«Безпечного місця в Україні не існує». Що можуть замінувати окупанти, як не натрапити на вибухонебезпечний предмет і як діяти, якщо знайшли

— Наскільки загалом велика проблема замінованих територій в Україні сьогодні? І які регіони зараз найбільш небезпечні з погляду мін і вибухонебезпечних предметів?

— Це дуже слушне запитання, дякую за нього, тому що цю проблему, вважаю, потрібно постійно висвітлювати, оскільки вона є наразі дуже великою.

Хочеться сказати зокрема про Харківську область, тому що ми тут знаходимося, працюємо постійно. Усі знають, що активні бойові дії тривають, тому сказати, скільки буде тривати розмінування, на жаль, неможливо.

Наразі, згідно з офіційними даними, є найбільш замінованими три регіони, які були та частково є окупованими. Там, де тривають десь більш, десь менш активні бойові дії. Вважається, що це Харківщина, Донецький регіон, звісно ж, та Херсонщина.

Але зараз замінованою територією країни є територія, яка приблизно дорівнює території, наприклад, Греції, Австрії чи Болгарії. Це від 139 тисяч кілометрів квадратних. Тобто проблема, на жаль, має дуже величезне значення і дуже величезні масштаби.

Інструкторка Юлія Горленко / Фото: Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування та швидкого реагування

— Наскільки швидко триває процес розмінування, які основні труднощі в цьому процесі?

— Основними труднощами, звісно ж, є активні бойові дії, які, на жаль, не припиняються, тому що і вдень, і вночі тривають обстріли, постійно тривають нальоти дронів.

Триває розмінування. Піротехніки у нас наразі працюють по оперативних виїздах, тобто заявках від населення, також активно працює наша частина механізованого розмінування. Нам наразі допомагають розміновувати наші землі, зокрема сільськогосподарські угіддя та критичну інфраструктуру, машини механізованого розмінування.

Так, процес триває, але це ще, на жаль, дуже довгий процес.

— Дуже довго — це скільки у часі? Також уточніть, будь ласка, про безпечні або небезпечні місця в Україні. Зараз, живучи в Києві, нам здається, що не завжди така небезпека є довкола, але це не так.

— На жаль, абсолютно безпечного місця в Україні зараз назвати неможливо, тому що його просто не існує. Оскільки навіть там, де не тривають активні бойові дії чи просто бойові дії, трапляються випадки дистанційного мінування. Це та загроза, яка до нас прилітає з повітря і не завжди можна відслідкувати, де вона була, де вона може бути, оскільки ворог дуже підступний та цинічний.

Це добре, що Україна все-таки продовжує жити, продовжує стояти та боротися з ворогом, але небезпека може чекати на кожному кроці. Розмінування при таких бойових діях, які у нас тривають зараз, може тривати ще десятки років.

— А розкажіть більш докладно, будь ласка, про дистанційне мінування. Я з ваших слів зрозуміла, що росіяни дистанційно мінують населені пункти, які не можуть окупувати. Як це відбувається, на що звертати увагу цивільним?

— Дуже велика кількість боєприпасів, мін, снарядів до нас потрапляють з повітря і не все це можливо відслідкувати. Це реактивні системи залпового вогню, на кшталт Ураган чи Смерч. Не лише ними можуть здійснювати обстріл території.

Також можуть дистанційно мінувати протипіхотними мінами різних форм та типів. Всі вони абсолютно є надзвичайно небезпечними, для цивільного населення зокрема.

Також мінують територію, звісно ж, дронами, мінують територію вертолітними системами мінування.

Тому потрібно звертати увагу буквально на кожен свій крок, куди ступає нога. Тому під ноги ми дивимося, уникаємо потенційно небезпечних місць. Я думаю, ми сьогодні про них поговоримо.

Також знаємо, що ходити зараз по асфальту є більш безпечно. Оскільки існує дуже багато видів, різновидів мінувань та типів мін.

— Давайте тоді до практичних порад перейдемо. Що робити людині, яка побачила підозрілий предмет десь у полі, в лісі або навіть у середмісті?

