“Останні тижні ситуація навколо “Автомагістраль-Південь” не сходить із стрічок новин. Спробую більш детально розповісти про історію з будівництвом магістрального водогону для міста Кривий Ріг. Висновки ж робіть самі.
Червень 2023 року, підрив дамби Каховської ГЄС, рівень води у Каховському водосховищі падає. Кривий Ріг та інші міста на правому березі залишаються без водопостачання.
Для відновлення подачі води у Кривий Ріг розглядаються різні варіанти, нарешті визначається той, який гарантує потрібний обсяг води та який реально швидко реалізувати – з річки Інгулець.
Агентство відновлення залучає інженера-консультанта, який обраховує приблизну вартість проєкту. Проводиться конкурс, в якому приймає участь декілька найбільших українських компаній.
Пропозиція “Автомагістраль-Південь” найдешевша.
Розробляється проєкт, кошторисна документація, які проходять державну експертизу і експертизу замовлену USAID.
Укладається контракт на умовах твердої договірної ціни. Це означає, що в угоді фіксуються лише укрупнені вартісні показники – наприклад, укладання одного метру трубопроводу. Не окремо труба, її доставка, монтаж, з’єднання, а все разом. Кажучи по простому, фіксується послуга “під ключ”.
До контракту додається протокол з цінами на практично всі основні матеріали, в тому числі труби. Ціни – не забаганки компанії. Вони затверджуються замовником(!) на основні моніторингу ринку.
З юридичної точки зору в протоколі не було потреби. Коли ви замовляєте у ресторані борщ, вам не надають ціну картоплі, м’яса чи спецій – вказується лише ціна готової страви.
Але контракт великий – понад 7 млрд грн. Тож замовнику було важливо дотриматись прозорості, щоб всі бажаючі – міжнародні партнери, громадськість, активісти, журналісти – могли особисто перевіряти адекватність цін, покладених в основу розрахунків.
До речі, коли у листопаді 2023 року контракт і протокол з цінами оприлюднили на Prozorro, пан Юрій Ніколов, якого складно запідозрити у схильності до нашої компанії, зазначив, що ціни є ринковими (на рівні прайсів у відкритих джерелах).
Але підкреслюю – контракт не зобов’язував нас закуповувати матеріали за вказаними цінами. Вони могли бути вище, або нижче – це наше питання. Від нас вимагалось лише побудувати об’єкт у відповідності проєкту і вкластись у терміни.
Такі угоди не українське ноу-хау. Саме такий принцип працює у всьому цивілізованому світі. В одному з контрактів між “Автомагістраль-Південь” та USAID вказувалось, що за умови збільшення витрат – це ризики і проблеми підрядника. Якщо ж підряднику вдасться оптимізувати витрати – вартість з боку замовника не буде уточнюватись. Так працюють Світовий Банк, ЄБРР!
Сказати, що проєкт виявився складним – це не сказати нічого.
Нормативний термін будівництва об’єктів такого масштабу – понад 5 років. Ми все зробили за рік. Організували роботу понад 250 одиниць техніки та понад 500-600 працівників. У дві зміни, без вихідних. Цілий рік. Загальна довжина водогону – 26 кілометрів. Три потужних насосних станції – мільйони кубометрів вибраного з траншей ґрунту, сотні тисяч кубометрів піску для засипки, тисячі кубометрів бетону. Все в чистому полі. Обладнання постачалось з усього світу. Труби від трьох українських заводів та п’яти іноземних.
Найскладнішим було подавати у місто воду по першій нитці, запущеною ще в серпні 2023 року, і паралельно укладати ще три трубопроводи. Це як добудувати другий третій поверх будинку, коли на перший вже вселилась родина з маленькими дітьми. Контрактом це не передбачалось! Подача води збільшила обсяг додаткових робіт, вартість яких нам не компенсували.
Фінансування на закупку матеріалів шукали самі. Заборгованість за виконані роботи під час будівництва доходила до 2,5 млрд грн.
Але, попри відсутність коштів та додаткові роботи, вартість контракту не була змінена. Всі ризики, додаткові витрати, лягли на нас. Ми не попросили жодної гривні зверх суми контракту!
У підсумку – все працює. 700-тисячний Кривий Ріг, 50-тисячна Зеленодольська громада плюс прилеглі села та Криворізьська ТЄС забезпечуються водою.
Умови контракту виконані до дрібниць. Земля над трубопроводами рекультивована – аграрії цього року вже засіяли поля.
Пройшов рік – компанії винні 570 млн грн. Ще 50 млн грн ми заплатили ДТЕК за електроенергію, нібито це компанії було потрібно цілий рік забезпечувати водою місто від першої нитки водогону.
