“Закарпаття. Щойно поїзд робить першу ранішню зупинку – одразу помічаєш відмінності. Тут дахи будинків однаково вимощені яскравою черепицею, у блакитному небі прорізають білі доріжки закордонні літаки, а схили вкриті рівними рядами виноградних лоз, вік яких іноді налічує понад пів сторіччя. Саме такі виноградники обробляє родина Шошів з-під Берегового.
Крістіан Шош – винороб у п’ятому поколінні, онук титулованого закарпатського майстра винної справи Карла Шоша, вина якого з 2000 року отримали не один десяток нагород на українських та міжнародних конкурсах.
Закарпаття завжди вважалося одним з головних виноробних регіонів країни, але в умовах війни виноробам доводиться докладати зусиль, щоб не лише долати нові виклики та зберігати здобутки, а й примножувати їх. У них це виходить.
Повернутися, щоб створювати своє
Прикордонне містечко Берегове – зелене і затишне. Старовинна архітектура, приємний клімат, термальні води та смачне вино роблять його чудовим напрямком для відпочинку. З вокзалу до центра міста – лише 20 хвилин пішки, але можна скористатися послугами таксі: поїздка коштуватиме 70 грн. До села Кідьош, де мешкає родина Шошів, дорожче – 200 грн, подорож триватиме 15 хвилин.
Реклама:
У вихідні таксі – єдиний спосіб дістатися місця призначення. З ним варто визначитися одразу або принаймні дізнатися номер, за яким його можна викликати. Життя на вокзалі Берегового вирує лише в момент прибуття поїзда: водії закликають в авто, автобуси спецрейсів чекають на пасажирів – робітників підприємств чи туристів, єдиний кіоск в облозі з охочих випити кави чи пива.
Маршрутний транспорт зовсім відсутній, а за 30 хвилин на вокзалі стане геть порожньо. Так само тихо в цей день і на виноробні Шошів: минулорічний сезон завершений, вино розлите в пляшки, бочки вимиті і сохнуть під сонцем.
Виноробня облаштована на території колишньої птахофабрики, яку Карло Шош узяв в оренду на 50 років. Окремо у власному обійсті він має старий винний підвал і велику дегустаційну залу, де з початку 2000-х років пригощає туристів.
Реклама:
Карло Шош має винний підвал у власному обійсті
Новою локацією, розташованою за селом, опікується Крістіан. У 2023 році він отримав ліцензію на виробництво вин, уклав договір з дистриб’ютором і тепер вина Sass K. можна купити в магазинах у всій Україні. Вина коштують від 450 грн за пляшку, найдорожче – авторське сухе червоне Карла Шоша “Карлот” – 750 грн.
“З 2024 року ми виготовляємо більше вин без додавання сульфітів (діоксид сірки, дозволений у виноробстві природний консервант – Авт.), нефільтрованих, неочищених. Я б сказав, це сире вино, натуральне, а не кожне вино є натуральним, іноді це просто маркетинг”, – пояснює Крістіан.
Для виробництва Шоші використовують виноград лише з власних виноградників, а це 11 га різних сортів, зокрема 2,5 га органічних угідь. “Наша філософія в тому, що ми нічого не додаємо і не хочемо нічого віднімати від вина. У червоні ми іноді додаємо лише трохи сульфіту, аби запобігти бродінню в пляшках”, – додає він.
На галявині перед будівлею виноробні поруч з бочками лежать дві великі грузинські амфори квеврі. Шоші придбали їх нещодавно для урізноманітнення асортименту помаранчевого вина. З ним Крістіан познайомився задовго до того, як оранжі або вина “скін контакт” стали мейнстримом.
Для нових експериментів Шоші придбали грузинські амфори
“Я писав дипломну роботу з виробництва помаранчевого вина на Закарпатті і робив це вино у 2015-2016 роках, але тоді ніхто не хотів пити помаранчеве вино. Люди не розуміли, що це таке, а зараз це мода. Лише не для мене, бо я робив його, як і петнати (від французького Pét-Nat або Pétillant naturel – натуральне ігристе – Авт.). Зараз роблю ігристе вино за класичною технологією”, – наголошує.
У квітні Крістіан відправив у Київ на міжнародний конкурс Wine&Spirits Awards чотири вина і отримав чотири золоті медалі. Одну з нагород вибороло помаранчеве вино Rhyolite Orange 2024 року, три інші – торішні “Сапераві”, “Карлот” та Vinum Primae. “Оранж”, “Сапераві”, “Карлот” – це нефільтровані, неочищені вина без додавання сірки. Я сповнений гордості, оскільки ці вина брали участь у конкурсі вперше”, – пояснює закарпатець.
