Південний форпост України. Як живе Херсон через два роки після деокупації — інтерв’ю

Євген Гілін — український адвокат з Херсона, засновник і голова ГО Місто сили. Організацію було засновано 2021 року, а основний фокус її діяльності — це збереження та розвиток людського капіталу.

До лютого 2022 організація працювала з молоддю, після — з кожним мешканцем Херсонщини, хто потребував підтримки. Один з проєктів ГО Місто сили, започаткований до повномасштабної війни — POWER DAY forum. До початку цього проєкту Місто сили провело опитування студентів з різних вищих навчальних закладів Херсонщини і зʼясувало, що лише 17% студентів повʼязували своє майбутнє з Херсонщиною. Так організація взяла собі за мету подолати стереотипи, що були поширені серед молоді щодо можливостей, які відкриває їм регіон, та зробити його більш сприятливим для проживання.

Після початку вторгнення та окупації Херсона в березні 2022-го ГО Місто сили перефокусувалася на допомогу в евакуації мешканців регіону, надання гуманітарної допомоги та забезпечення місцевого населення, яке залишалося в захопленому місті, необхідними медикаментами. Загалом, зусиллями членів громадської організації, херсонських приватних перевізників та багатьох волонтерів тоді вдалося евакуювати з Херсона близько 10 тис. співгромадян.

До 11 листопада — річниці деокупації Херсона, Євген Гілін у інтерв’ю NV розповідає про те, як зараз живе місто під постійними обстрілами, якої допомоги найбільше потребують місцеві мешканці та чи відомі йому випадки катувань і насильства з боку російських військових, вчинені в період окупації.

Євген Гілін, засновник та голова ГО Місто сили / Фото: Євген Гілін via facebook /EMPOWER

— Ви згадуєте, що на початку повномасштабної війни вашій організації вдалося організувати евакуацію для близько 10 тис. співгромадян. Яким чином тоді вдалося це зробити?

— Я виїхав з міста разом з родиною на наступний день після початку повномасштабної війни — вивіз їх на захід України, а сам почав організовувати допомогу для інших мешканців нашого регіону. На Херсонщині нас знали, а тому ми отримували дуже багато звернень. Нам вдалося організувати команду наших друзів: колег-юристів, нотаріусів, адвокатів, керівників різних підприємств. Ми ситуативно знаходили один одного. Разом організували закупівлі продуктів харчування на великих складах, у місцевих фермерів. Фактично, з перших днів березня ми закуповували у великих обсягах засоби гігієни, продукти харчування, ліки, інше. Взаємодіяли з лікарнями, з Державною службою лікарських засобів, також зі складами дитячого харчування, тощо. Усі магазини, аптеки були зачинені.

Основною нашою ціллю було вивезти з Херсонщини якомога більше херсонців. Водночас у Херсоні почала розвиватися комерційна евакуація — люди брали щонайменше 3 тис. грн з людини за те, щоб вивезти. Були й такі, хто брали за людину 50 і 90 тис. грн. Люди користувалися тим, що у їхніх же співвітчизників бракувало знань щодо того, як організовані всі процеси, виїзди через блокпости тощо.

Під час одного з евакуаційних рейсів 16 травня 2022 року загинув Антон Кушнір. Він мав паспорт громадянина РФ, проте проживав в Україні понад 20 років, мав чотирьох дітей, був одружений з українкою. Ми дружили сім’ями. З моменту, коли Херсон опинився в окупації, Антон вивіз щонайменше 100 людей і доставив туди десятки тонн гуманітарної допомоги. Він мав хоробрість проїжджати через нові блокпости першим, спілкувався з російськими солдатами, з’ясовував, які правила проїзду, чи можна користуватися цією дорогою, та передавав цю інформацію нам. У свій останній рейс він хотів поїхати новим маршрутом, який не був перевіреним. На останньому блокпості російським солдатам не передали інформацію про те, що рухається евакуаційна колона на чолі з Антоном: коли він зупинився, його вбили.

Дружина загиблого волонтера Антона Кушніра – Людмила, готує до видачі в окупованому на той момент Херсоні допомогу, яку привіз Антон з Миколаєва, для родин з маленькими дітьми. / Фото: ГО Місто сили

Улітку 2022 року до нас долучилися донори, які почали допомагати, надавали нашій організації різну гуманітарну продукцію для доставлення в Херсон і розподілу її вразливому населеннню. Наприклад, це гормональні препарати, які є критично важливими для людей із порушеннями роботи щитоподібної залози. Загалом нам вдалося залучити до співпраці найбільших міжнародних гуманітарних партнерів, таких як Danish Refugee Council, Mercy Corps, International Organization for Migration Ukraine, NovaUkraine, Lifting Hands International тощо. В евакуації кілька місяців ми співпрацювали з організацією Helping to Live — вони допомагають виїхати мешканцям окупованих територій і досі.

