«Ворог відгризає території». Як змінилися війна й ставлення до неї українців та чому РФ вдається просуватися — інтерв’ю з комбатом Перуном

— Я, звичайно, хочу запитати спочатку про ваш особистий досвід спілкування з Дмитром Коцюбайлом. Якщо подивитися широко, то як ви гадаєте, чому він навчив своїх побратимів?

— Він навчив шукати спільну мову і навчив повністю віддаватися справі. Дмитро був світлою людиною і він зміг під час повномасштабки (повномасштабного вторгнення — Ред.) заради перемоги об’єднати багато різних людей.

А до цього він, будучи юнаком, пішов добровольцем, створив 1-шу окрему штурмову роту. Він без грошей, на одному ентузіазмі боровся за незалежність нашої держави. Насамперед він всіх об’єднав ідеєю створення нації.

— Знову ж таки запитання, може, трошки дивне, але якщо б у вас була можливість зараз з Дмитром поговорити, а як би ви йому описали те, що відбувається на російсько-українській війні зараз?

— Це таке складне питання. Насправді війна, яка зараз, вона відрізняється від тієї, яка була на початку 2014-го року. Треба враховувати те, що вона відрізняється і від тієї, яка була в 2022-му, в 2023-му.

Війна — це такий перебіг подій, який дуже стрімко змінюється. І війна, яка була ще вчора, вона вже сьогодні інакша. А тим більше війна рік назад — це зовсім різні війни.

Аби в мене була можливість поспілкуватися з Дмитром, я б, мабуть, більше згадав якісь наші пережиті радісні події, а не спілкувався щодо війни. Війна — це робочі моменти, для нас це буденність. І немає що обговорювати тут.

— Зараз ми спостерігаємо, як росіянам вдається відгризати наші території, просуватися вперед саме на сході. Як би ви окреслили, чому їм це вдається?

— По-перше, сама війна — це боротьба держави, нації, боротьба всього суспільства. На цей момент у нас єдність суспільства, в порівнянні з 2022-м роком, суттєво впала.

Ви перед цим питали, щоб ви сказали Дмитру. Не знаю, щоб я сказав Дмитру, але я точно впевнений, що в 2015 році були ті ж самі проблеми, які є зараз: відстороненість загальної маси населення від подій на війні. От і все.

Для того, щоб ми могли бути сильними, нам треба єдність. І, на жаль, зараз її немає. Тому й вдається Росії відгризати якісь шматки і йти постійно в наступ.

— Що змінилося з 2022-го року? На початку широкомасштабного вторгнення всі українці відчували цю екзистенційну загрозу, що йдеться про виживання країни, чи вона буде існувати, чи її не буде існувати, і також про індивідуальне виживання. Чи ця екзистенційна загроза зникла?

— Дивіться, на початку повномасштабки росіяни сунули з усіх напрямків, і кожен відчував, що вони прийдуть до нього додому.

Люди намагались боротися усіма доступними їм методами. Насамперед ті, хто вміли володіти зброєю, мали якісь навички ведення війни, вони брали зброю і йшли вбивати ворога. Ті, хто не вміли, вони допомагали всім, чим могли: віддавали останнє і намагались максимально підтримати тих, хто тримає зброю.

Зараз, на жаль, війна десь на Донбасі, війна в Україні десь осторонь проходить. Ми дуже багато чуємо, як засуджують генералів, солдат за те, що вони втікають, нестійко тримають оборону, генералів за неправильні рішення. Але насамперед ніхто не розуміє, що відчуває солдат, який перебуває на позиціях, який зіштовхується з ворогом, і якого не підтримує ніхто так, як підтримували в 2022-му році.

Хоча, насправді, в 2022-му році ми були набагато слабкіші, ніж зараз. У нас було менше зброї, у нас було менше досвідчених військових, ніж зараз. У нас було менше спроможностей, скажімо так.

Зараз ці спроможності у нас більші, але і у противника спроможності виросли. Ми навчилися веденню війни, і він навчився краще вести війну.

І тут, якщо ми знову не об’єднаємося, то війна не закінчиться на Донбасі. Війна буде йти далі.