Крістіан – єдиний з чотирьох онуків Карла Шоша, який зацікавився виноробством. Йому тридцять років і десять з них він присвятив освіті. Учився в Угорщині. Спочатку опанував професію винороба, потім отримав університетський диплом інженера в галузі виноградарства та енології, далі – фахівця із захисту рослин.
Читайте також:
Виноробня Biologist: як під Києвом вирощують Тельті Курук та створюють прадавні вина
Отримав пропозицію зайняти посаду головного винороба на великій промисловій виноробні, але відмовився і повернувся в Україну розвивати місцеве виноробство.
“Мене запитували, чому я повернувся з Угорщини. Так, сьогодні у нас небезпечно, але є величезний потенціал. У нас прекрасні ґрунти, гарний клімат, унікальна культура, історія. Ще раніше я вирішив, що буду українським виноробом, і я хотів би показати, що Кідьош – один з найкращих на Закарпатті та в Україні. Я б хотів, щоб про нього дізнався світ. Коли я це вирішив, у голові наче склався великий пазл”, – згадує чоловік момент, коли в його житті з’явилася велика мета.
Відтоді він використовував кожну можливість для навчання, працював на різних виноробнях: біодинамічній, промисловій – з 300 га виноградників, угорській Varga поруч з озером Балатоном, де виробляють 20 млн літрів вина на рік.
З маленьких деталей малював картину, яке вино хоче робити сам. Перше своє вино Крістіан створив у 2011 році на другому році навчання в Будапешті – з білого мускатного винограду сорту Іршаї Олівер.
“За своє перше вино я отримав золоту медаль у Будапешті. Це доводить, що ми можемо робити гарні вина, але нам потрібно щось змінити в менталітеті. Я неймовірно щасливий, що дедалі більше виноробів вдома роблять схоже, але не однакове вино, експериментують із спонтанним бродінням”, – радіє Крістіан.
Друге життя втраченого вина
Спонтанне бродіння чи ферментація – метод, який Шош знає досконало. Він упевнений, що саме це дозволяє відобразити у вині особливості теруару і збагатити смак фруктовими нотами. Проте багато хто з виноробів надає перевагу контрольованому процесу, який передбачає додавання дріжджів.
Щоб ознайомитися з процесом виробництва, поринаємо в прохолоду виноробні. Перша зала оснащена пресами. Один з них був придбаний наприкінці 1970-х років. Він виглядає, наче музейний експонат, але так само робочий, лише після переробки винограду його важко мити. Другий прес – новіший.
Старий прес використовують для виробництва червоного вина
“Мене питають, як із спонтанним бродінням можна робити чисті вина з чистим смаком. Річ у тім, що ми працюємо з чистим мустом (виноградне сусло, грона винограду після пресування – Авт.). Є кілька фільтрів, ми залишаємо муст на ніч, відділяємо чисту масу від осаду, починається бродіння. Процес триває довше, але вина мають більше структури, більше потенціалу та аромату”, – пояснює винороб.
Він є консультантом при Закарпатській асоціації угорських виноробів, і якщо хтось має проблеми у виноградарстві чи виноробстві, завжди готовий допомогти.
“Якщо в нашому регіоні інші винороби стають кращими, це добре для мене, тому що однієї виноробні недостатньо для Закарпаття. У 1960-х роках тут було 17 тисяч гектарів винограду. Хоча сьогодні офіційно заявляють про великі площі, ми зробили підрахунок – це максимум тисяча гектарів”, – зазначає Шош-молодший.
Інше його ноу-хау – вино з ботритизованих ягід. Клімат регіону сприятливий для зараження грон грибком Botrytis cinerea та утворення благородної гнилі, що дозволяє виробляти натуральні солодкі вина врожаю типу “Токай” чи “Сотерн”.
Деякі вина витримують у бочках: з місцевого дуба, угорських чи французьких
Крістіан пропонує скуштувати свій найексклюзивніший витвір: вино Aszú з ботритизованих ягід. Він розповідає, що колись виробництво цього десертного вина було дуже популярним у регіоні, а останнє Aszú з Берегова, датоване початком 20 сторіччя, зберігалося в музеї Будапешта. Під час бомбардування міста музей зруйнували й останнє берегівське Aszú було втрачене.
Через 122 роки молодому виноробу вдалося відтворити легендарний напій. “У 2023 році було дуже вогко, на винограді з’явився грибок. Було багато ягід Асу з трамінера, рислінгу, солярису, вельшрислінгу, мускату, харшлевелю. Останній – це типовий сорт винограду для ботритизації. Щовечора я збирав уражені ягоди і за 10,5 години зібрав сім кілограмів ягід. Потім знову пішов дощ і для збору нам було потрібно більше людей. Це вино історичне”, – шаріється винороб.
