“Про історію служби та стосунків під час війни — у матеріалі АрміяInform. Дружина — цивільна. Олександр та Наталія познайомилися в інтернеті у 2022 році,…”, — write on: armyinform.com.ua
Про історію служби та стосунків під час війни — у матеріалі АрміяInform.
Дружина — цивільна.
Олександр та Наталія познайомилися в інтернеті у 2022 році, якраз після початку широкомасштабного вторгнення.
«Я поспілкувався з дівчиною десь тижні два і зрозумів, що це — моя людина. Я усвідомив, що хочу, щоби ця людина крокувала зі мною пліч-о-пліч по життю. Вона довго пручалася, десь два з половиною роки…» — пригадує військовий.
Наталія додає: «Коли ми почали спілкуватися, то зрозуміла, що в нього є ті риси характеру, які мені подобаються. З ним дуже комфортно… Ми вже давно планували взяти шлюб, і просто в рандомний день: «Ну пішли? Пішли».
Влаштувати фотосесію на броні — ідея дружини.
«Так і сказала мені: „Хочу фотосесію на танку, такого ні в кого немає“. Ми розписалися — і пішли фотографуватися на броню».
У війську Олександр — з 2020 року. Спочатку була строкова служба, потім підписання контракту. Служив у 17-й танковій бригаді, а коли почалася повномасштабна війна — оформили до загону стрілецького батальйону.
Першу половину 2022 року провів у піхоті, другу половину — в реактивній артилерії. У 2023 році був у навчальному центрі інструктором — служив на цій посаді понад два роки, був інструктором під час БЗВП.
«Наприкінці 2024 року з’явилася можливість перейти в бойову бригаду, оскільки втомився від викладацьких буднів інструктора… Найскладніше, що я бачив на війні — це саме життя. Воно дає досить нечіткі гарантії завтрашнього дня, ти не розумієш, що буде далі, а коли ти у війську — ти собі не належиш. Є наказ: сьогодні ти тут, а завтра — там, — ділиться Олександр і додає: — Жити потрібно сьогодні. Так, зараз дуже важкі часи, і хочеться прийти додому, в рідні стіни — і щоб тебе там хтось підтримав. Так, є побратими. Але ми на війні, і ми не знаємо, хто з нас витягне останній квиток… Тому сім’я — це важливий крок для кожного, коли ти знаходиш собі людину, яка тебе розуміє, сприймає, не хоче ніяк трансформувати під себе. Ви просто живете, як воно є — і відчуваєте від цього насолоду».
На запитання, чи складно Наталії в ролі партнерки (а віднедавна — дружини) військовослужбовця, вона відповідає: «Складно. Але мені не так складно, як людям, у яких кохані в полоні або безвісти зниклі, дехто не бачився понад рік, а хтось — і з початку повномасштабного вторгнення. Тому я не жаліюся, бо бачу його періодично… Як не дивно, справлятися мені допомагає чоловік, навіть його есемеска „доброго ранку“ або „добраніч“ — вже для мене є великою підтримкою, особливо, коли він телефонує і ділиться якимись новинами чи своїми переживаннями. Усі переживають відстань по-різному… Перші рази, коли він їхав, я плакала. Але зараз я просто приймаю те, що доведеться ще трішки його почекати. Тому буду чекати стільки, скільки треба».
Фото Кирила Валєєва