“Що не так із законом про соціальний захист осіб з інвалідністю.”, — write: epravda.com.ua
Закон мав правильний декларативний характер: гарантував особам з інвалідністю рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства. Однак з часом він переріс у механізм безперервного стягнення грошей на рахунок відповідного фонду.
Ця стаття не буде стосуватися питання необхідності надання робочих місць особам з інвалідністю та достойної оплати праці на рівні з іншими громадянами України. Це питання не потребує дискусії. Стаття про те, як держава намагається застосувати закон до всіх і суди, як показує практика, охоче в цьому допомагають.
Сучасна редакція закону містить великий перелік осіб, до яких застосовуються його положення. Це не лише підприємства, установи та організації незалежно від форми власності та господарювання, виду діяльності і галузевої належності, а й представництва іноземних юридичних осіб, які наймають громадян України.
За логікою закону, усі ці особи повинні працевлаштовувати осіб з інвалідністю, а у випадку недотримання цієї норми – сплачувати до відповідного фонду санкції.
З 2001 року по 2006 рік закон оперував поняттям “штрафна санкція”, а з 2006 року йому на зміну прийшла “адміністративно-господарська санкція”, тобто категорія Господарського кодексу України і відсилочні норми, про які йшла мова раніше.
Тобто закон, не дивлячись на широке коло осіб, до яких він повинен застосовуватись, може застосовуватися тільки до суб’єктів господарювання.
Суди ж, очевидно, діючи в інтересах профільного суб’єкта владних повноважень, термін “суб’єкт господарювання” свідомо замінюють терміном “роботодавець” і стягують адміністративно-господарські санкції з усіх.
Проте, як відомо, не всі роботодавці є суб’єктами господарювання. Наприклад, непостійні (некомерційні) представництва іноземних юридичних осіб не є юридичними особами, тим паче суб’єктами господарювання. При цьому вони можуть використовувати найману працю. Також це стосується окремого кола юридичних осіб, які не здійснюють господарської (підприємницької) діяльності, а здійснюють, наприклад, винятково адвокатську діяльність.
Хоча Господарський кодекс України доживає останні дні, новий закон цієї проблеми теж не вирішує. Держава, допустивши очевидну помилку в правовому регулюванні цього питання, намагається вирішити його не шляхом законодавчих змін, а перекладанням на плечі судів, які як можуть, так і виконують поставлене завдання.
Співавторка: Ганна Корнієнко, юристка ЮФ “Василь Кісіль і партнери”
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об’єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції “Економічної правди” та “Української правди” може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.