Як забезпечити інклюзивність освіти

Так, інклюзивна освіта розвивається. Щороку зростає кількість дітей в інклюзивних класах: у 2020-2021 навчальному році було 25 тис. учнів з особливими освітніми потребами, у 2024-2025-му – уже понад 47 тис. Це значний прогрес, але…

Болюча реальність Цифри, які характеризують стан освіти для дітей з інвалідністю, шокують. Вони свідчать про системні недопрацювання, перш за все, з боку чиновників.

• В Україні проживають 160 тис. дітей з інвалідністю (без урахування дітей, що мають порушення розвитку, але статус інвалідності яким не встановлений).

• Понад 10 тис. з них навчають вдома за педагогічним патронажем та сімейною формою здобуття освіти, тобто в школу вони не ходять. Це означає, що один з батьків цих дітей не може працювати, а дитина не має соціалізації.

• Скільки дітей з інвалідністю поза системою освіти і взагалі не навчається, точно невідомо; у нас досі немає якісного обміну даними між МОН, Мінсоцполітики і МОЗ щодо дітей з інвалідністю. За даними експертів, таких дітей майже 20 тис.

• Через прогалини в організації системи освіти тисячі родин змушені переводити дітей на домашнє навчання не за власним бажанням, а через відсутність асистента, інших фахівців у школі, відсутність умов або просто через стигму.

Міжнародний досвід та вітчизняні практики Навчання і розвиток дітей з інвалідністю в школах можливий, про це свідчить міжнародний досвід. У країнах ЄС 70-90% дітей з особливими освітніми потребами навчаються у звичайних школах. Там втілений базовий принцип: школа зобов’язана створити умови, а не батьки мають доводити, що дитина “має право”.

Це не означає, що всі діти повинні сидіти в одному класі і вчити математику. Школа має адаптуватися до потреб різних дітей і стати центром комплексних послуг. У навчальному закладі працюють не лише педагоги, а й логопеди, психологи, фізіотерапевти, ерготерапевти, які надають допомогу під час навчання.

У нас вивільняються приміщення і вчителі через зменшення кількості школярів. Ці ресурси можна спрямувати на організацію класів та відділень для дітей, яким потрібно більше догляду. Але й розвиток для них теж важливий. Якщо дитину з певними порушеннями девʼять років учити пекти хліб, то потім вона зможе стати помічником кухаря. Це показують такі приклади, як Good bread from Good People.

Законодавчі ініціативи і соціалізація дітей У липні Мінсоцполітики заявило, що починає дворічний експериментальний проєкт із закупівлі соціальної послуги з комплексного розвитку та догляду дітей з інвалідністю. Мета – соціальна інтеграція та розвиток дітей віком від шести років, які за станом здоров’я не можуть здобувати освіту в середніх школах за денною формою. У межах проєкту соціальні послуги мають надаватися разом з освітніми.

Ми не повинні обмежуватися експериментальними заходами, тому я подав правки до законопроєкту про підтримку родин. Правки спрямовані на те, щоб усі діти мали право на розвиток та освіту. Усі без винятку, як це гарантує наша Конституція.

Центри комплексного розвитку та догляду для дітей – спосіб дати дітям можливість жити і розвиватися в суспільстві. Запуск послуг комплексного розвитку та догляду при школах для випадків, де асистент дитини не впорається. Така послуга має включати можливість перебування в школі в комфортних та прийнятних для дитини умовах, зокрема технічних та кадрових.

Технічні умови передбачають наявність ліжок, вертикалізаторів та підйомників, кадрові – наявність соціальних працівників, вихователів, психологів, фізичних терапевтів або ерготерапевтів, логопедів, які б працювали на щоденній основі і включали не лише освітню складову, а й розвивальну, психологічну та абілітаційну.

Важливо докласти всіх зусиль, аби такі простори мали:

• спеціальні ліжка та підйомники, щоб дитина могла бути фізично присутня в школі разом з однолітками;

• асистентів дітей у школах, які допомагають у пересуванні, гігієні, позиціонуванні тіла, комунікації, годуванні, зокрема ентеральному та парентеральному;

• сенсорні та ресурсні кімнати при школах, де дитина може вчитися в комфортних умовах (лежачи, з підтримкою спеціальних засобів);

• пристрої для альтернативної комунікації (комп’ютери з керуванням поглядом, планшети з озвученням), що дозволяють дитині брати участь у навчанні.

Це величезний пласт роботи, але він надважливий для багатьох українських сімей, які потребують підтримки держави. Наш обов’язок – ухвалити ці норми і зробити так, аби вони були не декларацією, а дієвим інструментом, забезпеченим коштами.

Буду працювати з бюджетом на 2026 рік, щоб передбачити ресурс для підтримки сімей, які виховують дітей з інвалідністю. 1 вересня має бути святом для кожної дитини. Вірю, що ми будемо наближати цю реальність для всіх українських дітей.