“Артур Гранц є однією з найбільш неоднозначних фігур в українському бізнесі. Це підприємець іноземного походження, громадянин Вірменії з посвідкою на проживання в Литві, який станом на 2025 рік живе, за власними словами, «між Вільнюсом і Ригою». Ця людина має досить значний, проте часто суперечливий слід. Його діяльність викликає полярні оцінки: від визнання внеску у розвиток”, — write on: ua.news
Артур Гранц є однією з найбільш неоднозначних фігур в українському бізнесі. Це підприємець іноземного походження, громадянин Вірменії з посвідкою на проживання в Литві, який станом на 2025 рік живе, за власними словами, «між Вільнюсом і Ригою».
Ця людина має досить значний, проте часто суперечливий слід. Його діяльність викликає полярні оцінки: від визнання внеску у розвиток економіки, інфраструктури та повернення Forbes в Україну до серйозних звинувачень у зв’язках з онлайн-казино, що мають імовірні російські корені, масштабній контрабанді через мережу Duty Free та організацію гучних вечірок для політичної еліти.
Така глибока суперечність у діяльності Артура Гранца створює парадокс «небезпечного таланту». З одного боку, він демонструє виняткову ділову хватку, здатність до інновацій та побудови масштабних проєктів. З іншого боку, його ім’я регулярно фігурує у розслідуваннях, пов’язаних із сумнівними фінансовими операціями та потенційно незаконними практиками.
То що ж це за людина — Артур Гранц? Який він бізнесмен і чим відомий? Видання UA.News розбиралося в ситуації.
Артур Гранц: шлях від Баку до Києва
Артур Гранц народився 5 травня 1971 року в Баку, столиці Азербайджану. Згодом родина переїхала до Єревана, Вірменія. Це сталося у 1988 році на тлі антивірменських погромів з боку азербайджанців.
Освіта Гранца розпочалася з амбіцій стати дипломатом, що привело його до Єреванського інституту іноземних мов. Після першого курсу він перевівся до Білоруського державного університету. Саме під час навчання, на третьому курсі, Гранц зробив свої перші кроки у бізнесі: продавав китайські пуховики та золоті ланцюжки з Вірменії на ринку біля стадіону «Динамо» в Мінську.
Після розпаду Радянського Союзу Гранц заснував імпортний бізнес, постачаючи дефіцитні продукти: соняшникову та вершкову олію з Польщі та Аргентини, маргарин з Фінляндії, курячі стегенця з Америки та цукор. Він згадував, що це був сприятливий час для тих, хто готовий ризикувати, оскільки прибутковість часто сягала 100%.
На початку 2000-х років Гранц переїхав до Литви, отримав посвідку на проживання та відкрив фірму. Він зосередився на постачанні сировини для цукрових заводів у великих обсягах, співпрацюючи з лідерами ринку, такими як Cargill та Sucden. Згодом його фірма була визнана тодішньою владою Литви як найбільш динамічно розвиваюча іноземна компанія.
Першим підприємством Гранца в Україні (бізнесмен почав жити тут з 2006 року) було постачання сировини для цукрових заводів на початку 2000-х років. Він стверджує, що його компанія допомогла стабілізувати ціни та очистити український ринок від контрабанди.
Згодом ключовим напрямком діяльності Гранца став розвиток бізнесу Duty Free. На початку 2000-х років він познайомився з братами Хайнеманн, власниками Gebr. Heinemann — світової компанії, що спеціалізується на магазинах Duty Free. Гранц запропонував їм створити високоякісний магазин у новому терміналі аеропорту «Бориспіль». Вони створили спільне підприємство, інвестували у добудову терміналу та отримали орендовані площі у 2010 році.
У 2018 році Гранц висловив бажання «зробити щось хороше для України», що призвело до його участі у перезапуску Forbes . У 2020 році Гранц став мажоритарним власником «УЯВи!», видавця Forbes в Україні. Це сталося після того, як американський видавничий дім відкликав ліцензію у попереднього власника, біглого олігарха Сергія Курченка. Метою було забезпечити голос українського бізнесу, створивши повністю прозору медіакомпанію.
