“Як та навіщо бізнесу готуватися до впровадження ESG-стандартів в Україні.”, — write: epravda.com.ua
Хоча ESG-принципи були сформульовані давно, в Україні про них активно заговорили лише в останні роки. Це зумовлено євроінтеграційним курсом держави та статусом кандидата на членство в ЄС, а також практичною потребою бізнесу залучати зовнішнє фінансування для відновлення й розвитку економіки.
Може здаватися, що вимоги до екологічної чи соціальної відповідальності виглядають недоречно в умовах великої війни. Проте саме в контексті післявоєнної відбудови ESG-стандарти набувають особливого значення.
Міжнародні фінансові інституції розглядають ESG як інструмент зниження ризиків і забезпечення прозорості. Для українського бізнесу це означає, що доступ до фінансування, грантів та пільгових кредитів дедалі частіше залежатиме від здатності підтвердити відповідність принципам сталого розвитку.
Чому ESG-фактори важливі Компанії, які системно впроваджують ESG-підходи, зазвичай мають вищий рівень довіри з боку інвесторів і банків, краще управляють репутаційними ризиками та ефективніше вибудовують внутрішні процеси. Не випадково більшість великих інституційних інвесторів вмонтували ESG-показники у свої інвестиційні рішення.
Крім того, у сучасних умовах важливо забезпечувати відповідальне і сталe управління бізнесом, яке передбачає не лише досягнення економічних результатів, а й урахування екологічних аспектів та дбайливе ставлення до людей.
ESG-фактори важливі і з точки зору наближення українського законодавства до права ЄС. Директива ЄС 2022/2464 (Corporate Sustainability Reporting Directive, CSRD) суттєво розширює вимоги до звітності компаній щодо сталого розвитку.
Законодавчі зміни Єдиного універсального переліку ESG-факторів наразі не існує. На практиці компанії орієнтуються на різні міжнародні стандарти й рекомендації, що ускладнює уніфікований підхід. Водночас суть ESG залишається сталою: це нефінансові характеристики діяльності компанії, які можуть суттєво впливати на її фінансову стабільність, інвестиційну привабливість і довгострокову життєздатність.
В Україні прямий обов’язок звітувати щодо сталого розвитку ще не встановлений. Водночас держава вже заклала фундамент для майбутнього регулювання. Указ президента №722 “Про цілі сталого розвитку України на період до 2030 року” від 30 вересня 2019 року фактично затвердив національне бачення ESG-пріоритетів.
Екологічний вимір охоплює питання управління водами, відповідального споживання, клімату, захисту екосистем. Соціальний блок зосереджується на доступі до освіти, гендерній рівності, гідних умовах праці та зменшенні соціальної нерівності. Управлінський вимір пов’язаний із забезпеченням верховенства права, ефективності інституцій, прозорості та партнерства.
У 2024 році уряд схвалив стратегію запровадження підприємствами звітності із сталого розвитку. Документ визначає поетапний підхід до впровадження стандартів звітності (ESRS). ESG – це філософія та принципи, а ESRS – інструкція та правила, як ці філософію та принципи реалізувати у звітності.
Перший етап, розрахований до 2026 року, передбачав формування нормативно-правової бази, запуск процесу складання, подання й оприлюднення нефінансової звітності. Другий етап, 2026-2030 роки, має на меті повноцінне застосування стандартів ESRS разом із впровадженням аудиту такої звітності.
Паралельно у Верховній Раді розглядається законопроєкт №13598, що пропонує внести зміни до закону “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.
Він передбачає запровадження ESG-звітності як частини звітного процесу; оновлення критеріїв для класифікації підприємств за розмірами (мікро, малі, середні, великі) з урахуванням сучасних вимог; врегулювання питань ведення бухгалтерського обліку та подання звітів для підприємств державного сектору.
Наразі цей законопроєкт перебуває на опрацюванні. Хоча він досі не ухвалений, бізнесу варто сприймати його як відправну точку для змін.
Стан регулювання і як готуватися Великі підприємства вже зараз зобов’язані готувати звіт про управління, який містить елементи нефінансової інформації. У ньому розкриваються екологічні аспекти діяльності, соціальні показники та питання корпоративного управління. Крім того, окремі складові ESG давно врегульовані на рівні галузевого законодавства: екологічного, трудового, антикорупційного та корпоративного.
Проблема полягає не у відсутності норм, а в їх фрагментарності та відсутності єдиного системного підходу. Очікування формального обов’язку може коштувати компаніям дорого. Практика ЄС показує: успішна імплементація ESG потребує щонайменше кількох років підготовки, тому діяти варто проактивно.
Насамперед, доцільно оцінити поточний рівень зрілості компанії з точки зору ESG-факторів та визначити ключові прогалини. Наступним кроком має стати формування чіткої ESG-стратегії, вбудованої в загальну бізнес-модель. Важливо також сформувати внутрішню систему управління ESG з визначенням відповідальних осіб, процедур збору даних та контролю якості інформації.
Окрему увагу слід приділити навчанню персоналу та вбудовуванню нефінансових показників у фінансові процеси. Деякі великі компанії вже впроваджують ESG-стратегії і наймають відповідних спеціалістів, які цьому сприяють.
ESG в Україні – не формальність, а довгострокова трансформація підходів до ведення бізнесу, яка поступово набуває нормативного виміру. Хоча обов’язкова звітність із сталого розвитку ще не запроваджена, підприємства, які почнуть готуватися вже зараз, матимуть суттєву конкурентну перевагу в майбутньому.
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції “Економічної правди” та “Української правди” може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.