“Останнім часом в Україні активно обговорюють нову ідею Дональда Трампа. Президент США заявив, що він зацікавлений в рідкоземельних металах, які є в надрах України. Америка хоче отримати їх від України в якості плати за допомогу. «Ми вкладаємо в вас сотні мільярдів, тож розплачуйтеся чим є» – приблизно такою логікою керується американський лідер. Президент Володимир Зеленський”, — write on: ua.news
Останнім часом в Україні активно обговорюють нову ідею Дональда Трампа. Президент США заявив, що він зацікавлений в рідкоземельних металах, які є в надрах України. Америка хоче отримати їх від України в якості плати за допомогу. «Ми вкладаємо в вас сотні мільярдів, тож розплачуйтеся чим є» – приблизно такою логікою керується американський лідер.
Президент Володимир Зеленський в цілому цей підхід розділяє. До того ж подібні речі фігурували у його раніше представленому «плані перемоги». Однак голова держави звертає увагу на те, що йдеться скоріше про корисні копалини як такі, а не тільки про рідкоземельні метали. До того ж, каже Зеленський, більшість покладів розташовуються на вже окупованих територіях або на тих, де точаться бойові дії. Саме тому, зі слів президента, такою важливою є американська підтримка: щоб мати змогу зберегти ті родовища, які залишилися, а в ідеалі й повернути окуповані Росією.
Однак в усіх цих розмовах ховаються підводні камені та певні перепони. Що взагалі таке «рідкоземельні метали»? Що Україна реально має, а чого в нас не так і багато? Чи справді країна розрахується своїми надрами за американську допомогу? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався у питанні.
Рідкоземельні метали: що воно таке
Рідкоземельні метали — це група з 17 хімічних елементів, які включають 15 лантаноїдів (від лантану до лютецію) та два елементи, які часто відносять до цієї групи: скандій та ітрій. Вони отримали свою назву через те, що їх вміст у земній корі є відносно низьким у порівнянні з іншими металами, хоча насправді вони не є «рідкоземельними» у сенсі надзвичайної рідкості. Деякі з них можуть бути навіть більш поширеними, ніж мідь або свинець.
Термін «рідкоземельні» виник через історичні аспекти видобутку та обробки цих металів. Вони часто зустрічаються в природі у вигляді оксидів або силікатів, а от концентрація у корі Землі є навпаки низькою, що ускладнює видобуток і очищення.
Добуток рідкоземельних металів – досить складний процес. Точніше кажучи, чисто фізично дістати їх не так і складно, але переробка та хімічне очищення потребують відповідної інфраструктури та значного фінансування у вигляді інвестицій.
Для початку роботи спершу необхідно провести геологічні дослідження для виявлення родовищ. Потім починається видобуток, зазвичай відкритим способом – за допомогою кар’єрів. Після видобутку руду необхідно переробити. Далі вона хімічно очищується, після чого на виході отримують чисті метали, які можна використовувати в подальшій промисловій діяльності.
Чи справді Україна настільки багата
Корисні копалини насправді є стратегічним активом країни. Їхня загальна потенційна вартість оцінюється в декілька трильйонів доларів. Реально ж видобуток, як вважається, може приносити десятки мільярдів щороку.
Свого часу під землею чекають такі багатства, як:
- Уран – Україна є одним із європейських лідерів по уранових запасах, які необхідні для виробництва ядерного палива.
- Літій – це один з ключових металів для виробництва акумуляторів, і він також присутній в українській землі.
- Титан – Україна має досить значні запаси титанових руд, які потрібні для аерокосмічної та оборонної промисловості.
- Графіт – це важливий матеріал для енергетики та хімічної промисловості.
- Залізна руда, вугілля, марганець – тут все очевидно.
- Рідкоземельні метали – вони критично важливі для високих технологій та тої ж оборонки.
«Ми хочемо гарантій по рідкоземельних металах. Ми вкладаємо сотні мільярдів доларів (в Україну – ред.), а у них є великі запаси рідкоземельних металів. Я шукаю гарантій по рідкоземельних металах, і вони готові їх дати», – буквально сказав президент США.
