October 20, 2025
Military NEWS

«росіяни били з мінометів так, що шматки шиферу з дахів падали нам на авто»: три поранення і «Золотий Хрест» сапера Віталія

Йому 41 рік, контрактник 250 об’єднаного центру інженерної підтримки Командування Сил підтримки. Обираючи між двома напрямками у ЗСУ — понтонер чи сапер — обрав друге….”, — write on: armyinform.com.ua


Йому 41 рік, контрактник 250 об’єднаного центру інженерної підтримки Командування Сил підтримки. Обираючи між двома напрямками у ЗСУ — понтонер чи сапер — обрав друге. І під час Курської операції Сил оборони відчув, як воно: бути сапером Збройних Сил під час безперервних атак ворожих дронів та щільного мінометного вогню. Хоча й до важкої фізичної праці йому не звикати.

За досить короткий час військовослужбовець був тричі поранений. Описуючи одне з бойових завдань, каже: «Янгол-охоронець тоді мене прикривав: вибухівка впала за 2 метри від мене».

Військовий був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України — «Золотий хрест».

Про важку (фізично та психологічно) роботу сапера в нинішній війні; про засилля дронів, щільний мінометний вогонь та небезпеку від «ждунів»; про виконання завдань «на адреналіні» і те, чи «цікаво» забезпечувати роботу штурмових підрозділів Сил оборони України під час Курської операції і не лише — запитувала, слухала та записала кореспондентка АрміяInform у Віталія.

Поранення перше: ішов 7 км по відкритій місцевості з множинним осколковим пораненням ноги

У 2024 році я отримав повістку, але, так би мовити, заочно: через знайому продавчиню в магазині. І добросовісно пішов у ТЦК для уточнення даних.

Хоча ще у 2022 році я був у військкоматі, мені сказали: «Ми вам подзвонимо», але так і не дзвонили до 2024-го. Якщо чесно, я хотів сам обрати, де служити, й вирішив, що підписуватиму контракт із 250 об’єднаним центром інженерної підтримки. Мені пропонували дві посади: водій-сапер або понтонер. Я обрав перше (усміхається — ред).

Далі була БЗВП, профільне навчання на сапера, і вже в лютому-березні 2025 року я разом із підрозділом виконував завдання на Сумщині, біля кордону з російською федерацією.

Ми мінували, створювали kill-зони, встановлювали єгозу та малопомітні перешкоди для піхоти, — це такий тонкий невидимий дріт, котрий може стати пасткою і для піхоти, і для техніки гусеничної.

Одного дня я їхав забирати хлопців із позицій. Було дуже гучно (від ворожих обстрілів — ред.), по дорозі зустрічав багато підбитої техніки… На кілька хвилин відволікся — і переді мною прилетів FPV-дрон. Осколки потрапили в ногу, — думав, що отримав відкритий перелом, здавалося, що кістка вилізла… Автомобіль теж було пошкоджено, але пощастило, що я був наче на підвищенні, тому деякий час ще котився з гірки, і це добре, бо якщо живий — треба їхати далі. Потім я вискочив із автомобіля в посадку, десь пів кілометра не доїхав до потрібних мені позицій.

Побратими почали рух назустріч, а я тим часом перебував у бліндажі в посадці — без зв’язку, під щільним мінометним вогнем та атаками ворожих FPV-дронів.

Коли військові таки дійшли до мене, то вже разом почали рух до стабілізаційного пункту. Пішки пройшли близько 7 кілометрів. Це була фактично відкрита місцевість: польові дороги або посадки.

Як я здолав цю відстань із пораненням в ногу? На адреналіні. Медики ж, побачивши мене на стабілізаційному пункті, сказали, що мені просто пощастило.

Я тоді зазнав множинних осколкових поранень: дрон поцілив у двигун, фактично «прошивши» його. Відтак, мені наче дріб по нозі пройшов. Крім цього, була ще й контузія, тому наступні 15 днів я присвятив лікуванню в Сумах.

Поранення друге: «Янгол-охоронець тоді мене прикривав»

Другого поранення я зазнав у середині травня 2025 року, коли довелося працювати вже власне на кордоні із рф. Була група із шести військовослужбовців. Нас засипали скидами, атакували FPV. Тоді я теж отримав контузію, побратим загинув, ще двоє були поранені…

Під час виконання цього завдання одну з ночей ми провели в посадці, пересидівши навпочіпки. Волонтери нам напередодні привезли костюми (штани+куртка), котрі не видно з тепловізора. І знаєте, якби не ці волонтерські речі — ми би з вами зараз не розмовляли.

На 4 ранку перед нами стояла задача: зробити прохід для техніки, влаштувавши три вибухи в різних місцях. Перший мав відбутися на стороні противника, другий — десь в районі так званої «стіни Яценюка» (сміється — ред.), тобто, власне на кордоні; третій вибух мав бути на нашій території, десь за 50 метрів від кордону. Коли ми йшли на виконання цього завдання, нас крили із усього, ворожі FPV просто не відпускали, атакували за принципом каруселі: один летить і зависає, інший підлітає та скидає, і так безперервно.

Там були просто тисячі дронів. І за таких умов вуха та слух — наш основний орган чуття, основна зброя. Дуже важливим було уважно слухати небо, бо якщо зависає і чути своєрідне клацання — отже, скоро буде вибух. Ми просто не могли просуватися, 50 метрів йшли орієнтовно 30 хвилин.