— Часто трапляється таке наразі. І хочеться сказати про те, що є люди, які сумніваються в тому, чи потрібно повідомляти про це. Оскільки не кожен з нас є фахівцем, не кожен знає тип, вид та призначення [снаряду]. Але, як кажуть, краще перестрахуватися зайвий раз для того, щоб просто зрозуміти, що там може бути, чи не може бути безпечно.

Що ж треба робити, якщо ви помітили щось підозріле? Неважливо, якого воно кольору, форми, розміру. Якщо там тривали або тривають бойові дії, небезпека може бути скрізь. Тож до цього місця не варто підходити, не варто наближатися. Але краще його запам’ятати.

Не проводити поруч жодних земляних робіт, механічних дій, на кшталт підійти, сфотографувати, перемістити, перенести чи щось таке. У жодному разі такого робити не можна, це по-перше. А по-друге, обов’язково потрібно відійти назад своїми ж кроками не менше ніж на 150 метрів. Чим далі, тим краще.

І потім обов’язково повідомити у службу, зателефонувати за номерами телефонів 101 або 102. Чому на цьому загострюємо питання?

Фото: Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування та швидкого реагування

Тому що часто буває, що людина сумнівається у тому, чи може це бути вибухонебезпечно, чи ні. Не кожен знає, не всі є фахівцями, особливо серед мирного населення, тому краще повідомити. Нехай це буде якийсь кусок ржавої труби або якась консервна банка — за [таке повідомлення] немає штрафів, нічого такого. Краще просто перестрахуватися зайвий раз.

— А які взагалі предмети можуть бути вибухонебезпечними, навіть якщо вони не схожі на міну чи снаряд? Я чула і читала, що особлива небезпека існує для дітей, які бачать якусь маленьку блискучу іграшку на вулиці і можуть її схопити.

— Так, часто такі випадки також трапляються. Замінований може бути навіть той предмет, який ви просто можете бачити у себе вдома. Ворог може використовувати його як СВП — саморобні вибухові пристрої.

Може бути замінованим абсолютно будь-що, починаючи від найменших за розміром [предметів], типу авторучки, яка клацає, або, наприклад, від найменшої сірникової коробки; закінчуючи гаджетами, що відбувається дуже часто. Ноутбук, який знаходите, відкриваєте, може вибухнути прямо у руках, навіть при дотику чи переміщенні. Це може бути гаманець, часто бувають сумки, рюкзаки, тобто всі речі, які покинуті в певному місці.

Найголовніше правило. [Наприклад, є] річ, яка залишена не вами, ви не знаєте, чия вона, вона десь знаходиться. Як правило, це людні місця. Ворог робить це так, щоб завдати максимальної кількості шкоди. Тому предмети, які залишені не вами, не є вашими, не потрібно ні піднімати, ні переміщувати, жодних дій вчиняти.

Щодо дітей. Так, дуже часто трапляються випадки, коли мінують предмети, які цікаві дітям. Це може бути щось блискуче, щось цікаве. Бували випадки, коли в землю закопували певний предмет, який може вибухнути, зверху насипали наче монетки, які блистять, тому це могло привернути увагу дітей.

Це [можуть бути] дитячі літаки, це дитячі іграшки, тобто будь-що, що дитина підніме, не думаючи, що цей предмет може завдати їй шкоду. Тому знаємо самі правила і обов’язково слідкуємо за дітьми, а також надаємо їм корисну інформацію про те, що піднімати нічого не можна.

— Якось я обідала в закладі і забула там звичайну господарську сумку, в якій були продукти. І за дві хвилини повернулася, але сумки на місці не було. Адміністратор мені пояснив, що проявив таку сміливість взяти цю сумку, аби повідомити, якщо б я одразу не звернулася, в поліцію або в ДСНС. Було цікаво, що настільки швидко відреагували. Неправильно зробили те, що цю сумку взагалі в руки взяли, вона мала залишатися на місці, і мали у відповідні органи повідомити. Як би ви прокоментували таку ситуацію?

— Хлопець, звісно, такий сміливий… Найімовірніше, спрацювало те, що це покинув хтось із відвідувачів, просто забув.

Прокоментувати можна по-різному, оскільки, як і будь-яка медаль, це має два боки. З одного боку, ніхто інший її не взяв. Тобто ви повернулися, ви її знайшли. З іншого боку, все-таки сьогодні правила безпеки мають бути в нас на першому місці. Тобто підсвідомість наша має працювати так, що річ не моя, краще не чіпати.