І саме на цьому моменті починається цікаве. Трамп говорить саме про рідкоземельні метали, тоді як президент України звертає увагу на корисні копалини в цілому. І тут Зеленський абсолютно правий, а Трамп – не зовсім. Чому ж так?
Все через те, що точність формулювань та глибоке занурення в питання – явно не найсильніші сторони президента Америки. Як показує практика, лідер США взагалі не надто часто заглиблюється в ті чи інші нюанси. Саме звідти в його риториці з’являються величезні втрати України та РФ у війні, цифри яких щоразу міняються в діапазоні сотень тисяч, звідси «60 мільйонів загиблих росіян у Другій світовій» (тоді як насправді – близько 27 мільйонів), звідси «Іспанія – член БРІКС», тощо.
Власне, з рідкоземельними металами в Україні сталася така ж сама ситуація. Тому що якщо розібратися, то конкретно цих копалин у нас не надто вже й багато. Гадоліній, тербій, церій, лантан, самарій, гольмій, ербій, диспрозій, празеодим, etc – все це рідкоземельні метали. І скоріше за все, 99% українців не чули раніше цих назв. Тоді як безліч ЗМІ помилково вказують на літій, цирконій та інші подібні ресурси, які насправді абсолютно не відносяться до класу рідкоземельних.
Що не так з ідеєю видобутку рідкоземельних металів
Проблема в тому, що Трамп або банально помилився, або його ввели в оману стосовно реальної кількості багатств у надрах України. Втім, схоже на те, що президент США мав на увазі саме корисні копалини. Це опосередковано підтверджується заявами президента Зеленського, який акцентував якраз на цьому. Він сказав, що йдеться не стільки про рідкоземельні метали як такі, скільки про загальні інвестиції у видобуток усіх корисних копалин, якими володіє Україна.
Однак тут знову виникають проблеми. Головна з них – нерентабельність видобутку, особливо в умовах повномасштабної війни. Для розуміння ситуації можна звернутися до мови аналогій та асоціацій.
Уявімо, що наш дідусь був капітаном далекого плавання і колись знайшов скарб. Ми не знаємо точно, скільки там коштовностей, однак потенційно – багато. Дідусь вирішив закопати скарби на далекому острові в океані, а нам залишив приблизну карту зі вказівками. І ось в скрутну годину ми згадуємо, що потенційно є дуже багатими людьми. Треба лише віднайти той скарб, закопаний десь далеко у землі, і таким чином вирішити всі фінансові проблеми.
Звучить легко, але тільки в теорії. На практиці ми, починаючи рахувати, одразу ж зіштовхуємося зі складнощами. Бо нам потрібно знайти когось, хто дасть нам гроші на те, щоб знайти команду та корабель, підготувати всі припаси, перетнути світовий океан, висадитися на острові, відшукати потрібне місце, довго копати, потім дістати скарб, погрузити його на корабель, знову кудись відвезти і продати. І лише після цього довгого і надскладного переліку дій ми розбагатіємо чи хоча б розрахуємося з боргами. А океан до того ж кишить піратами, і скарби ще треба якось охороняти.
І от підраховуючи всі витрати, закрадається думка: а чи настільки актуальним є цей скарб прямо зараз? Можливо, краще поки що залишити його в спокої до кращих часів? Бо зусилля та суми, необхідні для того, аби відшукати сховане, занадто великі.
Приблизно така ж логіка працює з вітчизняними копалинами, які лежать в надрах. Україна дійсно багата на ресурси. Частина з них вже активно розроблюється, але значна частка досі чекає під землею. Наприклад, усі кажуть про літій, і на нашій території дійсно є досить великі поклади. Однак у світовому співвідношенні літієві запаси в Україні – менше 1% від загальнопланетарних. А основні родовища знаходяться на Донбасі, де триває війна. У тих же США покладів значно більше: десятки мільйонів тонн, тоді як у нас – лише 500-700 тисяч.