Він розливає напій у келихи. У склі вино переливається, наче стигла пшениця на сонці. Аромат скоріше кондитерський, ніж винний: так може пахнути торт чи заварний крем з ваніллю. Смак теж незвичайний, без надмірної солодкості, притаманної десертним винам, немов куштуєш екзотичний фрукт, але одночасно розумієш, що це вино – холодне, густе, неймовірне.
“Це унікальне вино, добре збалансоване, не схоже на кріплене. Хоча вміст цукру високий, але й висока кислотність і його легше пити. Його можна витримувати, воно має величезний потенціал”, – не без гордості пояснює Шош.
Історичне берегівське “Асу”, відтворене Крістіаном, має аромати меду та акації
Після дегустації повертаємося до огляду обладнання. У цехах його багато, куплене воно в різні часи. Апарат для розливу вина Крістіан придбав у друзів в Угорщині, сталеві резервуари – на виноробному підприємстві, що закрилося. Металевий профіль для стовпчиків і нові резервуари придбали за гранти.
Винороб уже може інвестувати в розвиток власні кошти, а коли навчався – допомагав дідусь. Проте більше вкладень вимагали не технології, а купівля виноградників. На запитання, чи вигідно зараз робити вино, адже багато хто зізнається, що працює “в нуль”, але щасливий, що займається улюбленою справою, чоловік сміється: “Так, сьогодні я щасливий. Дружина іноді ні”.
Молоде подружжя Крістіан та Крістіна Шош щойно стали батьками і зводять будинок. “Це важко, тому що нам потрібно багато інвестувати у виноград. Сьогодні ми облаштовуємо систему формування лоз на органічному винограднику, це система Guyot. Стовпчики купили за грант, але встановити їх дуже складно: земля суха і доводиться використовувати гідравлічну машину”, – пояснює винороб.
Нова виноробня розташована на території колишньої птахофабрики
Старі виноградники потребують нових рішень
Дорогою на виноградник Карло розповідає, що ставати до роботи з лозами доведеться жінкам, бо чоловіки воюють або виїхали за кордон. Він показує на порожні поля обабіч: “Коли я вчився в школі, тут були виноградники”.
Дорога йде вгору, автомобіль підкидає на вибоїнах, коротка відстань здається нескінченною, але ж яка краса навколо! Уже певний час стоїть тепла погода, природа прокинулася, поля і гори вкрилися зеленню.
“Це Хазанезе Крю”, – вказує рукою Крістіан. Свій виноградник він називає за аналогією з французьким Cru, що означає видатні якості отримуваних з нього вин. Hazanéző Dűlő – це історична назва, з угорської вона перекладається “дивитися на дім”: коли виноградарі піднімалися на гору, то могли бачити свою домівку.
Hazanéző Dűlő – історична назва виноградників
Крістіан пояснює: перевага власних виноградників і в тому, що винороб може контролювати стиглість ягід, сам ухвалює рішення, коли збирати врожай.
“Коли ви купуєте виноград в іншої компанії, то не маєте вибору. Саме тому я іноді відчуваю у винах “Каберне”, “Мерло”, “Піно нуар” незрілий зелений, перцевий смак і це проблема. Часом винороби вимушені додавати в сусло цукор, щоб отримати нормальний вміст алкоголю. В Одеській області такої проблеми немає, там ягоди з високим вмістом цукру. Навіть місцеві винороби купують там виноград, якщо хочуть зробити вино з одеського чорного”, – наводить приклад винороб.
Ми зупиняємося посередині гори, де ростуть дорослі кущі. Їх стовбури сиві, покручені, але рясніють яскраво-зеленими пагонами. Крістіан демонструє, як видаляти зайву зелень. Без досвіду робити це страшно – здається, відірвеш щось потрібне, та й шкода ці ніжні пагони, на яких уже видніються маленькі грона.
Зелені роботи на виноградниках потребують досвіду
З 11 га виноградників, які обробляє родина Шошів, 8 га – старі лози, одні з найстаріших в Україні. Вони ростуть на гірських вулканічних породах, що містять перліт, червону глину і мають високий вміст заліза. Південний схил гори засаджувався в 50-60-х роках минулого сторіччя, східний – у 70-х. Однак є свідчення, що виноград на цих ділянках вирощувався і 200 років тому.
У рядах, де росте старий виноград, часто є порожні місця: ґрунт дуже щільний і посадити нові кущі неможливо – вони не приживаються. “Ці старі виноградники мають велику цінність, ми хотіли б їх зберегти. Знайдемо якесь рішення, уже сьогодні працюємо з ґрунтом і маємо результати”, – говорить Крістіан.