Цей шлях від дрібного імпортера в пострадянський період до власника міжнародних логістичних комплексів, великих мереж Duty Free та медіа-холдингу демонструє надзвичайну підприємницьку кмітливість та стратегічну адаптивність. Здатність Артура Гранца виявляти можливості на різних ринках і в різних географічних регіонах, а також його готовність до ризику, є фундаментальними складовими його ділового успіху. Однак чи все так безхмарно?
«Темний бік» Гранца: звинувачення та скандали
Діяльність Артура Гранца, попри його успіхи, супроводжується численними серйозними звинуваченнями та скандалами, що кидають тінь на репутацію та ділові практики. Ці звинувачення охоплюють сфери грального бізнесу, контрабанди та політичного впливу, створюючи образ підприємця, чий талант межує з «небезпечними» методами.
Зв’язки з гральним бізнесом та VBET
Артура Гранца часто називають співвласником VBET — онлайн-казино з суперечливою репутацією. Ця компанія активно розширює свій вплив, спонсоруючи українські футбольні клуби. Таке масштабне спонсорство, особливо під час війни, може розглядатися як спроба відбілити репутацію компанії та легалізувати потенційно незаконні доходи. Саме VBET UKRAINE LLC стала об’єктом кримінального провадження, ініційованого Генеральною прокуратурою України 3 травня 2024 року, за підозрою у масштабному ухиленні від сплати податків. Компанію також підозрюють у здійсненні гральної діяльності без необхідної ліцензії, що могло призвести до багатомільярдних втрат для державного бюджету.
Одним із найсерйозніших аспектів справи є підозри у зв’язках VBET з російським капіталом. Ім’я Артура Гранца часто з’являлося у журналістських розслідуваннях, що пов’язували його та VBET з Росією. Розслідування «СтопКор» також стверджують про причетність Гранца до контрабандних схем та потенційних фінансових зв’язків його бізнесу з РФ. Більше того, за даними деяких ЗМІ його родичі — батько та троє синів — нібито проживають та ведуть бізнес у Росії. Ця інформація не підтверджена.
Підозри у контрабанді та махінаціях в Duty Free
Бізнес Гранца у сфері Duty Free, який приніс мільйони, підозрюється деякими журналістами-розслідувачами як прикриття для контрабандної діяльності. За відкритими джерелами, Гранц нібито значною мірою побудував свою бізнес-імперію, успадкувавши її від Олександра Потьомкіна, відомого контрабандиста, який керував контрабандними схемами в Білорусі, Україні та Росії з 1990-х років, нібито залучаючи імпорт товарів переважно через Білорусь.
У 2006 році втручання президента Білорусі Лукашенка нібито призвело до проблем для бізнесу Гранца в Білорусі, причому місцеві ЗМІ повідомляли про закриття всіх магазинів Duty Free, через які Гранц здійснював контрабандні операції, що змусило його втекти в Україну. Важливо зазначити, що, за іншими даними, Гранц переїхав до Литви на початку 2000-х років, а потім до Києва у 2007 році для логістичного проєкту. Попри це, Гранц зберіг свій білоруський паспорт та громадянство. Повідомляється також, що він досі володіє понад 35 магазинами Duty Free в Білорусі та має партнерство з «Управлінням справами президента Республіки Білорусь». Однак ця інформація не підтверджена.
Значною схемою, що викликала питання, став тендер на довгострокову оренду приміщень у терміналі D аеропорту «Бориспіль» у 2013 році. Артур Гранц виграв цей тендер, фактично ставши монополістом в аеропорту. Сума оренди була суперечливо низькою – лише 2372 грн, що, як повідомляється, було втричі менше ринкової ціни, що призвело до трьох розслідувань, які зрештою не дали результатів.