Якщо ми візьмемо титан, то його дійсно дуже багато: близько 20% усіх світових запасів. Однак просто видобути титановий діоксид – лише половина справи, якщо не третина. Руду потім необхідно переробити та очистити, зробивши з неї вже безпосередньо титан. А лідерами з переробки є Росія, Китай та Японія. В США також займаються цим, однак везти сировину з України аж в Америку навряд чи вигідно в економічному плані. Скоріше, слід вкластися у відповідну інфраструктуру в Україні, однак чи буде це хтось робити в умовах повномасштабної війни? Питання риторичне.
Кобальт, цирконій, берилій, золото тощо – все це добро також присутнє в наших надрах. Але або в не надто великих кількостях, або знову ж таки в форматі нерозвіданих родовищ, в які необхідно вкладати великі гроші.
Тож у цій ситуації виникає парадокс: з одного боку, Україна багата на ресурси. Їхня загальна кількість оцінюється у 5% від світових – це дуже немало. Однак значна частина покладів або не розвідана і потребує великих інвестицій, або ж перебуває на окупованій території чи в зонах бойових дій. Тобто там, куди ніхто не стане вкладати гроші як мінімум до завершення війни та встановлення стійкого миру.
Копалини в обмін на підтримку?
Якщо коротко, то скоріше ні: Україна не буде розраховуватися надрами за зброю. Принаймні, поки що. Адже по-перше, згідно з Конституцією, навіть президент не має права самостійно розпоряджатися надрами. Вони, за Статтею 13 Основного закону, належать виключно народу.
«Земля, її надра… природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією», – йдеться в статті.
Українські багатства можуть бути лише надані в користування. Однак це досить складна процедура, яка має в собі не тільки юридичні, але й морально-етичні перепони. Тож в цьому випадку найбільш релевантним способом ухвалення рішень є всеукраїнський референдум.
По-друге, в країні триває повномасштабна війна. І, як ми вже неодноразово зазначали, навряд чи серйозні інвестори з великими грошима почнуть вкладатися в розробку та видобуток корисних копалин в умовах постійних обстрілів та нестабільної ситуації. Щоб це стало можливим, необхідний сталий мир – в ідеалі у вигляді міжнародно-правових договорів про повне завершення війни.
Втім, варто розуміти, що надра не є «священною коровою». Ставитися до них слід прагматично. І після війни саме ресурси України можуть стати потенційним джерелом відновлення держави і економіки. Однак віддавати корисні копалини в користування американцям чи будь-яким іншим партнерам без легітимації такого рішення з боку українського народу було б неправильно.
Думки експертів
Політолог, директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко вважає цілком реальним сценарій, за якого американські компанії почнуть видобувати природні ресурси в Україні. Однак на його думку, поки що в умовах війни ніхто не буде цього робити.
«Я вважаю, що з цим (видобутком копалин – ред.) погодиться не тільки чинний, але й наступний президент. Скоріше за все, вже за наступного президента України буде розвертатися політика юридичного оформлення видобутку наших ресурсів. Але поки що ніхто нічого добувати не збирається. Взагалі це спосіб принизити Китай, цим всім шантажують китайців – це перше. А друге – я нагадаю, що з Запорізької області й аж до Білгородської тягнеться величезний пласт скрапленого газу. В зону бойових дій ніхто не прийде з якимись секретними технологіями. А от газ – ця технологія відома всьому світу. І це найкращий спосіб продавати український газ під виглядом американського. Тож рідкоземельні метали – це лише форма для заходу американських корпорацій на конкурентну територію», – вважає політолог.
Стосовно думки народу з цього приводу Небоженко каже, що якусь юридичну форму видобутку узгодять. Однак у всеукраїнський референдум з цього питання експерт не вірить. Також він вказує на той факт, що якщо буде підписана угода про обмін ресурсів на зброю від США, то це означатиме продовження війни. Адже йдеться саме про нові поставки, а не про старі пакети озброєння, які вже були надані.