Тут двояка ситуація, але все ж таки, нехай краще наша свідомість працює на нашу користь.

— Давайте поговоримо про ті ризики і помилки, які виникають в результаті необізнаності людей темою мінної безпеки. Які найпоширеніші помилки люди роблять при виявленні вибухонебезпечних предметів?

— Серед найпоширеніших є категорія населення, називаються вони «трофейщики». Це ті, які все тягнуть додому, синдром Плюшкіна. Людина не завжди усвідомлює, яка перед нею річ. «Хочу собі, хочу-хочу», щось побачив, «десь вона в мене буде гарно виглядати», це по-перше.

По-друге, є категорія населення, які не завжди, можливо, усвідомлюють, що відбувається. Якщо зробив хтось, думають, що і їм можна. Ходять по тих місцях, де ходити ще не можна, де не отримали офіційну інформацію про розмінування, але все ж туди ходять.

Бували випадки, як нам розповідали під час проведення різних інформаційних кампаній, коли підходять люди, показують фотографії [з вибухонебезпечними предметами]. Питаю, де ви взяли. [Відповідають]: «Знайшов у лісі, виніс обабіч лісу, знаю, що неподалік працюють сапери, вони заберуть». — Вам не страшно було брати? — «Ну я ж допомагаю».

На жаль, це поганий приклад, як робити не треба. І переносять, і переміщують, деякі навіть намагаються обкопати навколо, думають, буде легше тому ж піротехніку забрати, дістати [підозрілий предмет]. Можливо, не усвідомлюючи, що може реально статись.

— Наскільки часто трапляються випадки, коли нехтування правилами безпеки призводило до трагедій? Може, на вашій пам’яті є ті, які найбільше запам’ятались?

— Є такі випадки, їх багато. Багато випадків знають наші піротехніки, мої колеги з загону гуманітарного розмінування. Не дуже люблять вони про це розповідати, бо це погане, про це говорити не треба. Але я вважаю, що про це говорити треба.

Один начальник розрахунку розповідав, що є окрема категорія, називають їх грибники, які, не дивлячись ні на що, «сусідка принесла кошик грибів, значить, і мені можн». Двоє людей пішли до лісу — вийшов один або не вийшло жодного. Ходять по проліски, хмиз, ті ж гриби восени, не усвідомлюючи всіх ризиків.

Бували випадки, коли потім, на жаль, знаходили вирви від мін чи снарядів, коли люди все ж із того лісу так і не вийшли.

— Є якісь візуальні ознаки, що вказують на небезпечну територію?

— Візуальні ознаки бувають.

Знак, який попереджає про небезпечну територію / Фото: Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування та швидкого реагування

Якщо ви знаєте, що там відбувалося. Можливо, була стоянка військової техніки чи проходили війська — не важливо, чиї. Найбільш замінованими місцями можуть бути покинуті окопи, бліндажі, стоянка військ.

Також, якщо бачите, що територія огороджена стрічкою чи кілками. Можуть бути неофіційні знаки маркування в вигляді складеного каміння або огорожі з паличок.

— Якщо людина побачила підозрілий предмет або розуміє, що це міна, то нічого не чіпаємо, намагаємося дуже обережно, слід у слід, відійти від цього небезпечного місця. І можна позначити його якоюсь червоною ганчіркою, чимось на палиці.

— Підручними засобами. Але близько не підходимо, не маркуємо нічого поруч із потенційно вибухонебезпечним предметом, поруч не проводимо ніяких дій, бо дуже багато різних видів мінувань, на розтяжки можна натрапити. Відходимо, запам’ятовуємо свою дорогу, можемо залишити неофіційний знак маркування, але не поблизу вибухонебезпечного предмета, у жодному разі. Бо життя в нас таки одне і це найдорожча цінність.

— Якщо знайшли підозрілий предмет, побачили десь, куди телефонувати?

— На цей випадок маємо два номери телефону. Перший — ДСНС, 101. Також можемо зателефонувати за номером 102, це поліція, яка також є ключовою ланкою в тому, аби сформувалась заявка, а потім приїхали фахівці на це місце, оглянули і далі працювали так, як потрібно на цьому місці. Номери телефонів — 101 і 102, які потрібні в цьому випадку.

