«Вільний графік, щодня спортзал». Що вдалося дізнатися про «таємну» службу в СБУ сина Баканова — інтерв’ю з Михайлом Ткачем

— Чому і як ти вирішив зацікавитися сином Івана Баканова, колишнього очільника СБУ?

— Я не цікавився сином Баканова. Так сталося, що спочатку ми не могли не приділити уваги дню народження такого видатного діяча як Григорій Суркіс. Познімали, зрозуміли, що там був Баканов. Таким чином про нього згадали. А далі дізналися інформацію про сина, почали розвивати цю історію, аби з’ясувати всі обставини.

— Артур Лазаренко, під таким іменем він фігурує у СБУ. То що той Лазаренко робить у СБУ і чому він Лазаренко, а не Баканов? Як ти це зрозумів?

— Чим він займається у СБУ, чому Артур Лазаренко? Це їхні родинні питання, ми не з’ясовували. З’ясували по факту, під яким прізвищем працює син Баканова. Працює він у департаменті контррозвідки, як ми вже сказали у своєму матеріалі, в 6-му управлінні. Курує, принаймні має курувати військові заводи, підприємства оборонного комплексу. Був туди працевлаштований, оскільки він 1997 року народження, у віці 25 років.

— Людині зараз 27 років, можливо, що він курує заводи оборонного комплексу.

— Принаймні він за це отримує зарплату від держави, інші всі переваги та пільги, якими користуються співробітники СБУ. А наскільки він курує, на жаль, відповіді в мене немає. Може, курує в Міністерстві піци, може у Спортлайфі, на стадіоні Динамо, може, в телефонному режимі… Подробиці цієї роботи нам не відомі.

З того, що ми бачимо: ми не бачимо, що він курує, вибачте за попередню іронію.

— Ні-ні, Михайле, я думаю, ти тут посилаєшся на те, що вам удалося прослідкувати. Ви змогли визначити, чим займається один робочий день Артур Лазаренко, 27-річний син Івана Баканова, на службі у СБУ, що ви побачили?

— Ми не один день бачили. Показали, продемонстрували один, аби не повторюватись. У такому режимі син Баканова і живе. За нашими спостереженнями: майже щодня спортзал, вільний графік у нього, на 10:00 він у той офіс, який ми продемонстрували, приїжджає. У будь-який час залишає його для якихось своїх приватних потреб. І додому також їде в різний час.

Якщо говорити про той день, який ми продемонстрували, він близько 10:00 приїжджає в якийсь офіс, далі їде на обід, далі відвідав Головне управління СБУ, пробув там хвилин 40, майже годину. Після того поїхав у спортзал, далі в Міністерство піци (це кафе на Городецького). А далі знову в той офіс, 40 хвилин і додому о 17:40.

— Далі ви приходите безпосередньо до нього, зустрічаєте на вулиці пана Артура. І ти особисто запитуєш щодо освіти, чи він може підтвердити, що його батько влаштував на цю роботу, чим він там займається. А що він тобі відповідає на це?

— Насправді в мене великий досвід спілкування з різними людьми: з дітьми чиновників і топпосадовцями зокрема, але я був здивований цією відповіддю. Більшість його відповідей була про те, що це його приватне життя, яке він не коментує.

Мені здається, про приватне життя трошки вже запізно думати сину Баканова, оскільки якщо твій батько керував СБУ і якби він хотів тримати інформацію про свою родину в таємниці, не треба було погоджуватися на публічну посаду такого рівня в такий час у такій країні. Коли син погодився і пішов працювати до СБУ, також мав усвідомлювати, чий він син, куди йде і де працює наразі його батько. Бо ти йдеш працювати до СБУ, якою керує твій батько.

Тому відповідь про приватне життя, яке він не хоче коментувати, для мене була дуже дивною. Оскільки якби він працював десь у якійсь компанії, займався якимось бізнесом, не пов’язаним із державою, то ще можна було би зрозуміти. А тут — не дуже.

— Ти вже сказав про те, що це якісь особисті рішення щодо того, щоби син Івана Баканова фігурував у СБУ під прізвищем його матері, Лазаренко. Але ж ми можемо робити припущення. Чи може бути справедливою гіпотеза, що просто не хочуть знову засвітити прізвище Баканова: занадто воно відоме у СБУ, занадто багато, може, запитань, тому використовують інше. Чи моє припущення відповідає тому, про що думав ти в цьому плані?