Під час цього виходу група зазнала втрат. Між мною і побратимом було десь 10 метрів. Скид впав орієнтовно за 3 метри від товариша, він загинув. Ми вирішили відступати. Десь 1 км бігли до піхоти та попросили в них двох людей, котрі допомогли би винести нашого загиблого — але ті відмовилися, бо й самі вже мали втрати… Тому нам довелося залишити Юру там. Це був його перший бойовий вихід. 38 років…

Окопатися змоги також не було: працювали і ворожі міномети, і снайпери. Ми відходили, я побачив дерево, яке могло слугувати хоч якимось укриттям — і паралельно з цим побачив над собою «мавік». Він готував для мене скид. І не поцілив. Думаю, що янгол-охоронець тоді мене прикривав — адже вибухівка впала орієнтовно за 2 метри від мене.

За секунду підлетів ще один дрон, як тільки я мав йти до посадки. І тут я побачив іншого військового, не з нашої групи, — в нього кров з ока текла. Я запитав, чи може він йти. З’ясувалося, що в нього осколок в горлі застряг… Покинути я його не міг. І тут за два метри від мене ще один FPV влупив… Побратими, пригадуючи той день, казали прямо: «Ми думали, що тебе вже немає в живих».

До найближчого населеного пункту були йти десь кілометрів 10 лісом та полем. У найближчій посадці зупинилися перепочити. Нас просто «вирубувало», відключало. Я особисто заснув сидячи. І не було секунди, щоб над нами нічого не висіло. «Баба яга» до нас разів 30 прилітала…

Згодом вийшли на зв’язок, нашу групу евакуювали, — але просувалися ми дуже повільно. Сім кілометрів здолали протягом семи годин.

Я тоді навіть не хотів дивитися на годинник… А ще в нас в навчальному центрі був учитель, він казав: якщо сапер під час бойового завдання подивився на годинник — то це можна сприймати як фіксування часу, коли настала смерть (усміхається з такого «фахового» забобону — ред.).

Після цього поранення, вже другого, знову було лікування.

Поранення третє: «росіяни гатили з мінометів так, що шматки шиферу з дахів падали нам на авто»

Тоді завдання ми виконували на тимчасово зайнятій росіянами території Сумської області. Треба було замінувати певну ділянку — і, вже традиційно, до неї було важко дістатися. Група складалася з трьох військовослужбовців: командир групи, провідник і я. У кузові авто було 80 протитанкових мін. Від місця висадки до місця мінування треба було здолати 3 км. Працювали міномети, а в ямках очікували «ждуни»…

Ми працювали для штурмових підрозділів — і, скажу вам зі свого досвіду, на них дуже важко працювати (сміється — ред.).

Нам довелося йти місцем, котре залишилося від лісу, бо мінометним обстрілом дерева були покладені. Кожен з нас ніс по три міни: дві на ремені, перекинутому через плече і ще одна — в руках. Одна така міна важить 9 кг 100 грам. І ще бронежилет та автомат. Йшли, переступаючи через повалені дерева. Здолали так метрів 200 — і впала фугасна міна за 3 метри від побратима. Його вибуховою хвилею відкинуло та контузило, в мене також була контузія. Ми бігли лісом, а нас доганяли мінометом. Через контузію картинка перед очима пливла, нудило. У стабіку прокапалися, було 5 днів звільнення від виконання завдань, — але поставлену задачу все одно треба було довиконати. Тому ми знову поїхали.

росіяни щільно обстрілювали мінометами. Вам для розуміння: шматки шиферу з дахів падали нам на авто…

Хоча згодом прийшов відбій по цій задачі.

«Працюючи за таких умов, гроші не мають жодної ціни»

Це я розповів вам лише три бойові епізоди, під час яких я отримав поранення. А загалом виїздів було багато; працювали і великими, і малими групами. Бувало таке, що пів кілометра дороги мінували в шахматному порядку…

Найважче під час кожного виходу — морально себе налаштувати. Це ні з чим не порівнюване відчуття: коли чуєш, що «прилетів» ждун, а тобі треба в цей час вийти, спорядити міну та поставити її. Я взагалі уявляв собі, що сапер — це лінива справа (регоче — ред.), але сапер — це колосальне фізичне навантаження. Бувало таке, що спина могла «схопити» так, що аж ноги тремтіли. На далеких виходах просто нога німіла.

Так само складно фізично працювати і над встановленням kill-зон: це була робота на відкритій місцевості під засиллям ворожих дронів та щільного мінометного вогню. І за таких умов, наприклад, нам треба було перенести та встановити кілька десятків сіток на відстань 1 км. Одна така сітка важила 20 кг. І от уявіть собі: переносячи, наприклад, 10 таких сіток протягом дня, ви долаєте 10 кілометрів в одну сторону, і десять — в іншу.

Працюючи за таких умов, гроші не мають жодної ціни. Нам грошей не треба — просто відпустіть додому відпочити«.

… А вдома на Віталія чекають дружина і двоє дітей.

Військовий не приховує: коли дізнався про те, що нагороджений нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ — було приємно.

«Я навіть не підозрював, що таке може бути… Раніше нагород не мав жодних, лише грамоту отримував. А коли дізнався про „Золотий хрест“, мені було справді приємно. Дуже приємно», — резюмував Віталій.

Фото з особистого архіву Віталія

Related posts

Окупанти уразили енергообʼєкти та інфраструктуру в Чернігівській області

cccv

Окупантам наказали страчувати цивільних у Куп’янську — перехоплення

cccv

Родичів у Magura побільшало: американські військові конструктори створили безекіпажний надводний апарат з поліетилену

cccv

Leave a Comment

This website uses cookies to improve your experience. We'll assume you're ok with this, but you can opt-out if you wish. Accept Read More