“Український набіл у 2025 році потерпає від постійних проблем: від навали імпортних сирів до тимчасового закриття ринку Євросоюзу. Новий виклик – боротьба з російськими молокопродуктами на азійському ринку.”, — write: epravda.com.ua
Українські виробники змушені боротися за кожну тонну продукції і везти її кратно довше порівняно з росіянами. Поки внутрішній ринок заповнює імпорт, а ЄС тимчасово закрився через квоти, східні продажі стають питанням виживання. Чи вистачить українським компаніям сил, щоб утримати ці ринки?
Що кажуть цифри Середня Азія і Кавказ майже 20 років були традиційними ринками для вітчизняної молочної продукції, зокрема сиру та масла. “Споживчий потенціал на цих ринках має непогані перспективи”, – каже партнер проєктів “Інфагро” Максим Фастєєв.
За ці ринки Україна конкурує з Росією, особливо відчутно це в Казахстані, Узбекистані та Азербайджані. РФ упевнено переважає: у 2024 році її загальний експорт молочної продукції перевищив 216 тис. тонн на понад 428 млн дол., з яких до країн регіону відправили продукції на 237 млн дол. У серпні 2025 року експорт країни-агресора зріс проти аналогічного періоду 2024 року на 16%.
Дані Спілки молочних підприємств України показують, що динаміка вітчизняного експорту в останні роки була непроста: після пікових 64 млн дол. у 2021 році показники скоротилися до 42 млн дол. у 2022 році і до 35 млн дол. у 2024 році.
Утім, за вісім місяців 2025 року українські виробники майже наздогнали весь торішній обсяг, продавши продукції на 32,6 млн дол. Це дає підстави для стриманого оптимізму, але насправді не все так гарно, як може здатися.
Завдяки чому Росія перемагає Росія має структурні переваги, які дозволяють їй швидко нарощувати присутність на ринках Азії і тиснути на українських виробників.
Перша перевага – географічна близькість до Казахстану, Узбекистану та Азербайджану. Вона дає російським компаніям коротші та дешевші маршрути доставки. У торгівлі молокопродуктами критично важлива швидкість. Навіть кілька додаткових днів можуть підняти собівартість і знизити конкурентоспроможність.
Крім того, російські постачальники можуть працювати в рублевій зоні без конвертацій у долари, євро чи місцеву валюту. Це дає більшу передбачуваність контрактів з Казахстаном – членом євразійського економічного союзу.
Також, за словами директора із зовнішньоекономічної діяльності “Національної сирної компанії” (“Комо”, “Клуб сиру”, “Канів 1971”) Олексія Діхтеренка, російська влада покриває 100% витрат на логістику і надає прямі дотації на виробництво молока. “На компенсацію експортної логістики закладено 200 мільйонів доларів. Такі умови дають мінімум 10% переваги в собівартості”, – каже він.
Загалом річні федеральні вливання росіян у цей сектор оцінюються майже 1 млрд дол., що створює для експортерів “подушку безпеки” і дозволяє агресивно демпінгувати на зовнішніх ринках. Також Росія активно відкриває нові молочні комплекси, що позитивно впливає на вартість сировини – молока.
Підтримка держави знижує витрати на виробництво і транспортування. Це сприяє стрімкому розширенню присутності в Казахстані, Узбекистані та Азербайджані.
30 днів у дорозі Українські виробники молочної продукції не здають позицій, хоча умови роботи стають дедалі складнішими. У “Національній сирній компанії”, на яку припадають близько 60% усього експорту твердих і напівтвердих сирів з України, кажуть, що після початку великої війни маршрути постачання довелося кардинально змінити.
Раніше продукція прямувала транзитом через РФ і діставалася ринків за тиждень, а тепер вона їде обхідними шляхами і перебуває в дорозі майже місяць.
Це не лише подовжує цикл доставки, а й збільшує витрати: транспортування однієї фури коштує 12-13 тис. дол., що додає 10-12% до собівартості тонни продукції. У росіян логістика приблизно втричі дешевша і повністю дотується.
Довгі терміни транспортування створюють касові розриви: іноземні партнери не завжди погоджуються на передоплату, тому українським компаніям доводиться кредитувати поставки. Це заморожує обігові кошти і вимагає додаткових ресурсів. Шкодять виробникам і періодичні девальвації валют у країнах-імпортерах. Компаніям доводиться робити знижки, щоб утримати привабливу для покупця ціну.
“Балансуємо на межі. Якщо тенденція збережеться, можемо почати згортати виробництво”, – попереджає Діхтеренко.
Що робити Щоб українські товари витримували конкуренцію з російськими, вітчизняним виробникам потрібно працювати дешевше й ефективніше. Бізнес каже: потрібні інструменти, які допоможуть швидше обертати гроші та знижувати ризики. Ідеться про державні або частково державні програми страхування контрактів і факторинг, щоб компанії могли без затримок отримувати кошти і залишатися прибутковими.
Експортери також пропонують запровадити компенсацію витрат на перевезення, особливо для тих, хто торгує з віддаленими ринками Центральної Азії. Це була б дзеркальна відповідь на російську практику, де держава покриває всю логістику.
Ще одна ідея – створити спільний маркетинговий фонд: відкривати партнерські магазини, брати участь у виставках, фінансувати рекламу. Так українські продукти стануть упізнаваними і зможуть протистояти російському маркетинговому тиску.
Щоправда, переграти Росію в роздаванні грошей Україна не зможе – в умовах війни ресурсів у держави набагато менше. Може спрацювати інша стратегія: не дотувати, а зробити роботу експортерів максимально простою та дешевою.
Мова йде про стабільні правила гри: прозорі митні та прикордонні процедури, швидкі валютні розрахунки з Азією, зрозумілий порядок вирішення спорів, мінімум бюрократії при страхуванні ризиків і прогнозовану податкову політику.
Тоді бізнес матиме стимул інвестувати і нарощувати продуктивність. У підсумку виграють не ті, хто отримує більше дотацій, а ті, хто може швидше і дешевше доставити товар на полиці. Саме це може стати конкурентною перевагою України.