“«Полон — це цікаві польові дослідження». Максим Буткевич — про цілодобове російське ТБ у СІЗО й насолоду від свободи 20 листопада, 16:06 Поділитися: Буткевич: У мене немає відчуття, що в полоні був згаяний час (Фото: Премія імені Георгія Ґонґадзе) Під час Медіаднів, які відбулися в Києві 14−16 листопада, правозахисник, журналіст Максим Буткевич, якого 18 жовтня вдалося звільнити з російського полону, поділився своїми спогадами про”, — write on: ua.news
Буткевич: У мене немає відчуття, що в полоні був згаяний час (Фото: Премія імені Георгія Ґонґадзе)
Під час Медіаднів, які відбулися в Києві 14−16 листопада, правозахисник, журналіст Максим Буткевич, якого 18 жовтня вдалося звільнити з російського полону, поділився своїми спогадами про пережите, розповів, як роспропаганда впливає на росіян і навіть на військовополонених українців, а також наголосив на важливості зберігати вільні ЗМІ в Україні, особливо під час війни. На початку повномасштабного вторгнення Буткевич доєднався до ЗСУ, має звання офіцера. Потрапив до рук ворогів улітку 2022 року у Луганській області. Його засудили до 13 років позбавлення волі в колонії суворого режиму за фейковим обвинуваченням.
NV публікує матеріал в рамках інформаційної підтримки проєкту Медіадні Премії імені Георгія Ґонґадзе.
Далі — пряма мова Максима Буткевича.
«Я дуже тішуся, що встиг в останній момент прибути на Медіадні. Приїхав сюди, тому що мені здалося важливим бути тут, побачити вас, показати себе. Дехто мене дотепер через месенджери питає: „Чи це справді ти, чи я говорю справді з тобою, чи ти живий, чи можна з тобою спілкуватися?“ Зі мною можна спілкуватися, я тут, це правда. Це величезне щастя, справді неймовірне відчуття після двох років і чотирьох місяців бути знову на волі».
«Не вдаючись у філософствування з приводу свободи, наскільки вона відносна або абсолютна, я вам скажу, що на контрасті відчувається дуже добре, коли в тебе вона є і коли в тебе вона обмежена. Коли її нема, то тебе нема».
«Я ще оговтуюсь, хоча вже чотири тижні реабілітації минули. Вона у різних людей проходить по-різному, але це були дуже гарні чотири тижні. Я ще не володію достатньо нашим сучасним медійним контекстом, бо все-таки пропустив ці два з гаком роки. Зараз намагаюся наздогнати хоча б щось. 2,5 року я, звісно, перебував в іншій реальності, зокрема медійній, яка разюче відрізняється від нашої».
«Я там переконався, наскільки життєво важливо те, що наші журналісти і журналістки роблять. Не для політичної системи, не для незалежності держави, хоча для цього всього теж. Для людини, щоб вона лишалася людиною, яка усвідомлено і поінформовано ухвалює власні особисті або політичні вибори. І цими виборами вибудовує себе на майбутнє. Це дуже важлива наша робота, про що ми іноді на конвеєрі повсякдення просто можемо забути. Іноді про це варто згадувати».
«Полон — це був цікавий досвід, цікаві польові дослідження, причому вони не були одноманітними. Був досить тривалий період, коли взагалі не було жодної інформації з зовнішнього світу. І він дав змогу зрозуміти, наскільки життєво важливо для людини отримувати інформацію про те, що відбувається за межами її безпосереднього доторку, погляду, слуху, наскільки це впливає на стан, настрій, на стійкість, на можливість людиною маніпулювати. Наскільки важлива взагалі наша журналістська робота, праця „медійників і медійниць здорової людини“. Тому що пропагандистів теж іноді вважають медійниками, але це окрема тема».
«Потім був період надходження інформації з зовнішнього світу через російський телевізор. Думаю, для тих, хто хоч трохи стикався з такими закладами, не секрет, що, якщо в камері СІЗО є телевізор, він не вимикається ніколи. Працює 24 години на добу. Це не вимога адміністрації, на відміну від світла, яке теж не вимикається 24 години на добу, бо це частина режиму. Телевізор просто не вимикають, тому що він говорить. Це можуть бути кліпи, це може бути [телепропагандистка Ольга] Скабєєва, це може бути [телеведучий і конспіролог Ігор] Прокопенко, це може бути „сматрітє, как наша артілерія накриваєт укронацистов“. Це може бути що завгодно. Я надивився».
«Контекст колонії суворого режиму — спілкування з дуже різними людьми, які там відбували покарання. Я маю на увазі, що крім військовополонених і людей, які засуджені за співпрацю з Україною, там переважна більшість — це люди, засуджені за кримінальними статтями, за особливо тяжкі злочини. У них дуже різні погляди на життя, дуже різна біографія, дуже різне ставлення до політичних процесів. Але очевидно, наскільки на них усіх вплинула багаторічна робота пропагандистської машини, передусім телевізійної. І можна було, на жаль, навіть спостерігати, як це відбивається на наших хлопцях. Просто на рівні словника, на рівні концептів. Це був цікавий урок, я думаю, що дуже цікаво буде попрацювати з цим більш аналітично».