Він розповідає, що після Другої світової війни та в 1950-х роках у районі садили виноград для промислового виробництва вина. Проте за часів СРСР він як слід не обрізався, тераси були знищені, ґрунти зіпсовані, а перш ніж садити новий виноградник, треба чекати мінімум десять років.
Читайте також:
Алкоголь з гарбуза та вино, схоже на борщ. Історія виноробні Wineidea з Ясногородки
Один з найстаріших сортів у Шошів – вельшрислінг чи італійський рислінг (Olaszrizling угорською, Graševina сербською), який не має нічого спільного з німецьким рислінгом. Є типові для регіону сорти, також одні з найстаріших: Királyleányka чи Fetească regală (Королівська Леанка), звичайна Леанка чи Feteasca Alba, вони ростуть на вершині гори.
“Zala Gyöngye чи Перлина Зали – особливий гібрид, виведений в Угорщині в минулому сторіччі. В СРСР його висаджували завдяки стійкості до хвороб, як і шасла (Chasselas). Коли філоксера знищила виноградники в Європі, постраждав і наш регіон. Після того висаджували вельшрислінг та шасла”, – переказує винороб.
За старими виноградниками необхідно ретельно доглядати
Серед інших сортів Шоші мають класику: мускат оттонель, каберне совіньон, каберне фран, мерло. Це теж старі лози, які дозволяють виробляти високоякісні червоні вина з високим вмістом цукру та без сторонніх присмаків.
Також мають угорський білий сорт Cserszegi Fűszeres та стародавні автохтони Карпатського басейну Hárslevelű, Bakator і Szerémi Zöld (серемський зелений), які культивувалися на цих землях ще до 19 століття.
На старих виноградниках Шоші не використовують гербіциди, але зовсім без обприскування неможливо: поруч є занедбані виноградники, які можуть бути джерелами хвороб та бур’янів. Виноград збирають лише вручну. Пересуватися між рядами треба обережно, бо схил дуже крутий, а в дощову погоду майже неподоланний. Урожай 2024 року через посуху та дощі був удвічі менший за попередні роки – 15 тонн. Збір тривав два тижні, хоча зазвичай триває чотири.
Виноградникам потрібні люди
Клімат змінюється, вино вже можна робити в усій Україні, але закарпатці не відчувають тиску. Навпаки – з цікавістю очікують на результати колег з півночі України. Адже Закарпаття, Берегівщина зокрема і навіть село Кідьош – це зовсім інший теруар, передусім завдяки вулканічним ґрунтам.
Виноград у Кідьоші вирощували і двісті років тому
“Я радий, що з’являються нові виноробні, адже Україна – величезна. Угорщина – маленька країна з населенням близько 10 мільйонів, у них 60 тисяч гектарів винограду, а в Україні – 20-40 тисяч. Ми не конкуренти”, – пояснює винороб.
На його думку, конкурентами українських крафтових виноробів є не промислові виробники, а імпортери недорогих вин з Австрії, Італії, інших країн. Крістіан не закликає їх бойкотувати, а навпаки – сам купує та дегустує іноземну продукцію.
“Учора я купив за 200 гривень австрійський рислінг на “Розетці”, він був дуже смачний, це було ідеальне вино за 200 гривень. Нам потрібно пробувати вина з більшої кількості країн. Потрібно знати, хто наші конкуренти, адже виноробство – це не просто вирощування чи купівля винограду, пресування чи ферментація маси, витримка. Це складний процес: від мікробіології до хімії, це наука”, – каже винороб.
Читайте також:
Як “сільське шампанське” з Гусятина підкорило Україну. Історія виноробні Fatherʼs Wine
Він упевнений, що знайти підхід можна до будь-якого сорту винограду навіть без дорогого обладнання, лише треба вчитися, досліджувати та експериментувати.
“Дідусь почав виробляти вино на початку 2000-х. Минуло 25 років, але в нас нема особливого пресу за 10 мільйонів форинтів (1,16 млн грн), особливого фільтра, машин та резервуарів з контрольованою температурою, але є старі виноградники й лози, ми можемо їх зберегти, це наша пристрасть”, – заявляє Крістіан.
На виноробні Шошів обладнання придбане в різні часи
Інше захоплення чоловіка – викладання в університеті в Береговому. Щоп’ятниці він читає лекції з інтегрованого захисту рослин, виноградарства, вирощування фруктів, хімії та біохімії. Судячи з усього, студенти обожнюють молодого викладача. “Усі хотіли працювати зі мною над дипломною роботою. Я попередив: “Хлопці, максимум п’ятеро людей”, але їх більше десяти”, – сміється винороб.
