“9 травня 2025 року — особлива дата. Саме в цей день святкуватиметься 80-річчя перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Хоча суто технічно Акт про капітуляцію Німеччини вступив у силу о 23:01 8-го травня 1945 року, але по московському часу це вже було 01:01 9-го травня. Відтоді й повелося, що в СРСР та на пострадянському”, — write on: ua.news
9 травня 2025 року — особлива дата. Саме в цей день святкуватиметься 80-річчя перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Хоча суто технічно Акт про капітуляцію Німеччини вступив у силу о 23:01 8-го травня 1945 року, але по московському часу це вже було 01:01 9-го травня. Відтоді й повелося, що в СРСР та на пострадянському просторі Днем перемоги вважалося саме 9, а не 8 травня, як у Європі.
Вчора видання Politico опублікувало матеріал, в якому сказано, що український уряд запросив на 9 травня до Києва багатьох європейських партнерів. Очікуються гості на рівні міністрів закордонних справ — таке запрошення нібито передав очільник МЗС України Андрій Сибіга.
Сказано також, що окремо президент Зеленський хотів би прийняти 9 травня лідерів «коаліції охочих», аби визначити гарантії безпеки для України після того, як буде узгоджено можливе припинення вогню з Росією. Особливо символічно, що приїхати до Києва може й майбутній канцлер Німеччини Фрідріх Мерц.
Виходить, що дві столиці двох різних народів, які колись разом зробили чи не найбільший внесок у перемогу над Гітлером, 80 років потому зустрічатимуть день 9 травня абсолютно по-різному, перебуваючи до того ж у стані війні один з одним.
Кого ж покличе Україна і кого хоче бачити на параді у Москві Росія? Як колись об’єднуюча дата стала інструментом російської пропаганди та святом кремлівського мілітаризму? Чому цей кейс — типовий приклад невивчених уроків історії? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався у питанні.
9 травня 2025 у Києві: що відомо
Одразу варто нагадати, що День перемоги 9 травня в Україні офіційно не святкується з 2016 року. Замість нього був запроваджений День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, який був державним святом до 2023 року.
Починаючи з 2024 року, Україна щороку 9-го травня святкує День Європи, а 8-го травня вшановуються жертви Другої світової війни — День памʼяті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років. Разом із тим треба розуміти, що всі ці дати досить номінальні, оскільки загалом ніяких масових заходів під час воєнного стану не проводиться, а перемога над нацизмом давно випала з ідеологічного мейнстріму держави через зв’язки з радянським минулим та російською сучасністю.
Не дивлячись на це, видання Politico повідомляє, що український уряд запросив високопосадовців Європейського Союзу відвідати Київ 9 травня. Метою цього запрошення є демонстрація дипломатичної єдності та «протидія» щорічному військовому параду, який відбувається в Москві під керівництвом Путіна.
Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга закликав європейських колег «показати нашу єдність і рішучість перед обличчям найбільшої агресії в Європі з часів Другої світової війни». Окрім цього, президент Зеленський висловив бажання зустрітися з лідерами так званої «коаліції охочих» з метою обговорення гарантій безпеки України після можливого припинення вогню з Росією.
Цей дипломатичний крок має перш за все технологічній сенс. Він, очевидно, спрямований на відвернення уваги від московських подій та підкреслення підтримки України з боку європейських партнерів. Дата також обрана не просто так: йдеться саме про символічний ювілей 80-річчя капітуляції Німеччини.
Кого кличе Україна і кого кличе Росія
Україна звертається до європейських лідерів із запрошенням відвідати Київ 9 травня, прагнучи таким чином продемонструвати єдність та підтримку в умовах триваючої агресії з боку Росії. Це запрошення спрямоване на країни, які мають безпосередній зв’язок з історією Другої світової війни та підтримують Україну в її боротьбі за суверенітет. Найбільш логічним та символічним гостем був би майбутній канцлер Німеччини Фрідріх Мерц — не потрібно пояснювати, чому таким важливим є саме німецький гість.
У той же час Росія готується до проведення традиційного помпезного військового параду в Москві, запрошуючи лідерів таких країн, як Китай, Бразилія, Індія, Словаччина, Сербія, Ізраїль та інші. Значна частина цих запрошень викликають аргументовані питання щодо їхньої доречності, враховуючи суто історичний контекст.
Китай, наприклад, взагалі фактично не брав участі у війні проти нацистської Німеччини. Основним противником Піднебесної була Японія, а кривавий конфлікт між ними тривав і задовго до 1939-41, і вже після 9 травня 1945 року. Бразилія брала участь у війні з фашистами на європейському континенті, однак її внесок був дуже обмеженим, і вона ніколи не вважалася однією з головних країн-переможниць. Індія, безперечно, воювала на стороні Антигітлерівської коаліції, однак багато в чому примусово, бо тоді була колонією Британії. До того ж переважно індуси вели бойові дії проти японців, а не європейців. І так далі.
Важливий момент: ніхто жодним чином не намагається принизити внесок кожної країни в боротьбу з країнами Осі в Другій світовій. Кожна жертва, принесена на алтар перемоги, була важливою.
Однак 9 травня у радянській та пострадянській історіософії, а також у сучасній російській ідеології вважається саме перемогою СРСР над Гітлером та нацистським Рейхом. І якби радянським історикам минулого сторіччя почали б розповідати щось на кшталт «визначної ролі КНР та Бразилії у перемозі над Німеччиною» — вони стовідсотково були би неабияк здивовані.