— Чи варто чекати на місці прибуття рятувальників або краще відійти на безпечну дистанцію? Точно варто відійти і десь подалі, напевно, зачекати?

— Краще зачекати. Ви пам’ятаєте дорогу, знаєте, де це приблизно. Бо іноді говорять «біля дерева у лісі», але, на жаль, це не є прямою ознакою, важко буде знайти. Якщо є можливість, краще почекати.

— Як ДСНС навчає звичайних українців правил мінної безпеки, в який спосіб це відбувається?

— Працюємо під гаслом проінформований — означає озброєний, захищений. Тому на постійній основі проводимо різного виду інформаційні кампанії для навчання населення різного віку, категорій, верств. Проводимо освітні заходи, тренінги, особливу увагу приділяємо дитячим безпековим заходам, оскільки дитяча безпека стояла і стоїть на першому місці. Діти — це ті, хто мають вільний час, багато енергії, її треба направляти у правильне русло.

[Навчання] повторно проводимо через певний час, знову приїжджаємо до них для проведення безпекового тренінгу, нагадуємо правила, запитуємо, що знаєте, що не знаєте. Бо дуже багато інформації, особливо діти, черпають із інтернету, пояснюємо, що її треба фільтрувати. Говоримо доступною і лаконічною мовою.

Працюємо у громадах, із освітянами, дуже часто тому, що освітяни — це ті люди, які в подальшому навчають наших дітей. Це наше майбутнє, хочемо, аби воно було безпечним. Інформаційні кампанії проводяться на постійній основі і темпи лише зростають.

— А може сама людина записатися на такі курси, тренінги? Чи це ваша ініціатива — ви приїжджаєте кудись і пропонуєте провести такий курс?

— Може людина звернутись. Також дивимось, де ми вже були, де проводили інформаційні кампанії. Якщо минув певний час, телефонуємо знову, приїжджаємо, нагадуємо правила.

А оскільки військова справа не стоїть на місці і з’являється багато нових видів боєприпасів, типів мінувань, говоримо про сучасні загрози постійно. Бо, на жаль, їх кількість і різновиди невпинно зростають. Тому проводимо [навчання] на постійній основі, зупинятись у цьому не збираємось.

— Де можна знайти офіційну інформацію про безпечні та небезпечні зони в Україні?

— Якщо людина повертається до деокупованого селища або свого місця проживання, найперше треба звернутись до офіційних органів влади. Це може бути інтерактивна мапа ДСНС України, яка відображає місця, де вже були виявлені [забруднені території] або, ймовірно, є загроза мінування. Якщо звертаєтесь до таких джерел, це перший крок до вашої безпеки і оточуючих.

Також варто згадати про реєстр територій, які забруднені вибухонебезпечними предметами, відповідно до постанови КМУ від 7 червня 2024 року, існує геоінформаційна система. Вона містить відомості про забруднені території.

— Що б ви порадили людям, які мешкають у потенційно небезпечних районах?

— Це треба постійно проговорювати. По-перше, уникати підозрілих місць. Не відвідувати місця, які можуть бути потенційно заміновані. Поля, ліси, лісосмуги, незнайомі водойми — це те, що може бути потенційно заміноване. Завжди ходити лише перевіреними стежками. Безпечнішими є асфальтовані стежки.

Не чіпати будь-які підозрілі предмети, не підходити до них близько, не робити жодних дій. Для цього є спеціально навчені фахівці. Працюють сапери майже 24/7. Краще не робити тих дій, які можуть нам зашкодити.

Наше головне завдання — повідомити про знахідку. Далі – ланцюг сформований, служба знає, як діяти.

Варто дотримуватися головних правил: щось побачили — не підходимо, не чіпаємо, повідомляємо. І пам’ятати, що наша безпека в наших руках. Безпека нашого життя залежить від дотримання трьох простих правил…

— Не підходь, не чіпай, телефонуй 101 і 102.

Корисну інформацію про гуманітарне розмінування можна знайти на сайті ДСНС або під відповідним тегом на сайті NV.