Часу на спілкування не вистачає, пора прощатися. У Шошів сьогодні велике родинне свято. До Берегового відвозить Карло. Дорогою він знову згадує, як важко зараз знайти робітників на сезон, бо старші люди остерігаються підніматися вгору, чоловіків немає і надія лише на жіноцтво. Також хвилює відсутність туристів: до пандемії коронавірусу на дегустації приїздили сотні людей, з роками їх стало зовсім мало, а для організації турів знову потрібна людина.
Він погрожує, що розпродасть залишки вина, стане звичайним пенсіонером і готуватиметься до 75-річного ювілею, який буде в жовтні. Мабуть, жартує, бо через 10-12 років треба буде вчити секретів виноробства нове, шосте покоління Шошів.”, — write: epravda.com.ua
Крістіан Шош – винороб у п’ятому поколінні, онук титулованого закарпатського майстра винної справи Карла Шоша, вина якого з 2000 року отримали не один десяток нагород на українських та міжнародних конкурсах.
Закарпаття завжди вважалося одним з головних виноробних регіонів країни, але в умовах війни виноробам доводиться докладати зусиль, щоб не лише долати нові виклики та зберігати здобутки, а й примножувати їх. У них це виходить.
Повернутися, щоб створювати своє Прикордонне містечко Берегове – зелене і затишне. Старовинна архітектура, приємний клімат, термальні води та смачне вино роблять його чудовим напрямком для відпочинку. З вокзалу до центра міста – лише 20 хвилин пішки, але можна скористатися послугами таксі: поїздка коштуватиме 70 грн. До села Кідьош, де мешкає родина Шошів, дорожче – 200 грн, подорож триватиме 15 хвилин.
У вихідні таксі – єдиний спосіб дістатися місця призначення. З ним варто визначитися одразу або принаймні дізнатися номер, за яким його можна викликати. Життя на вокзалі Берегового вирує лише в момент прибуття поїзда: водії закликають в авто, автобуси спецрейсів чекають на пасажирів – робітників підприємств чи туристів, єдиний кіоск в облозі з охочих випити кави чи пива.
Маршрутний транспорт зовсім відсутній, а за 30 хвилин на вокзалі стане геть порожньо. Так само тихо в цей день і на виноробні Шошів: минулорічний сезон завершений, вино розлите в пляшки, бочки вимиті і сохнуть під сонцем.
Виноробня облаштована на території колишньої птахофабрики, яку Карло Шош узяв в оренду на 50 років. Окремо у власному обійсті він має старий винний підвал і велику дегустаційну залу, де з початку 2000-х років пригощає туристів.
Новою локацією, розташованою за селом, опікується Крістіан. У 2023 році він отримав ліцензію на виробництво вин, уклав договір з дистриб’ютором і тепер вина Sass K. можна купити в магазинах у всій Україні. Вина коштують від 450 грн за пляшку, найдорожче – авторське сухе червоне Карла Шоша “Карлот” – 750 грн.
“З 2024 року ми виготовляємо більше вин без додавання сульфітів (діоксид сірки, дозволений у виноробстві природний консервант – Авт.), нефільтрованих, неочищених. Я б сказав, це сире вино, натуральне, а не кожне вино є натуральним, іноді це просто маркетинг”, – пояснює Крістіан.
Для виробництва Шоші використовують виноград лише з власних виноградників, а це 11 га різних сортів, зокрема 2,5 га органічних угідь. “Наша філософія в тому, що ми нічого не додаємо і не хочемо нічого віднімати від вина. У червоні ми іноді додаємо лише трохи сульфіту, аби запобігти бродінню в пляшках”, – додає він.
На галявині перед будівлею виноробні поруч з бочками лежать дві великі грузинські амфори квеврі. Шоші придбали їх нещодавно для урізноманітнення асортименту помаранчевого вина. З ним Крістіан познайомився задовго до того, як оранжі або вина “скін контакт” стали мейнстримом.
“Я писав дипломну роботу з виробництва помаранчевого вина на Закарпатті і робив це вино у 2015-2016 роках, але тоді ніхто не хотів пити помаранчеве вино. Люди не розуміли, що це таке, а зараз це мода. Лише не для мене, бо я робив його, як і петнати (від французького Pét-Nat або Pétillant naturel – натуральне ігристе – Авт.). Зараз роблю ігристе вино за класичною технологією”, – наголошує.
У квітні Крістіан відправив у Київ на міжнародний конкурс Wine&Spirits Awards чотири вина і отримав чотири золоті медалі. Одну з нагород вибороло помаранчеве вино Rhyolite Orange 2024 року, три інші – торішні “Сапераві”, “Карлот” та Vinum Primae. “Оранж”, “Сапераві”, “Карлот” – це нефільтровані, неочищені вина без додавання сірки. Я сповнений гордості, оскільки ці вина брали участь у конкурсі вперше”, – пояснює закарпатець.