— Я розумію, що зараз ми, дивлячись на військову аналітику, бачимо багато ознак того, що росіяни хочуть сконцентрувати всі свої зусилля на Кураховому. Це дуже важливий логістичний вузол, зокрема для Збройних сил України. Що ви там спостерігаєте, якщо говорити про Курахове і що відбувається навколо нього?

— По-перше, у противника збільшилася активність його FPV-дронів і взагалі засобів аеророзвідки. Противник переграє нас в небі в засобах дальньої розвідки, я маю на увазі крила. Це, скажімо, та компонента, яка у нас чомусь дуже слабка. Противник переграє нас на полі бою з погляду кількості піхоти.

Як приклад: ділянка фронту в п’ять кілометрів. За місяць на цій ділянці ми знищуємо 750 особового складу противника (я беру минулий місяць) і десь 40 одиниць техніки. І це не знекровлює противника. Тобто у нього насамперед перевага в особовому складі. Він суне. Цей особовий склад підкріплений більш якісними засобами розвідки, завдяки яким, на жаль, противник домінує. Це засоби дальньої розвідки. В плані Мавіків, FPV ми десь тримаємо паритет. Але це засоби, які дуже суттєво впливають на ведення війни, скажімо так.

— Ми багато говоримо про те, що пішло не так з мобілізацією в Україні. Є один з аргументів щодо того, що на центральному рівні, на рівні топчиновників дуже довго не могли визначитися з тим, яким чином вона має проходити, яким чином забезпечити справедливу мобілізацію. Як ви дивитися на те, що відбувається з мобілізацією зараз?

— Щодо мобілізації… Ви кажете, довго не можуть прийняти рішення. Треба розуміти, що це шлях демократії. Демократія — це така система, яка постійно шукає компромісні рішення, які врахували б думку всіх, і тут інакше не буде.

У демократичному суспільстві не буває швидких рішень. Демократичне суспільство має інерцію прийняття рішень. І це, насправді, не так вже і погано, бо якщо ми перейдемо до авторитарної системи влади, управління державою… Так, якісь рішення будуть прийматися набагато швидше, але не факт, що будуть враховані інтереси взагалі людини.

Питання в тому, що в 2022 році було простіше це вирішувати, тому що багато людей йшли за покликом серця. Зараз складно пояснити людям доцільність іти віддавати своє життя.

І тут давати оцінку, як і що з гори приймається… Не знаю, я не беруся судити в цьому напрямку, що добре, що погано.

Щодо навчання. Зараз процесу навчання дуже багато приділяють уваги. Якість навчання — це окремий предмет для дискусії, ми зараз це не беремо. Але на цей момент всі військовослужбовці, які потрапляють на лінію зіткнення, вони проходять БЗВП. І це дуже чітко контролюється старшими начальниками, верхніми штабами.

Якість підготовки… Треба розуміти, що її не можна за один день вибудувати на рівні, який би відповідав потребам на зараз. Так, якість підготовки, скажімо так, на низькому рівні, але зараз всі проходять БЗВП. Жодного військовослужбовця не долучають до виконання бойових завдань без базової військової підготовки.

Вони її проходять у навчальних центрах, вони потрапляють уже після навчальних центрів в підрозділи, де будуть проходити подальшу військову службу.

Як би можна було, на мою думку, покращити мобілізацію. Я вам [наведу] приклад, як діє противник. От ми брали полонених, і полонений каже, що в мене стає вибір: шукати рішення, як забезпечити свою родину, закрити кредити, або підписати контракт і отримати одразу три мільйони [рублів] на руки.

Тобто там заохочують фінансово. Сказати, що там всі вкрай патріотично налаштовані – та ні, всі різні. Але там є стимул, який дозволяє людині розглядати армію, як вирішення своїх фінансових питань.

Так само, як ми долучили засуджених, які були звільнені умовно достроково. І ці люди теж різні, але велика кількість з них в підрозділах воює. Це один з елементів, який я розглядаю як позитивне вирішення мобілізації.

Скільки ще часу треба, щоб у нас наші можновладці вирішили питання мобілізації, щоб воно було справедливим? Не знаю. Мабуть, ця дискусія буде тривати стільки, скільки війна.