— Я думаю, не відповідає. Я не знаю всіх подробиць. Баканов заявляє, що таке прізвище у нього і було. Я думаю, спеціально для працевлаштування на службу, він перед тим прізвище не змінював. Це прізвище в нього було і раніше.

— Далі ви спілкуєтеся з самим Бакановим. Ти телефонуєш колишньому очільнику СБУ Івану Баканову і ставиш ті ж запитання, що ти почув?

— Знову ж, я почув повне неусвідомлення та відсутність якогось об’єктивного погляду на ці факти, бо Баканов, легко, з посмішкою (це чути, що він сміється) розповідає, що він не може ні підтвердити, ні спростувати [інформацію]. Але якби це було правдою, то він не вважає це конфліктом інтересів.

Мені взагалі здається, що ми — і журналісти, і українське суспільство — за ці роки, поки Іван Баканов керував СБУ, з ним так і не познайомились і не дізналися, що це за людина, як він мислить тощо. Завдяки такій реакції, такому коментареві, ми можемо і маємо таку унікальну можливість це зрозуміти. На мою суб’єктивну думку, Іван Баканов, можливо, так і думає, як говорить, але це свідчить про те, що він не усвідомлює, що призначення його на цю посаду відбувалося завдяки тому, що він — друг дитинства президента [Володимира Зеленського] і юрист 95-го кварталу. І він не усвідомлює, наскільки це відповідальний крок і посада.

Ймовірніше, він, не знаючи взагалі або частково, як має працювати Служба і зокрема її керівник, не усвідомлює своєї відповідальності. І призначення сина — це ще одне свідчення того, що він далекий від усвідомлення того, як мають працювати державні інституції такого рівня як СБУ, що можна робити, що не можна тощо.

— Іван Баканов наводить такий аргумент, що він не підтверджує і не спростовує роботу свого сина у СБУ, але говорить: а що ж ви таке робите, ви ж можете засвітити працівника СБУ. Здається, він декілька разів це повторив. Може, він тут у чомусь має рацію? Що це за аргумент, як ти його сприймаєш?

—  По-перше, Івана Баканова було звільнено за статтею 47 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, наскільки я пам’ятаю. Це серйозна стаття, яка передбачає, що людина своїми діями або допустила помилки, або призвела до важких наслідків, зокрема смерті людей. І ми розуміємо, що мається на увазі повномасштабне вторгнення Росії в Україну 2022 року. Тому мені здається, ми не до кінця усвідомлюємо всю серйозність ролі і відповідальність Івана Баканова і Служби.

Окремо я, спілкуючись у ці роки з тими чи іншими співробітниками Служби, дотичними органами, склав для себе картину і вона дуже не те що обурлива… З того, що я усвідомлюю: дії Івана Баканова завдали величезної шкоди нашій державі. Сподіваюся, колись відповідні правоохоронні органи зможуть поставити в цій справі крапку.

По-друге, всі закиди щодо розкриття сина Баканова і якоїсь його оперативної діяльності я не сприймаю всерйоз. Тому що знову ж, якщо пан Баканов хотів, або його син хотів нести службу і допомагати державі, вони обидва мали усвідомлювати, що йти працювати до батька — цей факт представляє суспільний інтерес. Я впевнений, у будь-якому суді, якщо цей суд буде незалежним, ми доведемо цей суспільний інтерес як журналісти.

Якщо Баканов хотів, аби його син і його діяльність залишались у таємниці, то потрібно було приймати рішення, які би не становили такого суспільного інтересу. По-друге, за розкриття сина і його діяльності, повторюся, треба завдячувати самому Івану Баканову і його сину, а не журналістам.

— Так, ти наводиш вбивчий аргумент: завжди при всіх владах в Україні було кумівство, це одна з ознак.

— Ми ж із вами прекрасно пам’ятаємо, що 2019 року, коли була президентська кампанія, неодноразово наголошувалося на тому, що будуть фахівці на відповідальних посадах. Навіть були різні, пам’ятаєте, голосування, кого ви хочете на такій посаді, на такій. Зрештою, друг президента опинився на посаді голови СБУ, роботу якої, за свідченнями наших багатьох джерел, було паралізовано під час повномасштабного вторгнення, бо не виконувалися ті чи інші дії, про які ця людина могла просто не знати. Оскільки це просто випадкова людина, яка опинилась на такій посаді в такий момент. І це ми ще не беремо до уваги різні психологічні моменти, стійкість тощо.