Директор «Інституту Американістики» Владислав Фарапонов зазначає, що Трамп, схоже, не надто відрізняє рідкоземельні метали від корисних копалин. Саму ж ситуацію експерт розглядає в загальнополітичному сенсі.
«Я на даному етапі якоїсь проблеми не бачу, але конкретики дуже мало. Я не думаю, що ми будемо прямо розплачуватися цими копалинами, ні. Я думаю, це певною мірою може бути така політична обіцянка, що ми разом з американцями можемо видобувати і щось з цього робити. Може бути якесь виробництво, обробка і так далі.
З українського боку це може бути вирішення складної розмови про американські інвестиції. Тобто, грубо кажучи, що це не просто допомога з боку американців, а це буде ширшою стратегією з американської підтримки для України. Тобто Америка серйозно заходить в цю історію і як держава, і як приватні компанії, і тим самим довіряє Україні. І, звісно, потім фактично зобов’язується захищати свої ж інвестиції. Щодо того, як це зробити без референдуму, я не знаю. Наскільки я знаю, то в користування ці копалини віддавати можна цілком легально. Тому, очевидно, буде придумана якась схема», – сказав нам Владислав Фарапонов.
А от політолог, директор Українського інституту політики Руслан Бортнік у риториці Трампа вбачає спосіб створити гарантії компенсації раніше витрачених на Україну ресурсів. Тобто йдеться про те, що новий президент США, на відміну від Джо Байдена, спробує пред’явити Києву такий собі «чек» та бодай частково компенсувати ті витрати, які Америка вже понесла впродовж цих трьох років повномасштабної війни.
«Це така політична гра, в тому числі й проти демократів, в порівнянні з якими Трамп хоче виглядати краще. Разом із тим, в цій грі є суттєві складності. Перше – дві третини всіх корисних копалин сьогодні захоплені Росією. Решту ж або економічно недоцільно розробляти, або проблема полягає в тому, що йдеться лише про оцінку цих корисних копалень. Відсутня будь-яка інфраструктура для їх розробки, для логістики, тобто потрібно вкладати значні кошти. Історія з рідкоземельними металами взагалі дуже туманна. Трамп мав на увазі всі корисні копалини, які можуть стати в нагоді США. Тому що безпосередньо рідкоземельних металів в Україні не так і багато, у порівнянні з Латинською Америкою чи Африкою, де все це вже розробляється», – каже політолог.
Бортнік впевнений: пропозиція з боку українського президента озвучена в контексті сподівань, що таким чином вдасться відкрити дорогу до співпраці між Києвом та новою американською адміністрацією.
«Більше того, якщо США будуть інвестовувати в ці корисні копалини, то вони будуть забезпечувати їх захист, що стане реальними, а не віртуальними гарантіями безпеки. Тому в Україні ця заява Трампа сприймається, звичайно, «на ура», переможно, як дуже великий позитивний сигнал. Хоча мені здається, що це все передчасно, що мова йде все ж про риторику.
Розробка будь-яких корисних копалин, будь-які значні інвестиції… до завершення війни неможливі, адже логістичні шляхи, енергетичні шляхи – всі вони знаходяться під загрозою ударів і будь-яка значна інвестиція в гірничу техніку чи комбінати по збагаченню може бути зруйнована. Тому це нереально. Це можливо лише після війни, очевидно, в результаті погодження між ключовими гравцями. Разом з тим корисні копалини України дійсно можуть стати бонусом, «призовим фондом» боротьби за Україну, і діалог стосовно їх експлуатації може дійсно вестися між сторонами в рамках переговорного процесу», – резюмував Руслан Бортнік.
В якості підсумків можна сказати, що поки що риторика Трампа в цьому питанні є досить далекою від реальності. Видобувати більшість наших природних багатств станом на зараз – дуже складна задача, а місцями й та, яку фізично неможливо реалізувати через окупацію частини територій. Однак за умов припинення війни та, в ідеалі, деокупації наших земель це може стати реальністю. Але шлях до цього, здається, поки що досі далекий.
Микита Трачук