Зараз наша основна робота як локальної херсонської організації — залучати до Херсона максимум уваги і максимум ресурсів, щоб допомогти місту протриматися. Адже ми сьогодні це — південний форпост України.

— Чи багато з тих, хто були змушені залишити місто через окупацію, повернулися після його звільнення?

— Ця статистика для нас є недоступною. І під час евакуації порахувати всіх було дуже складною задачею, оскільки все відбувалося досить стихійно.

Проте є статистика від місцевої влади, яка свідчить про таке: станом на початок травня 2024 року на правобережжі Херсонської області було 156 тисяч людей, а на початок вересня — вже 167 тис.

— Що мотивує людей повертатися у місто, яке перебуває під постійними обстрілами?

— З того, що ми бачимо, багато людей повертаються через те, що втомилися перебувати деінде. Їм спокійніше у своїх стінах, навіть попри те, що навколо вибухи, обстріли.

У Херсоні є мікрорайон Острів, який належить до Корабельного району. Жити там зараз взагалі неможливо, туди щоденно прилітають і дрони, і артилерія. Там було небезпечно ще у червні 2023-го, коли ми працювали в цьому районі після того, як стався підрив на Каховській ГЕС. Але люди живуть там, тому що для них невизначеність, з якою вони стикаються в інших містах і країнах, є страшнішою за невизначеність у Херсоні. Тут вони можуть не дожити до завтра, але там їм взагалі нічого не зрозуміло: як влаштуватися на роботу, як спілкуватися з людьми, як довіряти новим людям.

Я спілкувався з жінкою — їй вже за 60, вона досить заможна бізнесвумен з Херсона, мала власний магазин елітних речей. Якийсь час пожила в Румунії, у Італії, а тоді повернулася в рідне місто. Чому? Бо коли виїжджала, на своєму досвіді туристичних подорожей гадала, що за кордоном краще, ніж в Україні. Та насправді не знайшла там для себе нічого зрозумілого. У Херсоні ж їй зрозуміле все: її місто, її вулиці, її бізнес.

— Херсонщина завжди була відома як аграрний, фермерський край, завдяки своїм кавунам, помідорам, іншим сільськогосподарським культурам. Та через війну, обстріли, окупацію та замінування ми втратили чимало полів. Чи вдається відновлювати хоч якусь частину угідь?

— Більш ніж 70%, або близько 1 млн 200 тис. га орних земель розташовані на лівому березі Херсонщини: Каховка, Генічеськ, Новоолексіївка, Чаплинка. Окупація Херсонської області розділила її на два береги: підконтрольний Україні й тимчасово окупований.

Фермери, які мали землю на правому березі, з моменту деокупації цієї частини Херсонської області стикнулися з таким викликом, як необхідність розмінування територій. До цього процесу долучилися як національні оператори розмінування — ДСНС, ЗСУ, протимінні підрозділи, так і приватні оператори, які були акредитовані в Міністерстві оборони, громадські організації, як-от Данська рада у справах біженців та інші. Станом на вересень 2024 року вдалося розмінувати 53% правобережної Херсонщини, або ж понад 365 тис. га. Проте разом із цим сільськогосподарські землі продовжують забруднюватися через бойові дії.

Що ж до лівобережжя Херсонщини, то, окрім того, що воно у окупації, там постійно трапляються пожежі. Після підриву Каховської ГЕС немає води, яка забезпечувала би належний полив сільськогосподарських угідь. Зерно, яке там вирощується, розграбовується і вивозиться через Мелітополь, Маріуполь, інші окуповані населені пункти.

— На одному з нещодавніх телеефірів ви говорили зокрема про те, що сьогодні у мешканців Херсонщини є потреба у швидкому відновленні зруйнованих будівель, адже особливо восени після обстрілів треба діяти швидко, бо на вулиці холодніше. Хто над цим працює? Чи долучається до такого відновлення держава?

— У Херсоні працює програма єВідновлення, а також державна програма реєстрації збитків, відшкодування завданої шкоди. Проте, через безпекову ситуацію не завжди комісії, які проводять обстеження таких об’єктів, можуть зафіксувати обсяг пошкодження. А це є необхідним для фіксації розміру збитків.

