації вже покійного Папи Франциска у 2013 році почали впроваджувати реформи, спрямовані на фінансову підтримку країн, що розвиваються.

За словами історика Авра Манхеттена, Ватикан інвестує через структури Ротшильдів у Британії, Франції та США, через Hambros Bank та Credit Suisse – у Лондоні і Цюріху, через Chase Manhattan Bank та Bankers Trust Company – у США.

Анклав володіє акціями компаній General Electric, Gulf Oil, Shell, Bethlehem Steel, International Business Machines і TWA на мільярди доларів. Значну частину інвестицій Святий Престол тримає в нерухомості. У 2021 році, у рамках реформи Папи Франциска щодо фінансової прозорості, Ватикан уперше оприлюднив дані про нерухомість, вказавши, що володіє понад 5 тис. об’єктів, здебільшого в Італії.

Як тоді стало відомо, лише 14% італійської власності здавалися в оренду за ринковими цінами, решта – за зниженими, багато з них – церковним службовцям. Близько 40% об’єктів – інституційні будівлі: школи, монастирі та лікарні. Опубліковані тоді документи показали, що APSA володіє інвестиційною нерухомістю в престижних районах Лондона, Женеви, Лозанни і Парижа.

Місто-держава має своєрідні відносини з ЄС. Воно не може приєднатися до союзу, бо не дотримується копенгагенських критеріїв. Держави-кандидати повинні бути вільними ринковими демократіями, а Ватикан є абсолютною теократичною монархією. Попри це, він підтримує дипломатичні відносини з ЄС.

Ватикан користується низкою спеціальних положень від ЄС на знак визнання свого унікального статусу, які включають дозвіл на карбування монет євро (як правило, із зображенням Папи) та звільнення від мита і податків на імпорт та експорт.

Частково причиною цих положень є унікальний некомерційний статус економіки Ватикану. Річ у тім, що там немає недержавних компаній чи організацій і він не має вільного ринку, а все фінансується коштом пожертвувань католиків світу.

“Божий банкір” і реформи Франциска Ватикан має історію зловживань з грошима ще з часів заснування Святого Престолу. Частина цих проблем пов’язана з фінансовою неграмотністю ватиканської верхівки. Щоб виправити це, кардинали віддають частину доходів в управління фондам з репутацією, системою стримувань та противаг, які мають гарантувати, що кошти інвестують відповідно до побажань Папи.

Однак цей підхід не завжди дотримується. Один з останніх скандальних випадків – продаж будівлі на 60 Sloane Avenue в Лондоні. Замість спрямування отриманих коштів в авторитетний фонд ватиканські посадовці передали 390 млн дол. брокеру Раффаелю Мінчіоне для купівлі розкішного житлового комплексу в центрі Лондона.

У Ватикані запідозрили, що Мінчіоне їх ошукав, і звернулися за допомогою до іншого італійського брокера Джанлуїджі Торці, щоб вийти з першої угоди. Однак Торці обдурив їх, отримавши акції компанії, яка володіла будівлею. Святий Престол запропонував Торці 15,6 млн дол., аби той вийшов з угоди. У 2022 році ASPA таки продала об’єкт компанії Bain Capital за 223,3 млн дол., втративши 170 млн дол.

Хоча в ASPA запевняли, що не чіпали грошей фонду Peter’s Pence або деталізованих пожертв, медіа припускали, що кошти, які вони використовували, частково складалися з грошей, відкладених з попередніх років збору Peter’s Pence.

Після цього скандалу та низки схожих багато католиків закликали Святий Престол до більшої прозорості, наголошуючи, що віряни повинні знати, на що йдуть їхні гроші. У відповідь на це Папа Франциск почав кілька нових реформ з метою покращення іміджу та відродження католицької церкви.

Він запровадив жорстку етичну інвестиційну програму, згідно з якою інвестиції в азартні ігри чи зброю заборонені. Також Папа змінив політику управління CFE і SFE, зробивши фінансові дані Ватикану доступнішими для установ з боротьби з шахрайством включно з Moneyval – організації з боротьби з відмиванням грошей.

Натомість Інститут релігійних справ (IOR) є найбільш маловивченою частиною фінансів Святого Престолу. Банк Ватикану, як його ще називають, заснував у 1942 році Папа Пій XII. Протягом десятиліть ця структура була в центрі звинувачень у неефективному управлінні, відмиванні грошей, шахрайстві та роботі з нацистами.