Загальний борг перед “Автомагістраль-Південь” по різним проєктам Агентства відновлення та розвитку останніх років – понад 7 млрд грн.
Облікова ставка НБУ – 15,5%, тож обслуговування цього боргу на місяць складає приблизно 100 млн грн., які компанії не компенсують.
Осінню 2024 року починається щось незрозуміле. Обшуки. Експертизи. Звинувачення, нібито ціна труб завищена….
У мене питання. Як можна порівнювати ціну з відтермінуванням платежу з ціною за умови передоплати? Як можна порівнювати відпускну ціну з ціною з монтажем і доставкою? Чому не враховується, що труби у місцях з’єднання з насосними підрізались, тобто частина погонажу вибраковується?
Питання без відповіді. Кажуть “ціна завищена” і крапка…
На який взагалі підставі висуваються претензії до підрядника? Не підрядник визначає умови і ціни. Наша зона відповідальності – обсяги, якість, терміни, до яких жодних претензій не має!
До війни Україна досягла значного прогресу у наближенні до світових стандартів взаємовідносин між державою та бізнесом. Що ж тепер – відкат реформ? Прибираємо будь-які правила та запобіжники?
А найстрашніше – вбиваємо будь-яку мотивацію.
Навесні 2022 року, коли іноземні підрядники кинули обʼєкти та евакуювали персонал, ми, не питаючи про оплату, відновлювали рух стратегічними трасами на деокупованих територіях Київської, Чернігівської, Сумської та Харківської областей. Відбудовували мости, якими сьогодні забезпечується основний потік військових вантажів.
Коли державі потрібна була термінова допомога, ми, як пожежна команда, завжди були поруч. “Автомагістраль-Південь” це злітно-посадкові смуги, захист стратегічних енергетичних об’єктів, прифронтові дороги, захищені від дронів фортифікації.
Війна триває, і не відомо які ще випробування випадуть на долю країни. Якщо русня вчергове знищить щось важливе, чи знайдуться бажаючи без фінансування це відбудувати, знаючи, що їм можуть “подякувати” кримінальними справами?
Не кажу про реформи, інвестиції, економіку, робочі місця – розумію, що ці аргументи можуть бути не почуті, коли країні треба просто вистояти. Але ж вбивство такого бізнесу як “Автомагістраль-Південь” точно не посилить спроможність України протистояти ворогу.”, — write: epravda.com.ua
Червень 2023 року, підрив дамби Каховської ГЄС, рівень води у Каховському водосховищі падає. Кривий Ріг та інші міста на правому березі залишаються без водопостачання.
Для відновлення подачі води у Кривий Ріг розглядаються різні варіанти, нарешті визначається той, який гарантує потрібний обсяг води та який реально швидко реалізувати – з річки Інгулець.
Агентство відновлення залучає інженера-консультанта, який обраховує приблизну вартість проєкту. Проводиться конкурс, в якому приймає участь декілька найбільших українських компаній.
Пропозиція “Автомагістраль-Південь” найдешевша.
Розробляється проєкт, кошторисна документація, які проходять державну експертизу і експертизу замовлену USAID.
Укладається контракт на умовах твердої договірної ціни. Це означає, що в угоді фіксуються лише укрупнені вартісні показники – наприклад, укладання одного метру трубопроводу. Не окремо труба, її доставка, монтаж, з’єднання, а все разом. Кажучи по простому, фіксується послуга “під ключ”.
До контракту додається протокол з цінами на практично всі основні матеріали, в тому числі труби. Ціни – не забаганки компанії. Вони затверджуються замовником(!) на основні моніторингу ринку.
З юридичної точки зору в протоколі не було потреби. Коли ви замовляєте у ресторані борщ, вам не надають ціну картоплі, м’яса чи спецій – вказується лише ціна готової страви.
Але контракт великий – понад 7 млрд грн. Тож замовнику було важливо дотриматись прозорості, щоб всі бажаючі – міжнародні партнери, громадськість, активісти, журналісти – могли особисто перевіряти адекватність цін, покладених в основу розрахунків.
До речі, коли у листопаді 2023 року контракт і протокол з цінами оприлюднили на Prozorro, пан Юрій Ніколов, якого складно запідозрити у схильності до нашої компанії, зазначив, що ціни є ринковими (на рівні прайсів у відкритих джерелах).
Але підкреслюю – контракт не зобов’язував нас закуповувати матеріали за вказаними цінами. Вони могли бути вище, або нижче – це наше питання. Від нас вимагалось лише побудувати об’єкт у відповідності проєкту і вкластись у терміни.