Крістіан – єдиний з чотирьох онуків Карла Шоша, який зацікавився виноробством. Йому тридцять років і десять з них він присвятив освіті. Учився в Угорщині. Спочатку опанував професію винороба, потім отримав університетський диплом інженера в галузі виноградарства та енології, далі – фахівця із захисту рослин.
Отримав пропозицію зайняти посаду головного винороба на великій промисловій виноробні, але відмовився і повернувся в Україну розвивати місцеве виноробство.
“Мене запитували, чому я повернувся з Угорщини. Так, сьогодні у нас небезпечно, але є величезний потенціал. У нас прекрасні ґрунти, гарний клімат, унікальна культура, історія. Ще раніше я вирішив, що буду українським виноробом, і я хотів би показати, що Кідьош – один з найкращих на Закарпатті та в Україні. Я б хотів, щоб про нього дізнався світ. Коли я це вирішив, у голові наче склався великий пазл”, – згадує чоловік момент, коли в його житті з’явилася велика мета.
Відтоді він використовував кожну можливість для навчання, працював на різних виноробнях: біодинамічній, промисловій – з 300 га виноградників, угорській Varga поруч з озером Балатоном, де виробляють 20 млн літрів вина на рік.
З маленьких деталей малював картину, яке вино хоче робити сам. Перше своє вино Крістіан створив у 2011 році на другому році навчання в Будапешті – з білого мускатного винограду сорту Іршаї Олівер.
“За своє перше вино я отримав золоту медаль у Будапешті. Це доводить, що ми можемо робити гарні вина, але нам потрібно щось змінити в менталітеті. Я неймовірно щасливий, що дедалі більше виноробів вдома роблять схоже, але не однакове вино, експериментують із спонтанним бродінням”, – радіє Крістіан.
Друге життя втраченого вина Спонтанне бродіння чи ферментація – метод, який Шош знає досконало. Він упевнений, що саме це дозволяє відобразити у вині особливості теруару і збагатити смак фруктовими нотами. Проте багато хто з виноробів надає перевагу контрольованому процесу, який передбачає додавання дріжджів.
Щоб ознайомитися з процесом виробництва, поринаємо в прохолоду виноробні. Перша зала оснащена пресами. Один з них був придбаний наприкінці 1970-х років. Він виглядає, наче музейний експонат, але так само робочий, лише після переробки винограду його важко мити. Другий прес – новіший.
“Мене питають, як із спонтанним бродінням можна робити чисті вина з чистим смаком. Річ у тім, що ми працюємо з чистим мустом (виноградне сусло, грона винограду після пресування – Авт.). Є кілька фільтрів, ми залишаємо муст на ніч, відділяємо чисту масу від осаду, починається бродіння. Процес триває довше, але вина мають більше структури, більше потенціалу та аромату”, – пояснює винороб.
Він є консультантом при Закарпатській асоціації угорських виноробів, і якщо хтось має проблеми у виноградарстві чи виноробстві, завжди готовий допомогти.
“Якщо в нашому регіоні інші винороби стають кращими, це добре для мене, тому що однієї виноробні недостатньо для Закарпаття. У 1960-х роках тут було 17 тисяч гектарів винограду. Хоча сьогодні офіційно заявляють про великі площі, ми зробили підрахунок – це максимум тисяча гектарів”, – зазначає Шош-молодший.
Інше його ноу-хау – вино з ботритизованих ягід. Клімат регіону сприятливий для зараження грон грибком Botrytis cinerea та утворення благородної гнилі, що дозволяє виробляти натуральні солодкі вина врожаю типу “Токай” чи “Сотерн”.
Крістіан пропонує скуштувати свій найексклюзивніший витвір: вино Aszú з ботритизованих ягід. Він розповідає, що колись виробництво цього десертного вина було дуже популярним у регіоні, а останнє Aszú з Берегова, датоване початком 20 сторіччя, зберігалося в музеї Будапешта. Під час бомбардування міста музей зруйнували й останнє берегівське Aszú було втрачене.
Через 122 роки молодому виноробу вдалося відтворити легендарний напій. “У 2023 році було дуже вогко, на винограді з’явився грибок. Було багато ягід Асу з трамінера, рислінгу, солярису, вельшрислінгу, мускату, харшлевелю. Останній – це типовий сорт винограду для ботритизації. Щовечора я збирав уражені ягоди і за 10,5 години зібрав сім кілограмів ягід. Потім знову пішов дощ і для збору нам було потрібно більше людей. Це вино історичне”, – шаріється винороб.