У книзі “Божі банкіри: історія грошей і влади у Ватикані” історик Джеральд Познер писав, що Ватикан щороку отримував від гітлерівського рейху значний церковний податок (Kirchensteuer). Лише у 1943 році він становив 1,7 млрд дол. (у розрахунку на сучасні гроші), сплачувався через Банк Ватикану, аби уникнути відстеження транзакції західними банками, та в обхід фінансових обмежень воєнного часу. Після цього скандалу IOR почали називати “найкращим офшорним банком світу”.

Ще один скандал пов’язаний з Роберто Кальві, головою італійського Banco Ambrosiano, найбільшим акціонером якого був IOR. Під час перебування на посаді він створив мережу для виведення коштів банку, а отже, і Ватикану, на нелегальні офшорні рахунки. У 1981 році поліція провела обшук в офісі нелегальної масонської ложі “Пропаганда Дуе” (P2), знайшовши докази причетності Кальві.

Ватикан може приховувати інформацію про транзакції від регуляторів та органів влади. Цим і скористався Кальві, якого охрестили “божим банкіром”.

Його засудили до чотирьох років ув’язнення, але після апеляції звільнили. Згодом з’ясувалося, що банк не може відзвітувати про майже 1,3 млрд дол. витрат, що змусило Кальві втекти з Італії. Установа збанкрутувала. Коли контролери виявили “дірку” на 3,26 млрд дол., Ватикан виплатив 244 млн дол., не визнавши порушень.

У 1982 році банкіра знайшли повішеним під Блекфраярським мостом у Лондоні. Обставини його смерті досі не з’ясовані. За однією з версій, повішення було символічним ритуалом для P2, оскільки багато членів організації називали себе “чорними монахами”. Припущення про самогубство виглядають малоймовірними.

Масштаб цієї історії настільки великий, що її пов’язували з раптовою смертю (за офіційною версією – з природних причин) Івана Павла І, який протримався на чолі католицької церкви лише 33 дні, за кілька років до скандалу. Історія Кальві також надихнула сценаристів культового трилера “Хрещений батько 3”.

IOR також регулярно звинувачували у відмиванні коштів. У 2010 році Банк Італії виявив, що місто-держава щороку переміщує мільярди євро між світовими комерційними банками. Ватикан ніколи не співпрацював з Банком Італії в його розслідуванні, тому походження більшої частини коштів не розкрили.

У 2012 році комітет Ради Європи з питань боротьби з відмиванням грошей виявив, що IOR не дотримується 7 з 16 основних стандартів. Витік документів Vatileaks показав, що банк переказує десятки мільйонів доларів американським єпархіям на оплату юридичних рахунків у справах щодо сексуального насильства над дітьми.

Коли Папа Франциск почав свою каденцію, він залучив фінансових консультантів для очищення ватиканського банку, а у 2015 році IOR підписав договір з італійськими регуляторами, який зобов’язав його до фінансової прозорості.

Інше звинувачення – в ухиленні від сплати податків, хоча у Ватикані наголошували, що несплата податків – гріх. З огляду на особливі відносини з Римом, Ватикан користувався фінансовими пільгами від влади Італії. Вони включають муніципальні податкові пільги для всіх некомерційних об’єктів нерухомості, які містять каплиці.

Як виявилося, у 2006-2011 роках Ватикан скористався цією лазівкою, щоб уникнути сплати близько 4 млрд євро податків на сотні об’єктів нерухомості в Римі, деякі з них площею до 10 тис. кв. м. Святий Престол виправдовував це наявністю каплиць площею 3 кв. м. Європейський суд згодом постановив, що така практика незаконна, і зобов’язав Ватикан повернути 4 млрд євро податків.

Хоча загалом Франциск доклав чимало зусиль, щоб зробити місто-державу більш прозорою, його фінанси досі залишаються загадковими.

Журналіст та автор книги “Таємна вечеря” про історію Кальві і діяльність IOR Філіп Віллан визнав, що бажання покійного Папи втілювати реформи зіткнулося із супротивом. “Я не сумніваюся, що проти реформаторів виступають потужні сили. Недавні скандали показують, як глибоко вкоренилася звичка нехтувати законом серед вищих ватиканських бюрократів та їхніх друзів”, – говорив він.

Деякі експерти вважають, що фінансові показники міста-держави неточні, тому оцінити реальний економічний стан Святого Престолу доволі складно. Фахівці, які вивчають діяльність Ватикану, майже не сумніваються, що він має значні резерви.