Мобільні бригади ГО Місто сили допомагають відновлювати зруйнований внаслідок обстрілів дах будинку в місті Херсон. Травень, 2022 року / Фото: ГО Місто сили via facebook

Загалом же, коли ми говоримо про відновлення зруйнованих об’єктів у Херсоні, йдеться про дві категорії. Перша — це відновлення будинків місцевих мешканців, які продовжують там проживати, і тоді це має бути швидкий ремонт. Наприклад, нещодавно росіяни вдарили двома КАБами по Таврійському мікрорайону. Всі громадські організації, всі комунальні підприємства вже за годину були на цьому об’єкті. Причому всі приїхали одразу з будівельними матеріалами, швидко розійшлися по об’єктам, і протягом дня пошкодження були ліквідовані. Були голови ОСББ, мешканці будинків.

Друга категорія — це відновлення помешкань, у яких ніхто не живе. Тоді процедура може бути більш тривалою, а сам процес відновлення — сталий, ургентності немає.

Держава не має такої гнучкості, як громадський сектор. На мою думку, щоб напрацювати механізми масштабного реагування на пошкодження житла, треба створювати окреме комунальне підприємство, або ж розвивати поточні комунальні структури, залучаючи через бюджетні процедури гроші для закупівлі будівельних матеріалів, виплати заробітних плат, укладати трудові договори тощо. Проте громадський сектор, на відміну від держави, дуже швидко мобілізує людей, залучає потрібні ресурси і набагато ефективніше реагує на такі кризи в силу своєї гнучкості.

— Чи рахували ви, скільки таких об’єктів доводиться відновлювати?

— За нашими підрахунками, у Херсонському районі в день пошкоджується обстрілами від 30 до 150 будинків. Станом на сьогодні наша організація ліквідувала пошкодження в 4 тис. 264 будинках. Загалом же статистика Херсонської ОВА свідчить, що за період повномасштабної війни було пошкоджено більше 115 000 домогосподарств Херсонщини. Крім цього, також є пошкодження у соціальній, критичній інфраструктурі та серед комерційних об’єктів.

— Журналістам сьогодні стає відомо все більше випадків катувань, сексуального насильства та інших воєнних злочинів, скоєних російською армією під час окупації Херсона. Чи знаєте такі випадки ви?

— Так, ми спілкувалися з такими людьми, такі випадки нам відомі. Наприклад, одного з дружніх нам волонтерів влітку 2022 року затримали російські спецслужби в Херсоні. Ми не знали, де він, писали купу листів, його шукали через комендатуру. Тоді нам повідомили, що його звинуватили у шпигунстві й відправили у Крим. Згодом він з’явився, стало відомо, що його катували на підвалі у Херсоні та змушували зізнатися у тому, що він шпигував. Він зізнався. Його перевозили з Херсона в якесь село — скоріш за все, це були Олешки. Через місяця півтори його і ще таких же хлопців, як і він, які сиділи на підвалі в цьому селі, з мішком на голові посадили в автобус, він думав, що їх розстріляють і скинуть в яму. Натомість їх висадили посеред поля та наказали зняти мішки, коли машина від’їде. Пішки вони пішли в бік Херсона — близько 40 км. Міст було повністю зруйновано, і він дістався до міста чи не останнім човном.

Євген Гілін у мікрорайоні Острів у Херсоні в період ліквідації Каховської ГЕС / Фото: ГО Місто сили

Нам відомо багато історій херсонських полонених, які пішли на співпрацю з російською окупаційною владою. Це люди, які піддавалися катуванню з боку росіян, перебуваючи у підвалах. Ще один випадок — людина потрапила у російський полон, проте відкупилася грошима. На це пішли всі заощадження, та його звільнили з умовою, що він «зливатиме» їм необхідну інформацію щодо української сторони. Через якийсь час він знову опинився у підвалі — ймовірно, через те, що протягом якогось періоду не приніс окупантам жодної корисної інформації. Тоді просидів у підвалі 29 днів, схуд на 13 кг. На восьмий день йому вперше дали води, а ще за пару днів — поїсти. Це була каша у обрізаний зверху пластиковій пляшці, навіть ложки не було. Він також розповідав про численні катування і побої. Згодом його вивезли з мішком на голові до річки та залишили там.

Незважаючи на всі труднощі, з якими зіштовхнулися ці люди, вони залишаються прикладом для всіх нас, бо свідчать про те, що звичайна людина поруч із тобою може мати такий жахливий досвід і таку велику силу, щоб його пережити. Кожен з них, пройшовши через пекло катувань, повернувся до рідного Херсона і не втратив віри в свою країну.

Саме такі історії показують, що навіть у найтемніші часи можна знайти світло надії і прагнення до свободи. Єдність і підтримка наших громадян — це той невидимий фронт, який допомагає їм вистояти. Це ще раз нагадує нам усім, що наш народ здатен подолати будь-які випробування, якщо триматиметься разом, не втрачаючи надії на краще майбутнє.