Такі угоди не українське ноу-хау. Саме такий принцип працює у всьому цивілізованому світі. В одному з контрактів між “Автомагістраль-Південь” та USAID вказувалось, що за умови збільшення витрат – це ризики і проблеми підрядника. Якщо ж підряднику вдасться оптимізувати витрати – вартість з боку замовника не буде уточнюватись. Так працюють Світовий Банк, ЄБРР!
Сказати, що проєкт виявився складним – це не сказати нічого.
Нормативний термін будівництва об’єктів такого масштабу – понад 5 років. Ми все зробили за рік. Організували роботу понад 250 одиниць техніки та понад 500-600 працівників. У дві зміни, без вихідних. Цілий рік. Загальна довжина водогону – 26 кілометрів. Три потужних насосних станції – мільйони кубометрів вибраного з траншей ґрунту, сотні тисяч кубометрів піску для засипки, тисячі кубометрів бетону. Все в чистому полі. Обладнання постачалось з усього світу. Труби від трьох українських заводів та п’яти іноземних.
Найскладнішим було подавати у місто воду по першій нитці, запущеною ще в серпні 2023 року, і паралельно укладати ще три трубопроводи. Це як добудувати другий третій поверх будинку, коли на перший вже вселилась родина з маленькими дітьми. Контрактом це не передбачалось! Подача води збільшила обсяг додаткових робіт, вартість яких нам не компенсували.
Фінансування на закупку матеріалів шукали самі. Заборгованість за виконані роботи під час будівництва доходила до 2,5 млрд грн.
Але, попри відсутність коштів та додаткові роботи, вартість контракту не була змінена. Всі ризики, додаткові витрати, лягли на нас. Ми не попросили жодної гривні зверх суми контракту!
У підсумку – все працює. 700-тисячний Кривий Ріг, 50-тисячна Зеленодольська громада плюс прилеглі села та Криворізьська ТЄС забезпечуються водою.
Умови контракту виконані до дрібниць. Земля над трубопроводами рекультивована – аграрії цього року вже засіяли поля.
Пройшов рік – компанії винні 570 млн грн. Ще 50 млн грн ми заплатили ДТЕК за електроенергію, нібито це компанії було потрібно цілий рік забезпечувати водою місто від першої нитки водогону.
Загальний борг перед “Автомагістраль-Південь” по різним проєктам Агентства відновлення та розвитку останніх років – понад 7 млрд грн.
Облікова ставка НБУ – 15,5%, тож обслуговування цього боргу на місяць складає приблизно 100 млн грн., які компанії не компенсують.
Осінню 2024 року починається щось незрозуміле. Обшуки. Експертизи. Звинувачення, нібито ціна труб завищена….
У мене питання. Як можна порівнювати ціну з відтермінуванням платежу з ціною за умови передоплати? Як можна порівнювати відпускну ціну з ціною з монтажем і доставкою? Чому не враховується, що труби у місцях з’єднання з насосними підрізались, тобто частина погонажу вибраковується?
Питання без відповіді. Кажуть “ціна завищена” і крапка…
На який взагалі підставі висуваються претензії до підрядника? Не підрядник визначає умови і ціни. Наша зона відповідальності – обсяги, якість, терміни, до яких жодних претензій не має!
До війни Україна досягла значного прогресу у наближенні до світових стандартів взаємовідносин між державою та бізнесом. Що ж тепер – відкат реформ? Прибираємо будь-які правила та запобіжники?
А найстрашніше – вбиваємо будь-яку мотивацію.
Навесні 2022 року, коли іноземні підрядники кинули обʼєкти та евакуювали персонал, ми, не питаючи про оплату, відновлювали рух стратегічними трасами на деокупованих територіях Київської, Чернігівської, Сумської та Харківської областей. Відбудовували мости, якими сьогодні забезпечується основний потік військових вантажів.
Коли державі потрібна була термінова допомога, ми, як пожежна команда, завжди були поруч. “Автомагістраль-Південь” це злітно-посадкові смуги, захист стратегічних енергетичних об’єктів, прифронтові дороги, захищені від дронів фортифікації.
Війна триває, і не відомо які ще випробування випадуть на долю країни. Якщо русня вчергове знищить щось важливе, чи знайдуться бажаючи без фінансування це відбудувати, знаючи, що їм можуть “подякувати” кримінальними справами?
Не кажу про реформи, інвестиції, економіку, робочі місця – розумію, що ці аргументи можуть бути не почуті, коли країні треба просто вистояти. Але ж вбивство такого бізнесу як “Автомагістраль-Південь” точно не посилить спроможність України протистояти ворогу.
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції “Економічної правди” та “Української правди” може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.