Він розливає напій у келихи. У склі вино переливається, наче стигла пшениця на сонці. Аромат скоріше кондитерський, ніж винний: так може пахнути торт чи заварний крем з ваніллю. Смак теж незвичайний, без надмірної солодкості, притаманної десертним винам, немов куштуєш екзотичний фрукт, але одночасно розумієш, що це вино – холодне, густе, неймовірне.
“Це унікальне вино, добре збалансоване, не схоже на кріплене. Хоча вміст цукру високий, але й висока кислотність і його легше пити. Його можна витримувати, воно має величезний потенціал”, – не без гордості пояснює Шош.
Після дегустації повертаємося до огляду обладнання. У цехах його багато, куплене воно в різні часи. Апарат для розливу вина Крістіан придбав у друзів в Угорщині, сталеві резервуари – на виноробному підприємстві, що закрилося. Металевий профіль для стовпчиків і нові резервуари придбали за гранти.
Винороб уже може інвестувати в розвиток власні кошти, а коли навчався – допомагав дідусь. Проте більше вкладень вимагали не технології, а купівля виноградників. На запитання, чи вигідно зараз робити вино, адже багато хто зізнається, що працює “в нуль”, але щасливий, що займається улюбленою справою, чоловік сміється: “Так, сьогодні я щасливий. Дружина іноді ні”.
Молоде подружжя Крістіан та Крістіна Шош щойно стали батьками і зводять будинок. “Це важко, тому що нам потрібно багато інвестувати у виноград. Сьогодні ми облаштовуємо систему формування лоз на органічному винограднику, це система Guyot. Стовпчики купили за грант, але встановити їх дуже складно: земля суха і доводиться використовувати гідравлічну машину”, – пояснює винороб.
Старі виноградники потребують нових рішень Дорогою на виноградник Карло розповідає, що ставати до роботи з лозами доведеться жінкам, бо чоловіки воюють або виїхали за кордон. Він показує на порожні поля обабіч: “Коли я вчився в школі, тут були виноградники”.
Дорога йде вгору, автомобіль підкидає на вибоїнах, коротка відстань здається нескінченною, але ж яка краса навколо! Уже певний час стоїть тепла погода, природа прокинулася, поля і гори вкрилися зеленню.
“Це Хазанезе Крю”, – вказує рукою Крістіан. Свій виноградник він називає за аналогією з французьким Cru, що означає видатні якості отримуваних з нього вин. Hazanéző Dűlő – це історична назва, з угорської вона перекладається “дивитися на дім”: коли виноградарі піднімалися на гору, то могли бачити свою домівку.
Крістіан пояснює: перевага власних виноградників і в тому, що винороб може контролювати стиглість ягід, сам ухвалює рішення, коли збирати врожай.
“Коли ви купуєте виноград в іншої компанії, то не маєте вибору. Саме тому я іноді відчуваю у винах “Каберне”, “Мерло”, “Піно нуар” незрілий зелений, перцевий смак і це проблема. Часом винороби вимушені додавати в сусло цукор, щоб отримати нормальний вміст алкоголю. В Одеській області такої проблеми немає, там ягоди з високим вмістом цукру. Навіть місцеві винороби купують там виноград, якщо хочуть зробити вино з одеського чорного”, – наводить приклад винороб.
Ми зупиняємося посередині гори, де ростуть дорослі кущі. Їх стовбури сиві, покручені, але рясніють яскраво-зеленими пагонами. Крістіан демонструє, як видаляти зайву зелень. Без досвіду робити це страшно – здається, відірвеш щось потрібне, та й шкода ці ніжні пагони, на яких уже видніються маленькі грона.
З 11 га виноградників, які обробляє родина Шошів, 8 га – старі лози, одні з найстаріших в Україні. Вони ростуть на гірських вулканічних породах, що містять перліт, червону глину і мають високий вміст заліза. Південний схил гори засаджувався в 50-60-х роках минулого сторіччя, східний – у 70-х. Однак є свідчення, що виноград на цих ділянках вирощувався і 200 років тому.
У рядах, де росте старий виноград, часто є порожні місця: ґрунт дуже щільний і посадити нові кущі неможливо – вони не приживаються. “Ці старі виноградники мають велику цінність, ми хотіли б їх зберегти. Знайдемо якесь рішення, уже сьогодні працюємо з ґрунтом і маємо результати”, – говорить Крістіан.
Він розповідає, що після Другої світової війни та в 1950-х роках у районі садили виноград для промислового виробництва вина. Проте за часів СРСР він як слід не обрізався, тераси були знищені, ґрунти зіпсовані, а перш ніж садити новий виноградник, треба чекати мінімум десять років.