На кожного пасажира аеропорту генерувалася квитанція на 23 блоки сигарет, які потім відправлялися в Україну. Передбачається, що жоден пасажир насправді не купував ці сигарети. Фінансова вигода цієї схеми полягала в тому, що з сигарет не сплачувалися податки та мита, що, за словами розслідувачів, генерувало мільйони гривень прибутку для Гранца. ЗМІ припускають, що ці неоподатковані запаси сигарет продавалися дилерами під керівництвом бізнесмена контрабандистам та відправлялися до країн ЄС. Хоча варто зазначити, що жодних вироків суду з цього приводу не існує.
Далі — більше. В серпні 2023-го парламент ухвалив законопроєкт №9315 , яким обмежувалася робота прикордонних магазинів Duty Free. Втім, повної заборони досягти не вдалося. Продаж сигарет тепер лімітовано кількістю у дві пачки в одні руки, а міцного алкоголю — один літр. Причиною ухвалення закону стали висновки роботи ТСК парламенту, яка виявила системні махінації у роботі магазинів безмитної торгівлі. Зазначалося, що магазини Duty Free використовувалися для фіктивного продажу сигарет та алкоголю.
За даними ТСК від митниці, лише за 2022 рік (дані ТСК від митниці) в магазинах безмитної торгівлі, по чеках (фіктивно), було продано понад 18 млн пачок цигарок. Це від 5 до 30 пачок на одного покупця, що неможливо ні фізично, ні юридично, адже ввозити в ЄС більше 2 пачок заборонено.
До чого тут Артур Гранц? За даними розслідувачів, з 14 магазинів Duty Free, які працювали під час війни й були спіймані на схемах, 10 перебувають у безпосередній власності Артура Гранца. Він контролює 75% ринку Duty Free в Україні. Журналіст Євген Плінський вважає, що саме через вплив бізнесмена так і не вдалося повністю заборонити продаж у сухопутних пунктах пропуску.
Скандали довкола імпорту електроенергії з Білорусі
У Telegram-каналах є інформація про те, що Гранц нібито був пов’язаний зі схемами стосовно імпорту білоруської електроенергії навесні 2021 року. За даними джерел, Гранц залучав електроенергію з Білорусі в Україну через фірму-прокладку, разом із депутатом Іванчуком з групи «Довіра», який в свою чергу мав зв’язки з керівництвом ОП. У схемі також нібито були задіяні помічники та давні бізнес-партнери Гранца.
Цю інформацію підтверджував і нардеп Євген Шевченко, якого ще до війни виключили з фракції «Слуга народу». За словами Шевченка, нині перебуваючого в СІЗО за підозрою у держзраді, Гранц, Іванчук та експрем’єр Яценюк реалізували схему закупівель білоруської електроенергії через арабську фірму-прокладку, пов’язану нібито з Давидом Арахамією. Насправді ж жодних прямих зв’язків з керівництвом держави не було, а білоруську сторону таким чином просто мотивували на участь у схемі — мовляв, все «вирішено» на вищому рівні.
Політичні зв’язки та вплив
Призначення Рисбека Токтомушева, давнього менеджера та колишнього бізнес-партнера Артура Гранца, на посаду радника Директорату з питань ветеранів, ВПО, охорони здоров’я та прав дітей в Офісі президента на початку 2025 року стало знаковим моментом. Ключовою подією в їхніх ділових відносинах була роль Токтомушева як керуючого директора під час придбання Гранцем агрохолдингу «Креатив Груп» у 2015 році. Бізнесмен заявив, що він привів Токтомушева в «Креатив Груп» як кризового менеджера, що свідчить про їхнє давнє знайомство.
Журналісти зазначали, що Токтомушев, менеджер великих бізнесів, тепер нібито працює «за зарплату в Офісі Президента, займаючись справами дітей, внутрішньо переміщених осіб та ветеранів». Це свідчить про те, що вплив Гранца теоретично може виходити за межі його прямих ділових операцій у сферу державної політики та управління. Зазначимо, що сам Гранц спростовує дані подібних розслідувань. Він називає їх політично вмотивованими та критикує журналістів за брак фактажу.