— Хочу трошечки прояснити для аудиторії зокрема і те, що винесено в заголовок розслідування, що Баканов на початку вторгнення сховав сина у СБУ, що ти маєш на увазі, сховав?

— Це в широкому сенсі. Ми розуміємо, по-перше, потрібно було уникнути питання з мобілізацією. По-друге, я так розумію, було бажання, аби він був під контролем структури, яку очолює батько. І таким логічним шляхом ми і прийшли до того, що потрібно використати саме слово «сховав». І по-третє, з того, що зараз комунікує сам Баканов: вони вважали, що саме в цій службі його діяльність або просто перебування було би таємним, становило таємницю.

Ви ж бачите, навіть із позиції Баканова (ми вже втретє даємо позицію, в нас вийшла колонка на УП) він наголошує на тому, що ця інформація становить таємницю. Тобто на момент, коли він влаштовував сина до СБУ, був цілком свідомий того, що це таємниця, відповідно, її не має бути розкрито 2022, 2023 чи будь-якого іншого року.

— Також бачимо в фіналі сюжету, по-перше, що є коментар СБУ. Що в ньому?

— Коментар СБУ свідчить про те, що вони визнають, дійсно у Службі працює син Баканова. Наводять, у якому він статусі прийшов. Лазаренко Артур Іванович був прийнятий на військову службу до СБУ 21 березня 2022 року (у період, коли головою СБУ був Іван Геннадійович Баканов) у званні молодшого сержанта. Зараз він уже лейтенант.

Окремо вони звертають увагу, що під час дії воєнного стану звільнення з військової служби військовослужбовців СБУ можливе виключно за наявності підстав, визначених відповідними статтями. Так розумію, це або через ВЛК… Просто звільнити через те, що людина або не відповідає якимось своїм посадовим обов’язкам чи спеціалізації, буде складнувато. Тому наразі ми як суспільство перебуваємо в цікавій ситуації: ми дізналися, що син Баканова працює у СБУ, яке очолював Баканов і за якого він туди потрапив; але незрозуміло, чи дочекаємося ми якихось логічних висновків. Зрозуміло лише, що навряд чи він залишить СБУ.

— За твоєю логікою, було би логічно, аби все-таки пан Артур Лазаренко не працював у СБУ, чи правильно я тебе зрозумів?

— За моєю логікою, мені здається, якщо пан Лазаренко бажає служити, він міг би обрати будь-який орган, яким не керував його батько.

— Ви у своєму розслідуванні, у сюжеті також зазначаєте, в яких умовах зараз живе Іван Баканов, який більше не є очільником СБУ. З того, що ми розуміємо, не обіймає жодної посади в уряді чи силових відомствах. Здається, звичайний юрист, адвокат. Він має цілодобову охорону, автомобіль із номерами прикриття. У мене запитання, можливо, наївне: а чому так, як це можна пояснити?

— Наскільки я розумію, щодо колишнього голови СБУ держава бере на себе зобов’язання охороняти, забезпечувати йому певні заходи безпеки.

Але повертаючись до питання відповідальності в частині повномасштабного вторгнення Росії… Людина, яка цілком імовірно могла б опинитися за ґратами за ті чи інші помилки або злочинні дії (ми ж не знаємо до кінця, який був умисел, — чи просто нерозуміння ситуації, чи якісь злі наміри) зараз перебуває на утриманні держави. Забезпечуються всі заходи щодо його безпеки. Ба більше, член його родини працює у тій же СБУ, наче він там отримав у спадок лейтенантські погони батька.

— Так, трошечки по-феодальному це виглядає, колись він працював…

— Ви правильне слово підібрали. Я не очікував, що 2024 року ми як українські журналісти можемо дізнатися про такий факт. Якщо чесно, я це вже неодноразово артикулював, я до останнього не вірив.

Думав, може, ми чогось не знаємо, може, це неправда, може, не так зрозуміли. Але, на жаль, це правда. Я не пам’ятаю роки, в яких це могло бути і могло виглядати для українського суспільства нормальним, прийнятним. Хоча для Баканова і досі це нормально, він не вбачає проблеми, прикриваючи ці всі свої дії повномасштабним вторгненням, війною, статусом сина тощо. Це просто, мені здається, риторика з якихось 1990-х років. Тоді в Україні батько міг влаштувати свого сина, аби він не вештався вулицями.