Пенсійний лабіринт

Щоб визначити, яку саме пенсію отримає людина, недостатньо знати свій стаж і зарплату. Необхідно врахувати десятки чинників: від року виходу на пенсію до кількості “доплат”, які щоразу змінюються. Отже, щоб порахувати свою пенсію, треба мати не лише терпіння, а й освіту економіста, юриста і пам’ять комп’ютера.

Щоб компенсувати недоліки основної формули розрахунку пенсій, уряд і парламент постійно вигадують нові способи “підтримки” пенсіонерів: доплати до прожиткового мінімуму і мінімальної пенсії, “вікові надбавки”, індексації. Це виглядає як турбота про людей, але насправді це лише латання дірок у системі.

До прикладу: людина отримувала середню заробітну плату, відпрацювала 30 років і пішла на пенсію у 2011 році. Її основна (страхова) пенсія становитиме 1 129 грн. Інший приклад: особа відпрацювала 32 роки, отримувала зарплату на рівні мінімальної, вийшла на пенсію у 2025 році. Її пенсія становитиме 1 927 грн.

І в першому, і в другому випадках пенсія не “дотягує” до встановленого прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб – 2 361 грн. Таким пенсіонерам держава виплачує державну адресну допомогу до прожиткового мінімуму.

Держава робить доплати, щоб люди отримували хоча б мінімум, але таким чином зрівнює всіх – незалежно від того, хто скільки працював і сплачував внесків. Тож страховий принцип пенсійної системи “скільки сплатив – стільки отримав” зникає.

Наразі є понад 100 видів доплат, надбавок і компенсацій. Частина з них фіксована, інші залежать від прожиткового мінімуму. Однак лише невелика кількість визначена законами, решта встановлюється постановами уряду. Тобто уряд може змінювати ці правила без парламенту. Це робить систему нестабільною та непрогнозованою.

До того ж, розмір доплат залежить не лише від віку, а й від стажу, а іноді – навіть від того, чи працює пенсіонер. Наприклад:

• пенсіонерам віком понад 65 років, які мають повний стаж (30 років для жінок, 35 років для чоловіків) і не працюють, “дотягують” виплату до 3 758 грн;
• пенсіонерам до 70 років з тим самим стажем або особам з інвалідністю першої групи – до 3 323 грн;
• пенсіонерам у віці 75-80 років – до 3 613 грн;
• понад 80 років – до 3 758 грн;
• а ті, хто працюють, можуть отримати лише 2 361 грн.

Крім того, діють щомісячні компенсаційні виплати, якщо загальна пенсія не досягає 10 340,35 грн:

• 570 грн – людям у віці понад 80 років;
• 456 грн – у віці 75-80 років;
• 300 грн – у віці 70-75 років.

Ще одна проблема – відсутність чіткого поділу між страховими виплатами, які люди “заробили”, і соціальними, які держава призначає для певних категорій. У систему пенсійного страхування “вбудовані” численні соціальні елементи: надбавки, доплати, підвищення для ліквідаторів аварії на ЧАЕС, шахтарів, учасників бойових дій, репресованих, осіб з інвалідністю.

У результаті деякі пенсії лише на 10% складаються з основної частини, а решта – це доплати, надбавки та компенсації. Тож пенсійна система перетворюється на заплутану мозаїку з різних елементів, у якій важко знайти логіку.

Ми дійшли до стану, коли “латання дірок” стає дорожчим за саму систему. Частину таких виплат фінансують з держбюджету, частину – з Пенсійного фонду, тобто страховими внесками. На всі ці “дотяжки” йде близько третини всіх пенсійних видатків держави. Це означає, що величезна частина коштів витрачається не на підвищення основних пенсій, а на підтримку численних надбавок та компенсацій.

Система стає непрозорою, важкопрогнозованою і несправедливою, адже люди з різними трудовими шляхами можуть отримувати однакову пенсію. Отже, немає стимулу працювати легально, бо держава “дотягне” всіх до однакового рівня.

Пенсійна система потребує не латок, а перезавантаження. Проблема української пенсійної системи – не лише у браку грошей, а в її структурній плутанині. Без прозорого розмежування страхових та соціальних виплат, без спрощення правил і стабільних законодавчих гарантій вона і далі буде громіздкою та несправедливою.

Люди мають бачити прямий зв’язок: скільки працював – стільки заробив. Лише тоді система стане стимулом до чесної праці, а не головоломкою.