Позитивні внески: досягнення та підтримка України
Попри численні суперечності, Артур Гранц також відомий своїми значними внесками у розвиток української економіки та підтримку важливих ініціатив. Ці досягнення формують гарну та соціально значиму сторону його публічного образу.
Відновлення Forbes Україна
Артур Гранц є мажоритарним власником «УЯВи!» — компанії, яка видає Forbes в Україні з 2020 року. Йому приписують повернення Forbes в Україну, а його мотивацією було бажання «зробити щось хороше для країни». Перезапуск видання мав на меті забезпечити голос українського бізнесу, особливо після відкликання ліцензії у попереднього власника.
Видавці негайно випустили українську версію, що тоді не було стандартною практикою. Гранц прямо підкреслював свою мету створити повністю прозору медіакомпанію. Це інвестування у впливову платформу, окрім комерційної вигоди, також стало стратегічним кроком для покращення іміджу бізнес-фігур. Під керівництвом Гранца Forbes Україна сплатив значні 112 мільйонів гривень податків у період з 2022 по 2024 роки.
Внесок у розвиток інфраструктури та економіки
Через спільне підприємство з Gebr. Heinemann Гранц інвестував у завершення будівництва нових терміналів аеропорту «Бориспіль», а згодом розвинув сучасні магазини та ресторани, залучаючи міжнародні бренди. Бізнесмен стверджує , що їхні магазини Duty Free «повернули вартість будівництва терміналу D країні».
Зокрема, компанії BF&GH Travel Retail Limited та Gebr. Heinemann сплатили 177 мільйонів гривень податків у 2020 році та 182 мільйони гривень місяців 2021-му. Гранц публічно заявляє про свою відданість прозорим діловим практикам, включаючи послідовну виплату «білих» зарплат, навіть коли це тягне за собою вищі податкові навантаження. Він висловив здивування та несхвалення, коли контрагенти намагалися здійснювати розрахунки готівкою.
Підтримка українського спорту та благодійність
Незважаючи на значні суперечності, пов’язані з компанією VBET, з якою нібито афільований Гранц, вона є преміум-спонсором національної збірної України з футболу та має широкі спонсорські угоди з Українською Прем’єр-лігою та низкою футбольних клубів країни. Зокрема, ходять чутки , що бізнесмен стане новим власником клубу «Чорноморець». Це забезпечує значну фінансову підтримку українському спорту під час дуже кризового періоду.
Гранц висловлює глибоку повагу до українських бізнесменів, які вклали значні кошти у свою країну та вирішили не тікати на початку повномасштабного вторгнення. Він вважає, що необхідно залишатися, аби захищати як свій бізнес, так і свою батьківщину. Окрім цього, існує інформація про значну допомогу Гранца у відновленні «Охматдиту» після удару РФ 8 липня 2024 року. За непідтвердженими даними, бізнесмен задонатив лікарні суму в розмірі 100 мільйонів гривень.
Резюмуючи, Артур Гранц є фігурою, яка визначається разючими контрастами. Він, безсумнівно, є надзвичайно успішним та адаптивним підприємцем, який побудував значні бізнеси у багатьох секторах та країнах, зробивши внесок у економічний розвиток та сплачуючи значні податки. Водночас, висуваються і серйозні звинувачення проти нього.
Саме тут слова про «небезпечний талант» набувають особливого значення. Талант Гранца полягає у його винятковій діловій кмітливості, адаптивності та здатності створювати потужні та прибуткові партнерства. Натомість, «небезпека» випливає із регулярних звинувачень, які свідчать про можливу готовність діяти у правових «сірих зонах», потенційно експлуатувати системні слабкості або використовувати свій вплив для обходу регуляцій держави.