- «Це виправдано, що гріха таїти». У Путіна заявили про необхідність введення цензури у РФ
- «З борделя за розпусту». Соловйов звільнив свою ведучу за перебір із пропагандою
«Коли я повернувся, мені мої рідні сказали: „Ти подивись, які жахливі у нас заголовки, які жахливі новини“. Я сказав: „Це прекрасно!“ Якби ви побули рік-два в атмосфері, де ми перемагаємо, ми найкрутіші, ми найсильніші, довкола вороги, нас ненавидять, бо ми найкращі, але ми всіх переможемо і у нас все чудово, а ти бачиш на власні очі, наскільки все „чудово“, а потім потрапили туди, де кричать „рейвах“, „зрада“, там не так, тут не те — ви б зрозуміли, що перебуваєте у ризикованішому, багато у чому вразливішому, але багато в чому, навпаки, стійкішому і безумовно, вільнішому середовищі. Ви б зрозуміли це саме завдяки роботі медіа і їх розмаїтості. Це багатоголосся, це те, чого там немає взагалі. Одна справа — знати про це, а інша справа — перебувати в цьому інформаційному потоці. Це попервах трохи спантеличує».
«Я трохи шкодував, що замало часу і замало уваги приділяв механізмам того, як працює пропаганда. Досліджував кейси, коли вів медіатренінги, ми розбирали деякі з них. Мало, треба було більше і треба було глибше. Тому що я звик про це думати як передусім про нав’язування певної точки зору, створення контексту для людини, в якому вона діятиме так чи інакше. Хоча якщо розібратися, мова йде про розлюднення. Мова про те, щоб з людини зробити предмет, щоб вона позбулася власної ініціативи і можливості виробляти власну точку зору, просто відрізавши себе від життєво важливої інформації. Перетворити її на істоту, позбавлену власної свободи. Це якісна пропаганда, якісна не обов’язково за рахунок хитромудрості, а за рахунок масованості, повторюваності, іноді лобової дії. Це дуже відчувалося, майже фізично».
Звільнений з полону Максим Буткевич розповів, що не знав про обмін
«Не думаю, що ми маємо імунітет від того, аби теж — особливо в ситуації тривалої, виснажливої війни на виживання — не скотитися туди ж, не захотіти зробити те саме. Тимчасово, трішки — аби виграти. Такий ризик є, ми не застраховані. Те, що ми боремося за свою свободу, не робить нас захищеними від того, аби ми в процесі боротьби раптом не почали втрачати розуміння того, наскільки свобода для нас важлива, і не спробували дещо нею поступитися. Мені здається, що цього робити в жодному разі не можна. Тоді ми втратимо внутрішнє наповнення цієї боротьби».
«Мені дуже пощастило, не лише тому, що я можу зараз це говорити, не лише тому, що я тут. Коли я їхав в поїзді Інтерсіті, в якийсь момент мене трохи піднакрило, що я мчуся на швидкості 120 кілометрів на годину і читаю українською мовою, а не сиджу в бараку і думаю про те, як я буду їхати коли-небудь, якщо мені пощастить, в Інтерсіті. Ці речі ще трапляються. Мені пощастило, тому що наслідки для здоров’я у мене, звісно є — там немає здорових людей, але вони менші набагато, ніж у дуже багатьох хлопців і дівчат. Мені пощастило в плані жорстокого поводження. Воно було, знову таки, немає людей, з якими не поводилися би там жорстоко. Але те, що було зі мною, не йде в порівняння з деякими іншими випадками, з якими я стикався. Мені пощастило, попри тотальну вбогість того, що там оточує — вбогість телевізора, вбогість маскульту, вбогість сучасної попси, убогість мови, якою з тобою спілкуються. Я зараз не про російську взагалі, а про словниковий запас і взагалі манеру поведінки».
«У мене немає відчуття, що це згаяний час. Знаю, що у деяких хлопців було таке відчуття, вони ним ділилися. У мене був час подумати, поспостерігати, дійти до якихось висновків. Була змога зробити крок у бік і подивитися трохи зі сторони на те, що відбувається. Мені здається, що нам всім іноді це треба робити».
Авторка: Анастасія Крупка
Проєкт Медіадні організований Премією імені Георгія Ґонґадзе, яка заснована Українським ПЕН у партнерстві з Києво-Могилянською Бізнес-Школою та її випускниками, виданням Українська правда, а також родиною Георгія Ґонґадзе. Проведення Медіаднів підтримується National Endowment for Democracy (NED).
Інформаційні партнери: УП клуб, NV, LMF, Суспільне мовлення, Радіо Свобода, Медіамейкер, Інститут масової інформації (ІМІ), ZMINA, Детектор медіа, Еспресо, КЖЕ, Медіацентр Україна.