Дефіцит бюджету Протягом багатьох років Святий Престол фіксує дефіцит бюджету. У 2012 році його оцінили 18,4 млн дол. У Ватикані пояснили це кризою в єврозоні, витратами на виплати 2 832 працівникам і популяризацію католицької віри через медіа. У 2019 році німецький кардинал Райнхард Маркс оголосив, що Папа Франциск доручив йому скоротити витрати для усунення дефіциту, який оцінювався 70 млн євро.

У 2021 році через глобальні обмеження внаслідок пандемії Ватикан визнав, що на нього “сильно впливає економічна криза, спричинена коронавірусом”. У результаті Папа Франциск затвердив бюджет з дефіцитом 49,7 млн євро.

Якщо у 2019 році продали майже 8 млн квитків до музеїв, то в ковідному 2020-му цей показник упав на 75%. Дефіцит туристів змусив Ватикан урізати на 10% виплати кардиналам, священникам та монахиням, які працюють при Святому Престолі, та заморозити наймання працівників.

За оцінками монсеньйора та автора CBS News Vatican Ентоні Фігейредо, через пандемію у 2020-2021 роках Ватикан втратив понад 100 млн дол. Коронакризу він назвав таким же сильним ударом по фінансах, як і зменшення кількості пожертв та численні скандали із сексуальним насильством.

“Це викликало справжнє занепокоєння, тому що ми маємо падіння кількості католиків, втрату довіри до Святого Престолу через кризу сексуальних зловживань, а тепер ще й пандемію. Це як бути на боксерському рингу і не знати, звідки прийде наступний удар”, – говорив тоді Фігерейдо.

Дефіцит за 2023 рік перевищив 90 млн дол. при доходах 1,25 млрд дол. Доходи зросли, але витрати збільшилися на 36 млн дол. через вплив інфляції. За даними La Repubblica, дохід від щорічного збору Peter’s Pence зріс до 52,5 млн дол.

Дохід від пожертв був нівельований тим, що у 2023 році резерви фонду використали для підтримки Римської курії – головного адміністративного органу Ватикану – на 98 млн дол. У 2015-2019 роках надходження до фонду впали на 23% і далі скорочуються. Це може бути пов’язано з фінансовими скандалами.

Водночас Інститут релігійних справ за 2023 рік показав 33,2 млн дол. доходу і загалом 5,9 млрд дол. клієнтських активів. Однак вважається малоймовірним, що дохід буде достатнім у найближчі роки, щоб компенсувати значні дефіцити.

Хоча позиція Святого Престолу в тому, що прогрес на шляху до збалансованого бюджету є, один з посадовців секретаріату визнав, що “є тонка грань між вірою і бажаним”, коли йдеться про повернення Ватикану до прибутковості.

“У ватиканських садах немає чарівного грошового дерева. Є багато неефективних активів, які необхідно виявити і максимізувати, але це не все. Ми говоримо про дуже великі операційні збитки, які щороку виснажують резерви”, – підкреслив він.

“Люди люблять уявляти, що Ватикан “занадто великий, щоб збанкрутувати”, особливо люди у Ватикані. Якщо дефіцит буде непідйомний, то який план? Не думаю, що такий план є”, – визнав інший ватиканський фінансовий експерт.

Імпорт вина Крихітне місто-держава є найбільшим у світі імпортером вина на душу населення. Середнє споживання на одну особу у 2019 році становило близько 79 літрів на рік – 99 пляшок. Це майже вдвічі більше, ніж у Франції чи Італії. При загальній вартості імпорту 340 тис. дол. на кожного громадянина припадали 430 дол. річних витрат.

Вино для Ватикану – не просто смакові вподобання, а й елемент богослужінь та дипломатії. Не маючи власного масштабного виробництва, анклав залежить від імпортних вин. У 2019 році Італія забезпечила 99,9% його імпорту.

Італійські вина – столові червоні, солодка марсала, святкове просеко – основа мес і світської гостинності. Святий Престол користується перевагами Латеранського договору 1929 року, за яким Італія надає Ватикану безмитний статус. Аналітики ринку вина відзначають іспанську сімейну винарню Heras Cordón, яка щороку постачає Ватикану 2 тис. пляшок вина, етикетки яких прикрашає папський герб.

Однак ця статистика дещо оманлива. Багато споживачів вина у Ватикані не є громадянами міста-держави. Тисячі священнослужителів, службовців, швейцарських гвардійців та дипломатів, а також мільйони вірян п’ють у стінах Святого Престолу, не маючи ватиканських паспортів.