Один з найстаріших сортів у Шошів – вельшрислінг чи італійський рислінг (Olaszrizling угорською, Graševina сербською), який не має нічого спільного з німецьким рислінгом. Є типові для регіону сорти, також одні з найстаріших: Királyleányka чи Fetească regală (Королівська Леанка), звичайна Леанка чи Feteasca Alba, вони ростуть на вершині гори.
“Zala Gyöngye чи Перлина Зали – особливий гібрид, виведений в Угорщині в минулому сторіччі. В СРСР його висаджували завдяки стійкості до хвороб, як і шасла (Chasselas). Коли філоксера знищила виноградники в Європі, постраждав і наш регіон. Після того висаджували вельшрислінг та шасла”, – переказує винороб.
Серед інших сортів Шоші мають класику: мускат оттонель, каберне совіньон, каберне фран, мерло. Це теж старі лози, які дозволяють виробляти високоякісні червоні вина з високим вмістом цукру та без сторонніх присмаків.
Також мають угорський білий сорт Cserszegi Fűszeres та стародавні автохтони Карпатського басейну Hárslevelű, Bakator і Szerémi Zöld (серемський зелений), які культивувалися на цих землях ще до 19 століття.
На старих виноградниках Шоші не використовують гербіциди, але зовсім без обприскування неможливо: поруч є занедбані виноградники, які можуть бути джерелами хвороб та бур’янів. Виноград збирають лише вручну. Пересуватися між рядами треба обережно, бо схил дуже крутий, а в дощову погоду майже неподоланний. Урожай 2024 року через посуху та дощі був удвічі менший за попередні роки – 15 тонн. Збір тривав два тижні, хоча зазвичай триває чотири.
Виноградникам потрібні люди Клімат змінюється, вино вже можна робити в усій Україні, але закарпатці не відчувають тиску. Навпаки – з цікавістю очікують на результати колег з півночі України. Адже Закарпаття, Берегівщина зокрема і навіть село Кідьош – це зовсім інший теруар, передусім завдяки вулканічним ґрунтам.
“Я радий, що з’являються нові виноробні, адже Україна – величезна. Угорщина – маленька країна з населенням близько 10 мільйонів, у них 60 тисяч гектарів винограду, а в Україні – 20-40 тисяч. Ми не конкуренти”, – пояснює винороб.
На його думку, конкурентами українських крафтових виноробів є не промислові виробники, а імпортери недорогих вин з Австрії, Італії, інших країн. Крістіан не закликає їх бойкотувати, а навпаки – сам купує та дегустує іноземну продукцію.
“Учора я купив за 200 гривень австрійський рислінг на “Розетці”, він був дуже смачний, це було ідеальне вино за 200 гривень. Нам потрібно пробувати вина з більшої кількості країн. Потрібно знати, хто наші конкуренти, адже виноробство – це не просто вирощування чи купівля винограду, пресування чи ферментація маси, витримка. Це складний процес: від мікробіології до хімії, це наука”, – каже винороб.
Він упевнений, що знайти підхід можна до будь-якого сорту винограду навіть без дорогого обладнання, лише треба вчитися, досліджувати та експериментувати.
“Дідусь почав виробляти вино на початку 2000-х. Минуло 25 років, але в нас нема особливого пресу за 10 мільйонів форинтів (1,16 млн грн), особливого фільтра, машин та резервуарів з контрольованою температурою, але є старі виноградники й лози, ми можемо їх зберегти, це наша пристрасть”, – заявляє Крістіан.
Інше захоплення чоловіка – викладання в університеті в Береговому. Щоп’ятниці він читає лекції з інтегрованого захисту рослин, виноградарства, вирощування фруктів, хімії та біохімії. Судячи з усього, студенти обожнюють молодого викладача. “Усі хотіли працювати зі мною над дипломною роботою. Я попередив: “Хлопці, максимум п’ятеро людей”, але їх більше десяти”, – сміється винороб.
Часу на спілкування не вистачає, пора прощатися. У Шошів сьогодні велике родинне свято. До Берегового відвозить Карло. Дорогою він знову згадує, як важко зараз знайти робітників на сезон, бо старші люди остерігаються підніматися вгору, чоловіків немає і надія лише на жіноцтво. Також хвилює відсутність туристів: до пандемії коронавірусу на дегустації приїздили сотні людей, з роками їх стало зовсім мало, а для організації турів знову потрібна людина.
Він погрожує, що розпродасть залишки вина, стане звичайним пенсіонером і готуватиметься до 75-річного ювілею, який буде в жовтні. Мабуть, жартує, бо через 10-12 років треба буде вчити секретів виноробства нове, шосте покоління Шошів.