Таким чином, участь цих країн у московському параді виглядає як політичний жест підтримки Росії, а не як вшанування історичної пам’яті та полеглих у тій війні. Це або «клуб друзів» Путіна (президент Білорусі, президент Сербії, прем’єр Словаччини, тощо), або великі бізнес-партнери на кшталт Китаю та Індії. Не більше і не менше.
Від пам’яті до пропаганди: як трансформувався парад 9 травня
Взагалі парад 9 травня в Москві зазнав значної еволюції з часів своєї появи. Він не проводився перші 20 років після 1945-го, а сучасний вигляд отримав вже за часів генсека партії Леоніда Брежнєва.
Однак є ключова відмінність: в радянські часи це був саме «праздник со слезами на глазах», світлий та сумний день, коли фронтовики збиралися, аби випити чарку за полеглих товаришів та з болем і жахом згадати, якими були роки війни. Тоді всі постійно повторювали фразу «Ніколи знову!», а не «Можем повторить!».
У 1995 році, на честь 50-річчя перемоги над нацизмом, парад зібрав у Москві лідерів понад 55 країн, включаючи президента США Білла Клінтона, канцлера Німеччини Гельмута Коля та прем’єр-міністра Великої Британії Джона Мейджора. Це був символ єдності та спільного вшанування пам’яті про жертви війни. Ніякого мілітаризму та войовничості тоді не було. До речі, тоді ж аналогічний парад та урочисті заходи, пов’язані з ним, широко проводилися і в Києві.
Однак з часом парад перетворився на інструмент політичної пропаганди. Під керівництвом Путіна, починаючи з 2000-х років, урочистості на 9 травня набули мілітаристського характеру, з упором на демонстрацію військової потужності Росії.
У 2015 році, під час святкування 70-річчя перемоги, парад у Москві був особливо масштабним, з участю новітньої військової техніки (в тому числі й з міжконтинентальними ядерними ракетами) та акцентом на національну гордість росіян, військову потужність та агресивність Кремля. Це свідчить про зміну акцентів: зі вшанування пам’яті десятків мільйонів полеглих до демонстрації сили, потужності, агресивності та впливу.
Сучасний парад у Москві все більше нагадує зібрання лідерів країн, які підтримують авторитарні режими або самі ними являються. Запрошення до участі в параді отримують держави, які не мають прямого зв’язку з перемогою у Другій світовій війні, але тим чи іншим чином підтримують Росію на міжнародній арені.
Це доводить, що парад використовується не для вшанування історичної пам’яті, а для демонстрації політичних союзів та підтримки режиму Путіна. Такий підхід жахливо спотворює історичний контекст та перетворює день пам’яті мільйонів жертв на інструмент політичних маніпуляцій.
Думка експерта
Політолог Володимир Фесенко вважає ідею запрошення на 9 травня до Києва низки європейських лідерів цікавою та конструктивною. Політолог згоден із тим, що тут йдеться про символічну боротьбу з російськими наративами, а також про унеможливлення присвоєння Росією перемоги у Другій світовій.
«Безумовно, це відповідь на «победобесие» Путіна у Москві. Це демонстрація того, що Путін не може приватизувати перемогу у Другій світовій війні. Це була спільна перемога антифашистської коаліції, а не лише СРСР. Крім того, в Червоній армії воювали і українці, і безліч інших народів радянських республік. Тобто ми намагаємося показати, що перемога у Другій світовій війні — це спільна перемога, яка не належить Кремлю. Друга важлива мета — солідарність з Україною. Це демонстрація того, що йде війна, де Україна відстоює свою незалежність. Як раніше боролися з фашизмом проти агресивної політики Гітлера, так і зараз Україна бореться проти агресивної політики Путіна. Це урок, що не можна повторювати помилки, які провокують подальшу агресію.
Це акція підтримки України та демонстрації солідарності. Плюс виникає подвійний сенс: не лише вищесказане, але й протиставлення РФ. Це така контракція на прагнення Путіна попіаритися на 80-літті перемоги над фашистською Німеччиною. Але, можливо, варто було зробити це 8 травня? Питання дискусійне. Хоча мені здається, що насправді це не принципово. А 9 травня — дата, яка забезпечить контраст, коли в Москві зберуться в основному авторитарні лідери, а в Києві — лідери Європи. Це буде дійсно символічне протиставлення, яке продемонструє, що ставлення до Путіна та його політики залишається незмінним: це неприйняття та осуд», — впевнений Володимир Фесенко.
В якості резюме можна зробити висновок, що запрошення України до європейських лідерів відвідати Київ 9 травня є своєрідною політичною технологією, спрямованою на протидію російській пропаганді та демонстрацію підтримки з боку міжнародної спільноти. Цей крок підкреслює, наскільки важливою є історична пам’ять у сучасній політиці та як події минулого впливають на сьогодення.
Однак загалом використання історичних дат для політичних цілей викликає певне занепокоєння. Так, це притаманно ледь не всім країнам та політикам у світі. Але замість об’єднання та вшанування спільної історії такі дії все частіше призводять до подальших розколів та маніпуляцій історичною пам’яттю.
Це свідчить про те, що уроки історії людством досі ще не засвоєні. Адже якби Путін та його оточення дійсно б поважали своє минуле та жертв Другої світової, вони б ніколи не почали нову агресивну війну проти України, понад 7 мільйонів мешканців якої склали голови на полях битв у 1941-45 роках.